Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, інші законодавчі акти.

Економічною основою бюджетної системи України виступає виступає народногосподарський комплекс. Складовими елементами бюджетної системи є її структура, принципи побудови і організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Він грунтується на адміністративно-державному устрої України. Бюджет України об’єднує 13, 3 тис. самостійних бюджетів. Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республиканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системі України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об’єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Останні створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Він визначається державним устроєм і адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдностібюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи повинна забезпечуватися єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, грошовою системою, соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх доходів і видатків. Принцип достовірності –це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів та видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків. Принцип гласностізабезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку. Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійністьбюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. Державний бюджет –це система грошових відносин, що виникають між державою з однієї сторони та підприємствами, організаціями, установами, населенням з іншої сторони. За допомогою цих відносин формується, розподіляється та використовується центральний фонд державних фінансових ресурсів; це головний фінансовий план держави на поточний рік, який має силу закону.

За матеріальним змістом – це центральний державний фонд грошових коштів. За соціально-економічним змістом – це основний засіб перерозподілу національного доходу. Бюджет складається з двох взаємопов’язаних частин: доходів і видатків. Держава регулює відтворювальні процеси через обидві частини. Бюджет стає важливим інструментом економічної політики, впливаючи на соціально-економічні процеси: ділову активність, зайнятість, ринок споживчих товарів. Все це робить бюджет об’єктом напруженої боротьби –через нього задовольняються інтереси різних груп бізнесу, військовопромислових монополій, профсоюзів.

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках–приорітетні напрямки вкладень коштів. Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

До проекту Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України додає техніко-єкономічне обгрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами–дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій.

В цілому частка загальнодержавного бюджету України досить значна: на 2001 рік його сума планується на рівні 33 млрд. грн. , тоді як сума консолідованого бюджету планується на рівні 41 млрд. грн. Це дає підстави говорити про високий рівень централізації в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів. У зв’язку з цим зролстає актуальність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідношення між державним і місцевими бюджетами.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету розмежована. Всього бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група– це сільські, селищні та міські бюджети. Система місцевих бюджетів існує у всіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національніх, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. У промислово розвинених країнах їм належить значна роль в економічному і соціальному розвитку. Так, у США, Японії, Німеччині з місцевих бюджетів фінансується біля 40 % всіх бюджетних витрат цих держав. Більшу частину видатків направляють на утримання закладів освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення, органів правопорядку, будівництво місцевих шляхів тощо.

Майже в усіх країнах світу бюджетні видатки поділяють на поточні та капітальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела доходів. Місцеві бюджети затверджуються місцевими органами і до державного бюджету не включаються. У зв’язку з цим пошук форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є досить актуальним завданням. Тут має бути щонайменше дві мети. Госпрозрахункові ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими у кращому використанні всіх видів ресурсів, а місцеві Ради–у стабільному економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності. Цього можна досягнути, якщо основу доходної частини бюджетів становитимуть платежі за ресурси. Такий підхід економічно обгрунтований, оскільки забезпечує реалізацію права власності місцевої Ради на ресурси, надані в розпорядження і користування суб’єктам господарювання. Прив’язка доходів місцевого бюджету до платежів за ресурси створює умови, за яких місцеві Ради увійдуть до системи ринкових відносин як рівноправний партнер. Важливо, що платежі за ресурси запобігатимуть марнотратству при їх використанні, а місцеві Ради будуть зацікавлені в розширенні відтворення ресурсів та посиленні контролю за їх використанням.

Місцеві Ради народних депутатів самостійно визначають напрями використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети містять видатки на фінансування підприємств та організацій місцевого господарства, на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління.

На сьогоднішній день залишається проблема ефективного використання бюджетних коштів в умовах адміністративної реформи. Досить велика сума бюджетних коштів витрачається на утримання апарату управління. Аналізуючи ці витрати у динаміці, спостерігається тенденція до їх підвищення: якщо у 1991 році витрачалося 1. 2 % ВВП, то в 1998 році– 3. 3 %. Центральний апарат Президента складає 1000 осіб, Кабінету Міністрів –900. В Україні нараховується близько 80 міністерств і комітетів (в тому числі держкомітети), відомств, агенств, головних управлінь. Така структура управління державою неефективна, вона породжує бюрократизм і не дає можливості оперативно вирішувати питання. Відповідно до Закону України "Про держбюджет на 1999 рік” трати на державне управління скорочені на 80 млн. грн.

До речі, аппарат Президента США налічує 430 осіб (міністри, клерки, чиновники) на 250 млн. чоловік населення. В Угорщині, де населення 10 млн. чол. , аппарат Президента складає всього 33 чиновника. В областях України, де чисельність населення складає від 800 тис. до 3 млн. чол. , аппарат управління нараховує кількість в межах 400-500 чиновників, кожний з яких має від 3 до 9 заступників, персональні машини. Кабінети, секретарів, помічників, найсучасниші комунікаційні засоби. В Україні відповідно до Указу Президента проведені адміністративні реформи, спрямовані на скорочення кількості міністерств, комітетів та управлінь, але помітного результату поки що не відчувається. Що стосується державного бюджету за 1999 рік, то номінальні доходи зросли на 22 %. Навіть за такого рівня номінального зростання державного бюджету встановлені Законом на 1999 рік доходи були недовиконані на 4. 05 млрд. грн. (17%), а планові показники, на основі яких були розроблені ліміти видатків, - на 11, 3% (2522 млн. грн. ).

Різке погіршення в останні місяці року ситуації із надходженнями до державного бюджету готівкових коштів та неможливість здійснювати заплановані обсяги запозичень на зовнішньому та внутрішньому ринках призвели до стрімкого скорочення рівня фінансування видатків, що, в свою чергу, погіршило і показник фінансування, який скоротився у листопаді до 72, 3% визначеного лімітами обсягу. Проведення в грудні взаємозаліків на суму 406, 8 млд. грн. дало змогу в грудні вийти на рівень фінансування у розмірі 121, 5%, а за результатами року– на 95, 7%. Доходи державного бюджету за 1999 рік становили 19, 8 млрд. грн. і номінально зросли порівняно з минулим роком на 3, 6 млрд. грн. (22%), що в реальному вимірі відповідає 2 % падіння. У цілому 1999 рік характерізується нерівномірністю виконання доходної частини державного бюджету. Якщо у 1998 році після найскладніших перших місяців року ситуація стабілізувалася і утримувалася в певних межах– 7, 5 –8, 6% річного виконання в місяць, то на початку 1999 року не вдалося зберегти минулорічних досягнень. Практика 1999 року довела, що застосування щорсткого адміністрування з боку Державної Податкової Адміністрації, митниці, Фонду Державного Майна дало змогу забезпечити надходження до бюджету запланованих обсягів доходів.

Більш детальніше зупинюся на проекті Держбюджету-2001 року. Суттєвих змін по відношенню до Держбюджету-2000 не відбулось. Якщо виключити доходи від приватизації та державних цільових фондів, а також врахувати інфляцію, то реальні доходи консолідованого бюджету в 2001 році зменшаться на 7, 5 % у порівнянні з 2000 роком. Таким чином, уряд при прогнозі росту ВВП на 4 % і збереженні діючих налогових ставок передбачає подальше погіршення стану української економіки та неспроможність підприємств виконати налогові зобов’язання в повному обсязі (навіть за даними офіційної статистики 56 % промислових підприємств збиткові).

Уряд намагається підвищити доходну частину бюджету шляхом підвищення плану по неподатковим платежам у консолідованому бюджеті з 9, 7 до 17, 5 млрд. грн. Таке велике збільшення бюджетних доходів планується досягти перш за все за рахунок надходжень від приватизації та паливно-енергетичного комплексу. Якщо така тенденція збережеться, то наступного року Бюджет недоотримує тільки за цими двома статтями біля 7 млрд. грн. Реальні видатки Бюджету-2001 (із врахуванням інфляції) у порівнянні з Бюджетом-2000, за прогнозом уряду, будуть зменшені на 3, 9 %. При цьому уряд намагається підтримати декларації про самий соціальний Бюджет і планує збільшити видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення на 1, 5 млрд. грн. (24%). Ці гроші воно планує направити в основному на покриття видатків за оплату житлово-комунальних послуг, які за вимогою МВФ в цьому році були суттєво збільшені.

Крім того, не передбачені видатки на покриття заборгованостей, які виникли у попередні роки по зарплаті робітників бюджетних установ, грошовому забезпеченню та іншим соціальним виплатам (поточний борг складає більш 2 млрд. грн. ). На цьому фоні видатки силовим установам планується збільшити у 1, 5 рази. На 600 млн. грн. планується збільшити видатки на утримання держапарату. У проекті Бержбюджету-2001 з’явилась нова стаття у розмірі 2, 2 млрд. грн. –иноваційне інвестування підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Хто і як буде визначати перелік цих підприємств? Краще було б залишити ці кошти у підприємств, а не відбирати оборотні засоби підприємств, а потім перерозподіляти їх серед “приорітетних” підприємств. Іначе кажучи, уряд пропонує зберегти політику перерозподілу коштіввід прибуткових підприємств до збиткових, тим самим знищюючи будь-які передумови для довгострокового економічного зростання.

Несбалансованість державних фінансів приведе до “скритого” дефіциту Бюджету у розмірі 4 % ВВП. На обслуговування державного боргу у 2001 році уряд планує виділити із Бюджету 6, 4 млрд. грн.

Доречі, проект Держбюджету-2001, який базується на старій податковій базі, МВФ задовольняє, оскільк Фонд категорично проти зниження податкових ставок, передбачених у проекті Податкового кодекса. Якщо всеж-таки Президент погодиться підписати Держбюджет-2001, який базується на старій налоговій базі, для промисловців та підприємців це буде означати подальшу стагнацію та згортання бізнесу.

ЛІТЕРАТУРА

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. пос. – К. : вища школа, 1997. – 383 с. В. Скаршевский. Такой же обман. Бизнес №39 (402), 25. 09. 2000, с. 12 – 14.