Економічне районування України

Регіони Півдня через історичні причини є одними з найбільш

багатонаціональних регіонів країни. При цьому за соціально-демографічним

складом населення і загальною економічною сутністю Південний регіон

близький до регіонів Сходу, проте специфіка профільних виробництв Півдня

(суднобудівельних, судноремонтних, портових та інших) визначається його

розташуванням на морському узбережжі.

Серед інших українських регіонів помітно виділяються Крим та регіони

Заходу. Ці регіони відрізняються тим, що тривалий час не входили до складу

України, а також чіткою самоідентифікацією населення стосовно жителів інших

регіонів країни і власною, майже державною самосвідомістю; все-таки немало

кримчан, наприклад, поки що припускають можливість незалежного від України

існування регіону - інша річ, що такі погляди поділяє дедалі менша

кількість жителів півострова.

Сепаратизм, який, на мою думку, буде однією із найгостріших хвороб

наступного століття.

Регіон Крим - частина України, при цьому він населений представниками

різних народів, причиною чого є його унікальна історія.

Крим - це єдиний український регіон, який одержав конституційне

закріплення свого особливого статусу. Крим - автономна республіка, що має

такі атрибути, як представницький орган (Верховна Рада) і уряд. Крим дійсно

є і особливим, і дуже складним елементом політичної карти нашої країни.

Причому складність Криму як явища відображено у самій структурі півострова.

По-перше, Севастополь - тимчасова база російського Чорноморського флоту,

місце поселення російських військових пенсіонерів, місто із цілком

специфічною структурою зайнятості населення. По-друге, Південний берег -

єдина в Україні справжня приморська курортна зона із специфічними

господарськими механізмами, структурою зайнятості, потужними міграціями

залежно від сезону. По-третє, Степова зона - переважно аграрна і

україномовна, яка тяжіє до традиційного укладу, характерного для сільських

районів Центру і Півдня.

Крим є пунктом, де сходиться більшість проблем етнічного і

геополітичного характеру, з якими стикається наша країна.

Наступна з груп регіонів - це області Заходу. В останні десятиріччя

саме Західна Україна стала колискою заново пробудженої до життя ідеї

державності нашої країни, і це абсолютно закономірно.

Населення Західного регіону зберегло буквально в генах прагнення до

незалежності України, незважаючи на те, що протягом багатьох сторіч воно

перебувало у складі Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини

відірваним від основної частини українського народу. З ним воно

возз’єдналось тільки в середині нинішнього століття.

Західна Україна - це ті землі, які становили основу Галицько-

Волинського князівства, пізніше тривалий час перебували у складі Польської

держави, частково входили до складу Австро-Угорщини, і це істотним чином

вплинуло на їхню культуру. Захід включає в себе прикордонні регіони, які

традиційно відчувають зовнішній культурно-політичний вплив і значно пізніше

увійшли до складу України ззовні

За винятком Волині, територія Західної України ніколи не перебувала у

складі Російської імперії і традиційно була включена в європейські

політичні зв’язки. Західні регіони повинні бути привабливими не тільки для

зарубіжних туристів, але й, природно, для зарубіжних інвесторів.

І, нарешті, місто Київ, яке можна виділити як окремий регіон, оскільки

його значення та потенціал роблять його самоцінною, рівноправною та

порівнянною з будь-яким регіоном складовою частиною країни.

Київ - це столичний регіон, де зосереджено владні та адміністративні

інститути, культурний, науковий, духовний центр країни.

Отже, регіони помітно відрізняються один від одного. Українські

регіони роз’єднує багато чого, а ефективна регіональна політика держави ще

тільки виробляється. Проте історія краху більшості великих держав була

історією повстань чи саботажу регіонів, яких центральна влада або

позбавляла перспектив розвитку, або просто була безсила створити ці

перспективи. Єдність різних регіонів тільки через спільний бюджет, валюту,

енергетичну і транспортну системи зовсім не є гарантією їхньої реальної

єдності.

Регіони тоді дійсно добровільно й ефективно об’єднуються під "парасолькою"

центральної влади, коли вона, ця влада, здатна дати їм такі переваги, які

їм неможливо одержати поодинці.

Що ж може стати консолідуючим чинником для українських регіонів?

Тільки така політика Центру, яка дасть їм нові можливості реформування і

розвитку, і гарантує захист цих можливостей.

Це буде неможливо зробити не тільки без надання широких економічних

свобод територіям, але і без залучення потужних інтелектуальних та

фінансових ресурсів - як вітчизняних, так, не виключаю, і зовнішніх.

Перебуваючі в системній кризі і застарілі виробництва регіонів Сходу,

Донбасу, Центру і Півдня потребують докорінної реструктуризації та

перепрофілювання їх на випуск сучасної конкурентоспроможної продукції: адже

зрозуміло, що вже не варто випускати стільки продукції нинішнього

асортименту наших металургії, машинобудування, хімічної промисловості - в

основному це вже продукція вчорашнього дня. Але із сьогоднішніми

фінансовими і технологічними можливостями України така реструктуризація

дуже проблематична. Таким чином, завдання держави тут полягає, крім

мобілізації внутрішніх ресурсів, і в організації та проведенні міжнародних

тендерів на інвестування у ці галузі, у створенні сприятливих умов і

правових гарантій для припливу приватного капіталу.

Сильні регіони - сильна країна. У цьому розумінні потрібно робити все

для зміцнення країни через регіони. На мою думку, необхідно, щоб кожний

регіон розробив власну програму розвитку, аналогічну тій, яку уряд розробив

до 2010 року для всієї країни.

Безумовно, є ряд регіонів, яким ще не один рік доведеться перебувати в

розряді дотаційних, вони ще не можуть не те що зростити й розвиватися, але

навіть і прогодуватися за рахунок власних ресурсів. Але, підтримуючи їх,

центральна влада повинна вимагати від них пошуків рішень для переходу на

внутрішні ресурси, зменшення з кожним роком потреби в дотаціях. І,

безперечно, дедалі більше допомагати не тільки і не стільки грошима,

скільки створенням умов для розвитку.

Отже, зміст державної регіональної політики повинен зводитися, в тому

числі, і до перенесення значної частини управлінських функцій в регіони.

Основою для нового адміністративно-територіального поділу України стануть

нові реалії і тенденції її економічного розвитку. Можливо, саме це стане

основою для складання нових регіонів, які більш органічно і взаємовигідно

складатимуться в одну країну. Можливо. Але для того, щоб завтра стало так,

потрібно надати імпульс розвиткові тих регіонів, які є в Україні сьогодні.

4. Проект нової сітки економічного районування України

та перспектива розвитку економічних районів України

З ціллю залучення іноземних інвестицій, стимулювання зростання

експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологій і, у

кінцевому рахунку, прискорення економічного розвитку країни, прийнят закон

про утворення вільних економічних зон.

В умовах спаду виробництва, розриву традиційних господарських

зв”язків, різкого скорочення обсягів капітальних вкладень при

катастрофічному рівні фізичного та морального зносу основних фондів,

недопустимого падіння життєвого рівня населення, створення вільних

економічних зон багатьма розглядається чи не як єдиний шлях швидкого

вирішення усіх проблем, особливо привабливий з огляду на посилення

тенденцій регіоналізму та розширення самоврядування. За свідченням

фахівців, до Кабінету Міністрів України з регіонів надійшло близько 100

пропозоцій про заснування вільних економічних зон. Та чи дійсно ВЕЗ можуть

вирішити проблему відродження економіки України?

В процесі реформування економічної системи України та побудови

відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості,

необхідно у найстисліші строки знайти рішення, спроможні принципово

вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в подальшому, стимулювати

всебічний розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-

економічного стану. Перехід до ринкової економіки передбачає підвищення

ступеню інтегрованості країни у світовий господарський комплекс. А це,

зокрема, потребує масштабної технологічної та структурної перебудови, що у

свою чергу потребує притоку іноземних інвестицій. Саме тому один з

перспективних та ефективних шляхів досягнення цього пов’язаний з

використанням можливостей вільних економічних зон (ВЕЗ), що визначаються як

частина національної території, економічний потенціал якої орієнтований на

вирішення специфічної задачі (або комплексу задач), яка вирізняє цю частину

території країни із загального ряду, і спрямована на вирішення проблеми

оптимального розміщення продуктивних сил в країні в цілому та інтеграції її

у світове господарство.

Крім того, обмежений розмір ресурсів в умовах економічної кризи

зумовлює розробку пріоритетних інвестиційних програм, для реалізації яких

доцільно зробити вибір територій, які мають для цього найбільш сприятливу

інфраструктуру та геоекономічні фактори, що забезпечить прискорений їх

розвиток та досягнення потрібних результатів. За рахунок концентрації

коштів, матеріальних, кадрових, науково-технічних і, у першу чергу та

обов”язково, інноваційних ресурсів, ВЕЗ здатні відігравати роль центрів

(точок) зростання, які у подальшому ініціюють активізацію економіки країни

в цілому.

Створення вільних економічних зон є також одним із елементів

перенесення ваги управління соціально-економічними процесами на

регіональний рівень і являє собою одну із форм забезпечення ефективності

територіально-господарської організації економіки, що цілком співпадає з

загально державним підходом щодо перебудови економіки України та розширення

самостійності регіонів.

Україна має виключно вигідне географічне положення, пов”язане з її

близкістю до світових, зокрема, європейських ринків (у тому числі,

центрально- та західноєвропейського), до значних постачальників сировини

(зокрема, Росії). Наявна розвинута система транспортних комунікацій та

суттєві власні природні багатства: Україна краще забезпечена найважливішими

сировинними ресурсами, ніж такі великі європейські держави, як, наприклад,

Німеччина, Франція, Італія. В країні відносна політична стабільність,

принаймні немає ані війн, ані збройних конфліктів. Україна має солідний

трудовий, науковий та науково-технічний потенціал. Тобто присутні багато

факторів, сприятливих для іноземних інвесторів та для розвитку міжнародного

співробітництва.

В Україні вже створена певна правова база. Як вже відзначалось, Закон

України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних

(вільних) економічних зон” прийнято у жовтні 1992 р. У 1994 р. урядом

затверджено Концепцію створення цих зон в Україні. Спроби створення ВЕЗ вже

кілька років робилися на Закарпатті, Поліссі, сході і півдні України.

Проте досі в Україні реально функціонує лише зона “Сиваш” -

впроваджуваний за ініціативою Кабінету Міністрів України в Автономній

Республіці Крим локальний економічний експеримент на території

Красноперекопського району та м. Армянська.

Слід відзначити, що СЕЕЗ “Сиваш” відноситься до підприємницької ВЕЗ і

спрямована на пожвавлення малого та середнього бізнесу у депресивному

районі за рахунок створення сприятливих умов для вільної торговельно-

економічної діяльності підприємцям та надання пільг для створення нових

виробництв.

Рішення про утворення північно-кримської спеціальної експериментальної

економічної зони “Сиваш” Верховна Рада України прийняла у березні 1996 р.

СЕЕЗ ”Сиваш” має спеціалізацію на виробництві експортноспроможної продукції

хімічної промисловості у містах Армянську та Червоноперекопську, також на

вирощуванні рису на зрошуваних землях радгоспів Червоноперекопського

району.

Так у місті Армянську - своєрідному “місті-супутнику” двох найбільших

хімічних підприємств - Кримського ВО “Титан” та Сивашського аніліно-

фарбового заводу за їх рахунок формується 90% місцевого бюджету. Найбільш

потужними підприємствами Червоноперекопська є Кримський содовий та

Перекопський бромний заводи, а також завод по переробці вторинної

полімерної сировини “Полівтор”, за рахунок яких формується 70% місцевого

бюджету. Саме за рахунок пільгового оподаткування цих суб’єктів СЕЕЗ і

формується початковий капітал для розвитку інфраструктури зони. Завдяки

створенню цїєї СЕЕЗ вдалось зберегти близько 2,5 тис. робочих місць і

створити 400 нових. Для Криму це важливо.За два роки зареєстровано 11

суб”єктів СЕЕЗ. Всього ж кількість підприємств, що мають наміри працювати в

СЕЕЗ “Сиваш” - 22. За структурою зайнятості лідирують підприємства хімічної

промисловості, сільського господарства, будівництва та транспорту.

Червоноперекопський регіон виконує важливу роль опорного центру,

оскільки:

. розташувавшись на території, в надрах якої є важливі сировинні

ресурси Сивашу та солоних озер, він має перспективу промислового

розвитку, в тому числі експортноспроможних виробництв;

. у зв’язку з особливо сприятливими транспортними умовами він

забезпечує транзитні зв’язки між крупними територіально-

господарчими комплексами та містами колишнього СРСР в рамках

кооперації їх підприємств, що сприяє розвитку промисловості і

немісцевого значення;

. виходячи з розвинутої ринкової інфраструктури, що включає в себе

також Червоноперекопську митницю, яка входить до єдиної системи

держмитконтролю України, він має тісні зв’язки з оточуючою

територією у виробничій, організаційно-господарській і торговельно-

розподільчій сферах.

Лише у минулому році у сфері впровадження ВЕЗ в Україні відбулись

певні зрушення. 18 червня 1998 р. указом Президента була створена СЕЗ

“Славутич”, а у грудні – СЕЗ “Закарпаття”. 6 жовтня Верховна Рада прийняла

Закон “Про створення СЕЗ туристично-рекреаційного типу “Курортополіс

Трускавець”, а у грудні -“Про спеціальні економічні зони та спеціальний

режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, що передбачає

створення СЕЗ “Донецьк” та “Азов”. У січні цього року Верховна Рада

прийняла Закон “Про створення СЕЗ “Яворів”.

Зони у Донецькій області створені на 60 років. СЕЗ “Донецьк”

розташована на півдні Донецької області, площа – 466 га, СЕЗ “Азов” – на

півдні м. Маріуполя, площа – 314,8 га.

До територій пріоритетного розвитку віднесени міста Вугледар,

Горловка, Дзержинськ, Димитров, Добропілля, Донецьк, Єнакієво, Жданівка,

Кіровське, Червоноармійськ, Макііївка, Маріуполь, Новоградовка, Селідове,

Сніжне, Торез, Шахтарськ, а також Волновахський і Маріїнський райони. На

територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим

інвестиційної діяльності терміном на 30 років. СЕЗ “Донецьк” та “Азов” не

входять до цих територій.

На території СЕЗ, як і на територіях пріоритетного розвитку

встановлено спеціальний пільговий митний та податковий режим діяльності.

Постановою КМУ від 27.07.98р. затверджено перелік пріоритетних видів

діяльності на території СЕЗ. До таких відносяться:

. сільське господарство;

. видобуток вугілля, нафти і газу;

. видобуток кольорових металів, піску, глини;

. розробка кам’яних кар’єрів;

. харчова, текстильна, шкіряна, деревообробна і паперова

промисловість;

. коксохімія;

. виробництво гумових і пластмасових виробів;

. металургія і металообробка;

. виробництво машин, електричного, електронного, транспортного

устаткування;

. виробництво електроенергії, газа і води;

. будівництво.

Затверджено також Положення про порядок розгляду і схвалення

інвестиційного проекту, видачі дозволу на здійснення діяльності в СЕЗ.

Спеціальна економічна зона “Яворів” створена на період до 01.01.2020

року в адміністративно-територіальних межах Яворівського району Львівської

області (за винятком території військового полігону та військових частин).

СЕЗ “Яворів” поєднує в собі комплексну виробничу, митну зону та

технологічний парк. Спеціальна зона “Закарпаття” також поєднує комплексний

виробничий та митний напрям. Її створено строком на 20 років.

Слід відмітити, що зони пріоритетного розвитку створені у районах з

вкрай важкою соціально-економічною ситуацією і є по суті інструментом

виживання цього регіону, коли за рахунок надання пільг уряд сподівається

залучити необхідні кошти для здійснення невідкладних стабілізаційних

заходів. Окрім Закарпаття та низки районів Донецької області такаж ситуація

склалась на сьогодні в окремих районах Луганщини, Волинської та

Кіровоградської областей.

Велику перспективу для розвитку ВЕЗ, насамперед рекреаційного

характеру, мають курортні міста Криму – Севастополь, Ялта, Євпаторія,

Феодосія, Алушта та інш. Створення тут ВЕЗ передбачено проектом, що має

назву “Кримський” і який зараз розглядається у Кабінеті Міністрів України.

Є перспективні території для створення ВЕЗ і в інших районах Чорноморського

узбережжя - таких великих містах, як Одеса та Миколаїв, а на Азовському

узбережжі - у Маріуполі та Бердянську.

ВЕЗ можуть стати реальними епіцентрами технологічного прориву України

на якісно новий, сучасний рівень виробництва конкурентоспроможної

продукції, сприяти її участі у міжнародному поділі праці як виробника

високотехнологічної продукції, так як Україна має широкі можливості

створення ВЕЗ науково-технологічного характеру.

Відмінна риса цього типу ВЕЗ полягає у тому, що метою їх створення є

мобілізація усіх доступних матеріальних та трудових ресурсів для

прискорення передачі нових високих технологій у промисловість, забеспечення

нових робочих місць, диверсифікація економіки у регіоні і у країні в

цілому. У сучасній літературі їх називають технологічними парками,

технополісами, науковими парками, технологічними центрами, діловими

центрами. Обов’язковою умовою створення науково-технологічних ВЕЗ є

наявність у регіоні значного науково-технічного потенціалу. Таким

потенціалом (на жаль сьогодні повністю не задіяним) володіють не лише

регіони індустріального сходу України (насамперед, Харків, Київ,

Дніпропетровськ), але й Львівська область та Автономна республіка Крим.

Вже на сьогодні існує кілька ініціатив прикордонних з РФ регіонів щодо

створення на їх території ВЕЗ, перш за все, торговельно-економічних з

послабленим митним та податковим режимом. Так, ВЕЗ “Азов”, яка створена

відповідно до ухваленого нещодавно Верховною Радою і підписаного

Президентом України Законом “Про спеціальні економічні зони та спеціальний

режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” включає до себе три

точкові локальні зони у місті Маріуполі ( частина території судноремотного

заводу, риболовецький порт та аеродром), де здійснюватимуться операції з

обробки транзитних вантажів та виробництво продукції на експорт, може стати

основою для створення комплексної спеціальної зони у перспективному

трикутнику Донецьк-Маріуполь-Ростов-на-Дону.

Вигідне, з точки зору транспортних перевезень, геополітичне

розташування України зараз не використовується в повній мірі. Тому, у

подальшому, рішення про створення зовнішньоторговельних зон доцільно

розглядати у взаємозв’язку з питаннями щодо створення та розвитку

міжнародних транспортних коридорів, як основних об’єднуючих елементів у

складі цих коридорів.

Транспортний коридор Балтика-Чорне море та Євро-Азійський транспортний

коридор, як єдине ціле, залучать в Україну потужні транзитні потоки,

включаючи зв’язки Південної Азії та Африки з Європою, зв’язки Близького

Сходу з Європою, зв’язки Середньої Азії з Європою та створять одну з

найбільш перспективних для України транспортних артерій міжконтинентального

значення.

У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані декілька

вільних зон. Зокрема, це стосується проектів створення ВЕЗ “Інтерпорт-

Ковель” у Волинській області, міждержавної ВЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешти”,

ВЕЗ “Порто-Франко” в Одесі, ВЕЗ “Аджалик” та ВЕЗ “Антарктика” в

Іллічевську.

У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані кілька

вільних зон. Частково, це стосується проектів створення СЕЗ “Інтерпорт-

Ковель"”у Волинській області, міждержавної СЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешти”,

ВЕЗ “Порто-Франко” в Одесі, ВЕЗ “Аджалік” та ВЕЗ “Антарктика” у Ільчивську.

Так, спеціальну економічну зону “Інтерпорт-Ковель” називають новим

центром для нової Європи. Через транспортно-складський центр цього “порту”

на суші підуть потоки вантажів з усієї Європи. У центрі буде проводитися

комплексна обробка, перевалка з одних видів транспорту на інші, включаючи й

перехід з вузьких європейських залізничних шляхів на широкі вітчизняні.

Окрім того, буде організовано зберігання вантажів та виконання багато інших

послуг. Достатньо сказати, що подібний “Інтерпорт” не має аналогів у

країнах СНД.

Тільки наприкінці 1998 р. вийшов указ Президенту України про створення

ВЕЗ у Ренійському торговому порту, котра повинна стати першим етапом

формування міжнародної спеціальної економічної зони “Рені-Галац-

Джурджулешти”. Регіон Ренійського морського торговельного порту представляє

особливий інтерес для України за своїм геополітичним розміщенням, як

південний прикордонний транспортний вузол країни, що відрізняється

перспективністю транспортних зв’язків. Ренійський морський торговельний

порт знаходиться на перетині чотирьох транспортних коридорів: № 7 і № 9 за

Крітськими угодами ЄС, а також глобальних коридорів - Чорноморського

економічного співробітництва (ЧЕС) та Євро-Азіатського транспортно-

комунікаційного коридору. Вже сьогодні він має прямий зв’язок з 14

європейськими країнами, список яких може швидко поширитись за межі Європи

завдяки прямому виходу до Чорного моря, а також до інших водних акваторій.

Світовий досвід у цій сфері свідчить, що поряд зі значними успіхами

ВЕЗ є і невдалі спроби. Основними причинами цього є певні прорахунки, що

були допущені ще на стадії проектування.

В Україні однією з таких причин є глибока економічна криза. Саме

враховуючи кризовий стан української економіки, радник представництва

Світового Банку в Україні, Джон Хансен висловив думку, що створення ВЕЗ в

Україні може призвести до небажаних негативних наслідків, так як поглибить

дефіцит бюджету. На його думку, вільні економічні зони не здатні відіграти

вагому роль в такій гострій економічній ситуації, яка існує в Україні

сьогодні.

Вже відмічалось, що процес створення ВЕЗ в Україні до минулого року

практично не відбувався. Навіть єдина СЕЕЗ “Сиваш”, яка успішно

функціонувала останні два роки і суб’єкти підприємницькій діяльності якої

почали давати прибуток, а у містах Червоноперекопську та Армянську суттєво

знижено рівень безробіття і, відповідно, промисловість подолала кризовий

стан, - ця зона була практично позбавлена податкових пільг. Той пільговий

режим, що встановлений чинним Законом України “Про деякі питання валютного

регулювання і оподаткування суб’єктів СЕЕЗ “Сиваш” є абсолютно

непривабливим для зовнішніх інвесторів так як не передбачає звільнення

інвестицій від оподаткування на період будівництва і окупності підприємства

та пільгове оподаткування у подальшому (зокрема, 50% ПДВ). Як і у цілому по

Україні, це відвернуло від неї іноземних інвесторів, залучення яких на

територію ПЕЕЗ “Сиваш” вже досить успішно відбувалось. Як наслідок, замість

прогнозованих у ТЕО 170 нових підприємств-суб’єктів зони “Сиваш”, створено

лише 6 і тільки один суб’єкт реалізує інвестиційний проект. Всього у зоні

“Сиваш” затверджено до реалізації Кабінетом Міністрів України 24

інвестиційні проекти, під які залучено 5 млн.дол. іноземних та 3,4 млн.

грн. внутрішніх інвестицій. Навіть при тих мінімальних пільгах, які є в

СЕЕЗ “Сиваш” тут у минулому році вдалось досягти дуже суттєвого зростання

промислового виробництва – на 44%. В містах Армянськ та Красноперекопськ

внаслідок сталих надходжень до бюджету пенсіонери вчасно отримують пенсію,

практично немає заборгованості по зарплатах.

У світовій практиці не тільки муніципальна влада, але й адміністрація

ВЕЗ не втручається у підприємницьку діяльність, що регламентується виключно

відповідним законодавством. У нас усе інакше. Органи влади намагаються

через податкову політику збільшити відрахування до державного або місцевого

бюджету, тоді як необхідно виходити не з інтересів казни, а з забезпечення

економічного стимулювання виробника.

Разом з тим перебільшені уяви про роль податкових пільг у створенні

ВЕЗ, так як вони не завжди забезпечують економічне зростання. Для великих

інвесторів пільги іноді мають другорядне значення на відміну від малого та

середнього бізнесу, які завжди відчувають нестачу вільного капіталу.

Податкові пільги та природні ресурси не завжди можуть замінити відсутність

сучасної інфраструктури, яку зобов’язана створити країна, що приймає на

свою територію ВЕЗ. З другого боку, завищені пільги для іноземних

інвесторів можуть призвести до невиправданих збитків національної

економіки, тому ставки оподаткування мають бути детально обгрунтованими.

Крім того, створення ВЕЗ потребує наявності певних як внутрішніх, так

і зовнішніх факторів. Зокрема, одним з визначальних чинників є широкі

масштаби роздержавлення та розвитку підприємництва.

В Україні у державній власності лишилось близько 20% підприємств. В

загальній кількості приватизованих об’єктів переважають підприємства групи

А (об’єкти малої приватизації). Серед об’єктів державної власності їх

приватизовано понад 81%, а комунальної - понад 93%. Серед приватизованих

середніх та великих підприємств загальнодержавні складали 51%, а комунальні

- лише 6%. Лідерами у роздержавленні є Донецька, Львівська,

Дніпропетровська, Одеська та Харківська області. У 1996 р. до них

приєднались Луганська, Вінницька області та АРК. Аутсайдерами лишаються

Чернігівська, Херсонська, Рівненська, Волинська та Закарпатська області.

Проте серед понад 6 тис. об’єктів, що не підлягають приватизації,

більше половини розташовані у шести великих промислових областях -

Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Одеській, Харківській

та м. Києві. З них 78% - підприємства та установи вугільної промисловості,

транспорту, сільського та лісового господарства, галузей освіти і культури.

Це також буде перешкоджати нормальному розвиткові ВЕЗ.

У найближчий термін необхідно кардинально змінити ситуацію в Україні у

питаннях створення та функціонування ВЕЗ на її території. Для

інвентаризації ТЕО проектів створення ВЕЗ, що вже кілька років

розглядаються в урядових установах України, а також визначення доцільності

створення нових ВЕЗ необхідно проведення їх комплексної експертизи. Світова

практика свідчить, що експертиза таких проектів досить важлива, хоча і

коштує чимало грошей. Але це себе виправдовує, оскільки негаразди на

початковому етапі створення зон можуть призвести до значних валютно-

фінансових та матеріальних втрат країни, на території якої проектується їх

функціонування. Проведення ж експертизи на громадських засадах не

відповідає ні економічній логіці, ні світовій практиці.

Причина того, що в Україні, всупереч усім її можливостям та

доцільності, практично відсутні ВЕЗ, багато в чому полягає як у відсутності

державної програми створення вільних економічних зон як невід’ємної

складової активної регіональної політики, про що вже йшлося вище, так і у

недосконалості чинної нормативно - законодавчої бази, відсутності

вітчизняного практичного досвіду у відпрацюванні організаційних, фінансових

та виробничих механізмів, слабкому опрацюванні ініціаторами та проектантами

створення вільних економічних зон питань оподаткування, митного

регулювання, валютно-фінансових умов та управління зонами, очікуваних

результатів їх економічної діяльності.

Невизначеність статусу вільної економічної зони, функцій

господарського органу і розвитку негативно відображається на процесі

залучення потенційно можливих інвестицій в економіку України.

З метою вирішення окресленого кола проблем, у даний час розроблено і

внесено на розгляд Верховної Ради України опрацьований відповідно з нормами

Конституції України проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до

Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних

(вільних) економічних зон”.

Зазначеним законопроектом передбачається, що в Україні можуть

створюватися вільні зони таких видів: зовнішньоторговельні, виробничі,

науково-технічні, туристсько-рекреаційні, визначається також поняття

локальної (точкової) вільної зони та комплексної вільної зони.

Виходячи із світового досвіду, слід зауважити, що практика створення

особливих економічних зон, які охоплюють цілком адміністративні території

себе не виправдала. Тому, запропонованим законопроектом визначається, що

межі вільних зон не можуть збігатись з межами одиниць адміністративно-

територіального устрою України.

Відповідно до закону, утворення вільних економічних зон в Україні

базується на територіальному принципі, тобто, вільна економічна зона – це

не відокремлена територія (анклав), а, насамперед, частина національного

економічного простору, де повинна діяти особлива система економіко-правових

пільг та стимулів, спрямованих на забезпечення передбачення та стабільності

державної економічної політики, гарантій потенційним внутрішнім та

зовнішнім інвесторам, обумовлених спеціальним правовим режимом.

Іноземний досвід створення і розвитку ВЕЗ не може бути повністю

запозичено і механічно відтворено без урахування реалій сучасного етапу

розвитку української економіки. Тому, після детального його вивчення і

осмислення, необхідно розробити адаптовані до вітчизняних економічних та

правових умов основні принципи побудови вільних економічних зон, визначити

систему цілей, встановити загальнодержавні пріоритети галузевої та

функціональної орієнтації ВЕЗ, створюваних в Україні.

Дуже важливо, щоб ефект від функціонування ВЕЗ мав не тільки локальний

(на її території), але й макроекономічний (для всього народного

господарства України) характер. Необхідно досягнути збалансованості

інтересів усіх учасників інвестиційного процесу на території зони. Це

стосується як державних структур, так і вітчизняних та іноземних

підприємців, які в умовах економічної кризи в Україні повинні мати рівні

права для вкладення інвестицій в розвиток економіки. Причому у кожній з ВЕЗ

необхідно забезпечити можливості для багатоваріантного економічного

розвитку, тобто розробка проекту створення зони передбачає, як зазначалось

вище, альтернативність напрямків, за якими потенційно вона може

розвиватися.

Позитивний вплив ВЕЗ на економіку країни в цілому виникає, як правило,

тоді, коли кількість та розміри зон досягає певної критичної маси, а

національна економіка і національне законодавство - певної стабільності.

Якщо правова та господарська системи несталі, характер впливу ВЕЗ може бути

різноспрямованим.

Економічне районування України – непроста проблема. Регіональний

аналіз для здійснення районування дойільно почати на рівні адміністративних

областей. Шляхом синтезу найважливіших показниківекономічного розвитку

(національний дохід на душу населення; валовий продукт на душу населення;

продуктивність суспільної праці;виробництво продукції промисловості і й

сільського господарства на душу населення; обсяг матеріального достатку на

душу населення; забезпеченість території природно-ресурсним потенціалом;

демографічний потенціал тощо) В. Поповкін визначив вагу кожної області в

економіці країни й сформував групи-мезорайони: Донбас, Катеринославське

Придніпров’я, Слобідська Україна, Київське полісся, Українські Карпати,

Поділля, Середнє Придніпров’я, Північне Причорномор’я, Крим. На підставі

мезорайонування він виокремив п’ять макроекономічних районів:

1. Центральноукраїнський (Київська, Житомирська, Черкаська,

Кировоградська області);

2. Донбас та нижнє придніпров’я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська,

Запорізька області);

3. Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області);

4. Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та

автономна республіка Крим);

5. Західноукраїнський (Рівненська, Львівська, Івано-Франківська,

Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька

області).

Мережа районів,яку запропонував В. Поповкін є найбільш обгрунтованою,

бо об’єктивно віддзеркалює особливості сучасного регіонального розвитку

України. Характеристика макрорегіонів України в підручнику “Розміщення

продуктивних сил” за 2000 рік дається саме за В. Поповкіним. Але назви

деяких регіонів трохи спростили, а саме: Донбас і Нижнє Придніпров’я

назвали Донецько-Придніпровським районом, а Слобідську Україну – Північно-

Східним.

Загальні показники економічних районів України

(на 1 січня 1998 року)

|Район |Площа |Населення |ВВП |

| |тис |% |млн |% |Млрд |% |на душу |

| |км2 | |чол | |грн | |населенн|

| | | | | | | |я |

|Україна |603,7|100 |50,5 |100 |96,7 |100 |1933 |

|Центральноукраїнський |136,2|22,6 |9,9 |19,7 |15,6 |16,0 |1575 |

|Західноукраїнський |157,8|26,1 |13,2 |26,1 |17,9 |18,3 |1355 |

|Північн-східний |84,0 |13,9 |6,1 |12,1 |13,4 |13,7 |2196 |

|Донецько-Придніпровський|112,3|18,6 |13,6 |26,9 |41,3 |42,2 |3040 |

|Причорноморський |113,4|18,8 |7,7 |15,2 |9,4 |9,8 |1223 |

Декларація про державний суверенітет України поклала початок нового

етапу державного будівництва, дала змогу нашій країні стати суб’єктом

міждержавних відносин. Серед комплексу проблем виникло питання реформації

територіально-адміністративного устрою і приведення його у відповідність з

новими економічними процесами та етнокультурними особливостями.

Список літератури:

1. Регіональна політика України . - Л., 1998.

2. Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні . - Чернівці, 1998.

3. Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України . -

Тернопіль, 1998.

4. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Регіон у системі нових

економічних і правових відносин” . - Івано-Франківськ, 1998.

5. Українська наука: Минуле, сучасне, майбутнє. Щорічник. - Тернопіль,

1999.

6. Матеріали студентської наукової конференції Чернівецького університету.

– Чернівці, 1999.

7. Кузьменко В. П., Кузнєцова Л. І. Вільні економічні зони: міфи та

реальність /Часопис “Економіка підприємства”, № 2-3, стор. 24-34/. – К.,

1999.

8. Качан Є.П., Ковтонюк М.О., Петрига М.О., Пушкар М.С. та ін. Розміщення

продуктивних сил України. – К.: Вища школа, 1997.

9. Трансформаційні процеси в господарстві регірнів Східної європи. –

Ірпінь, 1997.

10. Метода. – Київ, 1997.

11. Актуальні проблеми розвитку економіки України в перехідний період до

ринку. – Тернопіль, 1996.

-----------------------

[pic]

Страницы: 1, 2