Людина живе в суспільстві. Суспільство складається з осіб, зв'язаних між собою сімейними, професійними, релігійними зв'язками. У кожного є свої потреби, прагнення, цілі. Спільні прагнення, цілі, потреби супроводжують створенню груп, коаліцій, партій. Конфлікти є вічним супутником нашого життя. Взаємодія людей і їх поведінка викликається одночасно їх власними особистими характеристиками і навколишнім середовищем, в якому вони знаходяться. У міру взаємодії з іншими людьми неминуче цілі, завдання і потреби одних вступають в суперечність з цілями, завданнями і потребами інших.

Вступаючи у взаємодію з колективом, людина цікавиться різними аспектами цієї взаємодії, що стосуються того, чим він повинен жертвувати заради інтересів організації, що, коли і в яких об'ємах він повинен робити в колективі, в яких умовах функціонувати, з ким і скільки часу взаємодіяти, що даватиме йому колектив, і тому подібне Від цього і ряду інших чинників залежить задоволеність людини взаємодією, його відношення до колективу і його конфліктність у колективних відносинах.

Слово «конфлікт» - латинського походження і в буквальному перекладі означає «зіткнення». У основі будь-якого конфлікту лежить суперечність, яка веде зазвичай або до конструктивних (наприклад, до посилення групової динаміки, розвитку колективу), або до деструктивних (наприклад, до розвалу колективу) наслідків. (Таким чином, конфлікти в найзагальнішому вигляді можуть кваліфікуватися як конструктивні - з позитивним знаком і деструктивні - з негативним знаком.

Схожість прагнень може призвести до виникнення розбіжностей між групами і особистостями. Значить, тут вже доречно ввести таке поняття як конфлікт. Оскільки це досить часте психологічне явище в нашому суспільстві.

Виникнення конфлікту залежить від того, як сприймається і розуміється ситуація і як поводяться її учасники.

Тому тема моєї курсової роботи «конфлікти старшокласників. Причини і виникнення» є на сьогодні однією з найактуальніших в психології.

Мета роботи.

Метою роботи є дослідження виникнення конфліктів в юнацькому віці.

Об'єкт дослідження.

Об'єктом дослідження є поведінка особистості в конфліктній ситуації.

Предмет дослідження.

Предметом дослідження є причини та особливості виникнення та протікання конфліктів в старшому шкільному віці.

Гіпотеза дослідження.

Конфліктні ситуації учнів старшого шкільного віку залежать від схильності окремих школярів до конфліктності, тобто наявність конфліктного характеру у них.

Завдання дослідження:

провести аналіз літератури з проблеми виникнення конфлікту в старшому шкільному віці;

вивчення конфлікту в західній та вітчизняній психології;

дослідження конфліктів в старшому шкільному віці;

аналіз дослідження та висновки по проведеному дослідженню.

Як методи дослідження були використані: робота з літературою, анкетування.

Глава 1. Теоретична частина. Поняття конфлікту у вітчизняній і зарубіжній психології

1.1 Суть конфлікту, об'єкт і предмет конфліктології

Конфлікт -- дуже складне соціальне і психологічне явище, успішність вивчення якого багато в чому залежить від якості початкових методологічних і теоретичних передумов, використовуваних методів. Вирішення розглядуваних нижче проблем може сприяти подоланню тих труднощів, які вже позначилися у зв'язку з визначенням суті конфлікту, об'єкту і предмету конфліктології.

Перш за все, необхідно максимально чітко визначити зміст, який ми вкладаємо в поняття «конфлікт», позначивши тим самим межі наочної області конфліктології. Найбільш поширено два підходи до розуміння конфлікту. При одному з них конфлікт визначається як зіткнення сторін, думок, сил, тобто дуже широко. При такому підході конфлікти можливі і в неживій природі. Поняття «конфлікт» і «суперечність» фактично стають зіставними за об'ємом. Інший підхід полягає в розумінні конфлікту як зіткнення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії. Тут передбачається, що суб'єктом конфліктної взаємодії може бути або окрема людина, або люди і групи людей.

Прогрес науки, особливо на етапі її становлення, залежить від того, наскільки вдало визначені межі предмету її вивчення. Важливо, з одного боку, не упустити нічого, оскільки при цьому втрачається системне уявлення про предмет, з іншого боку -- не включити в предмет нічого зайвого, оскільки це приводить до збільшення об'єму дослідницької роботи. Крім того, важливо вже у визначенні предмету по можливості точно розкрити суть явища, що вивчається. В зв'язку з цим доцільно внести до розуміння конфлікту два принципові уточнення.

Перш за все, необхідно звузити широке розуміння конфлікту і вважати, що конфлікти виникають тільки при соціальній взаємодії. При цьому якщо соціальну взаємодію розуміти в широкому сенсі, то в нього доцільно включити і взаємодію між тваринами. Така позиція на сьогоднішній день обґрунтована в достатньо великій кількості робіт, присвячених різним аспектам проблеми біосоціальної еволюції. Тому в об'єкт конфліктології, на мою думку, необхідно включити зооконфлікти -- конфлікти в тваринному світі. У неживій природі конфліктів немає, там є суперечності, протидії, зіткнення і тому подібне

Друге уточнення стосується суті конфлікту. Уявляється, що суть конфлікту полягає не стільки у виникненні суперечності, зіткненні інтересів, скільки в способі вирішення протиріччя, що створилося, в протидії суб'єктів соціальної взаємодії. Всілякі суперечності виникають скрізь і завжди, але тільки незначна частина їх вирішується шляхом конфліктів. Інтереси і погляди також стикаються досить часто. Проте суть конфлікту ширша за це зіткнення. Вона -- в протидії суб'єктів конфлікту в цілому.

Таким чином, під конфліктом розуміється найбільш гострий спосіб вирішення значущих протиріч, що виникають в процесі взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і зазвичай супроводиться негативними емоціями. Якщо суб'єкти конфлікту протидіють, але не переживають при цьому негативних емоцій (наприклад, в процесі дискусії, спортивного єдиноборства), або, навпаки, переживають негативні емоції, але зовні не проявляють їх, не протидіють один одному, то такі ситуації є передконфліктними, Протидія суб'єктів конфлікту може розвертатися в трьох сферах: спілкуванні, поведінці, діяльності.

Ці міркування обґрунтовують необхідність виділення самостійної науки -- конфліктології. Об'єктом її комплексного вивчення є конфлікти в цілому, а предметом -- загальні закономірності їх виникнення, розвитку і завершення. Конфліктологія вивчає три типи конфліктів: внутрішньоособистісні, соціальні, зооконфлікти. До основних видів соціальних конфліктів відносяться: міжособистісні конфлікти, конфлікти між малими, середніми і великими соціальними групами, міжнародні конфлікти між окремими державами і їх коаліціями.

Конфліктологія знаходиться на етапі виділення в самостійну науку. У цих умовах першочерговими завданнями класифікації є уточнення меж тієї безлічі конфліктів, які виступають об'єктом науки, і виділення найбільш загальних структурних одиниць в об'єктному полі конфліктології.

Однією з істотних ознак конфлікту виступає характер і особливості сторін, що беруть участь в ньому. Від того, ким представлені конфліктуючі сторони, вирішальним чином залежать характеристики конфлікту.

Основний об'єкт конфліктології складають сім видів соціальних конфліктів.

Міжособистісними конфліктами називають зіткнення інтересів двох людей. Якщо вчитель протиставив себе групі учнів, то це буде конфлікт типу «особа -- група». Боротьба у вчительському колективі середньої школи між прихильниками директора і його противниками -- це конфлікт між малими групами. Середні соціальні групи по кількісному складу займають проміжне положення між малими і великими. Якщо кількість учасників конфлікту перевищує декілька сотень чоловік, то це конфлікт між великими соціальними групами. Міжнародні конфлікти є боротьбою між двома державами або їх коаліціями. Може також виникнути конфлікт між державою і групою держав. Крім того, коаліції держав можуть налічувати від декількох учасників до великого числа їх. Це впливає на характер міжнародного конфлікту.

Залежно від типу суперечності конфлікти можна ділити на такі, що виникли як результат антагоністичної суперечності і внаслідок неантагоністичної суперечності.

Важливою характеристикою конфлікту є гострота протидії сторін, що беруть в ньому участь. У західній конфліктології ця характеристика називається інтенсивністю конфлікту. По цій підставі виділяють конфлікти низької, середньої високої інтенсивності. Конфлікт низької інтенсивності протікає у формі суперечки між опонентами. Конфлікт найвищої інтенсивності завершується фізичним знищенням однієї із сторін.

Залежно від сфер життєдіяльності людини, в якій відбуваються конфлікти, їх ділять на сімейних, побутових, виробничих, трудових, політичних і ін.

Істотною кількісною характеристикою конфліктів, що часто приводить до якісних відмінностей, виступає їх тривалість. У суспільному транспорті конфлікт може тривати десятки секунд. Як вже сказано вище, Столітня війна між Англією і Францією тривала 116 років. Потім ще 105 років цей територіальний конфлікт завершувався невійськовими способами.

Кожен конфлікт має конструктивні і деструктивні функції. Залежно від співвідношення позитивних і негативних елементів в конфліктах їх ділять на конструктивні; позитивні і негативні наслідки, що мають, одночасно, і деструктивні.

Американські конфліктологи (Р. Даль і ін.) класифікують соціальні конфлікти в суспільстві по кількості сторін, що беруть участь в конфлікті, і їх наслідкам. (9; 74)

Конфлікти можна класифікувати залежно від ступеня розробленості нормативних способів їх дозволу. Існують конфлікти, для дозволу яких не розроблено ніяких нормативних механізмів. Прикладом такого конфлікту може бути сварка двох пасажирів в громадському транспорті. Можна виділити повністю інституціолізовані конфлікти. Наприклад, дуель. Між цими крайніми полюсами існує багато видів конфліктів, нормативне врегулювання яких здійснюється частково.

Окрім загальних класифікацій конфліктів може бути дане велика кількість приватних типологій. Вони охоплюють не все об'єктивне поле конфліктології, а тільки його частину, пов'язану з одним з видів або типів конфліктів. Різноманітність конфліктів багато в чому визначається закладеними в них причинно-мотиваційними зв'язками. Враховуючи це, В. Грішина в результаті вивчення виробничих конфліктів виділила конфлікти, що виникають як реакція на перешкоду до досягнення первинних, тобто основних, цілей трудової діяльності; перешкода до досягнення вторинних, (що мають особистий характер) цілей спільної трудової діяльності; поведінка, не відповідна прийнятим нормам стосунків, і поведінка людей в спільній трудовій діяльності, що не відповідає їх очікуванням; особистісні конфлікти, що виникають через особисті особливості членів колективу. Міжособистісні конфлікти залежно від характеру стосунків між опонентами можна класифікувати на конфлікти «по вертикалі», «по горизонталі» і «по діагоналі» -- коли опоненти знаходяться в стосунках непрямої підлеглості. (10; 245)

1.2 Дослідження конфліктів в західній і вітчизняній психології

Вивчення конфлікту у вітчизняній психології.

По кількості публікацій психологія займає визначне положення, що лідирує, серед галузей конфліктології. Більше чверті публікацій з проблеми конфлікту підготовлена психологами.

При змістовному аналізі психологічної літератури автори виходили з логіки понятійної схеми опису конфлікту. Такий підхід у вітчизняній психології запропонований Л.А. Петровський. Ним виділено чотири категоріальні групи: структура конфлікту, його динаміка, функції і типологія. Було запропоновано сім, а потім -- одинадцять груп понять в психологічному аналізі конфлікту. До них віднесені: суть конфлікту; його генезис; еволюція конфлікту; класифікація; структура; динаміка; функції; інформація в конфлікті; попередження; вирішення конфлікту; методи діагностики і дослідження конфлікту. (2; 121)

У психології поки не склалося загальновизнаного розуміння суті конфлікту. Частина авторів трактує його як зіткнення, протидія, суперечність. Інколи конфлікт розуміється як вид спілкування, ситуативна несумісність, ситуація незнайденого виходу, тип конкурентної взаємодії. Серед сутнісних рис конфлікту виділяють: наявність суперечності між суб'єктами; їх протидія; негативні емоції по відношенню один до одного.

Серед причин конфліктів виділяють суб'єктивні і об'єктивні. Конкретний конфлікт відбувається через дію тих чи інших причин. Психологів цікавлять суб'єктивні причини.

Проблема еволюції конфлікту поставлена одним з авторів кілька років тому. Еволюція імовірно має дев'ять видів: макроеволюція; міжвидова; внутрішньовидова у тварин; в онтогенезі у тварин; в антропогенезі; суспільно-історична; еволюція конфліктів в XX в.; в онтогенезі людини; еволюція конкретних конфліктів. (7; 47)

Наявність багатьох загальних і приватних класифікацій конфліктів говорить про те, що їх може бути стільки, скільки різних сторін виявляє в ньому психологія. До ознак, на основі яких пропонуються різні типології, відносяться: об'єкт конфлікту; особливості сторін; тривалість; функції; форми прояву; тип стосунків; наслідки і тому подібне

До структурних компонентів конфлікту відносять об'єкт і предмет конфлікту, осіб опонентів, ситуацію в країні, регіоні, місці проживання, умови роботи і життя людини, обстановку соціальної взаємодії, а також потреби, інтереси, цілі опонентів і конфліктну взаємодію (прийоми і способи дії один на одного, тобто стратегію і тактику протидії).

Більшість авторів в динаміці конфлікту виділяють наступні етапи: виникнення об'єктивної передконфліктної ситуації; її усвідомлення як конфліктною; інцидент або власне конфлікт; вирішення (завершення) конфлікту; післяконфліктна ситуація.

Функції конфлікту ділять на конструктивні і деструктивні. Зазвичай конфлікт несе в собі і те, і інше, тому його оцінюють по тому, який початок переважає. Функціональність конфлікту у міру його розвитку може змінюватися у бік позитивних або негативних наслідків.

Інформація в конфлікті представлена головним чином інформаційними моделями конфліктної ситуації, які є у кожної із сторін, що беруть участь, інформаційним обміном опонентів і інформаційною середою, в якій протікає конфлікт.

Попередження конфліктів -- це створення об'єктивних умов і суб'єктивних передумов, сприяючих на вирішення передконфліктних ситуацій неконфліктними способами.

Вирішення конфлікту припускає конструктивне самовирішення людиною своїх конфліктів, а також уміння керівників вирішувати конфлікти між підлеглими.

Методи діагностики і дослідження конфліктів є ключовою проблемою, вирішення якої забезпечує успіх в їх вивченні. Аналіз літератури показав, що використовуються практично всі методи психології, проте найчастіше -- лабораторні експерименти, ретроспективні і бланкові методики і тести. Перспективи вивчення конфліктів пов'язані з вибором одиниці аналізу конфліктної ситуації.

У психологічній літературі з проблеми конфлікту виділяються декілька напрямів. Перша спроба їх систематизації викладена в роботі Р.Л. Крічевського і Е.М. Дубовськой. Виходячи з схеми аналізу міжособистісного конфлікту «організаційний контекст -- спільна діяльність, що реалізовує когнітивні процеси», (5; 172) виділяються чотири напрями: організаційний, діяльнісний, мотиваційний, когнітивний. Мотиваційний напрям представлений роботами тільки західних психологів. Вдалим є виділення таких напрямів, як організаційний і діяльнісний. Що стосується мотиваційного і когнітивного, то у вітчизняній психології вони є, не дивлячись на відмінності, між підходами одного напряму, який можна назвати особистісним. Особистість в ньому розглядається як центральна ланка конфліктної взаємодії. (5; 176)

У психології склалася певна нерівномірність у вивченні різних видів конфлікту. Близько 83% робіт доводиться на вивчення міжособистісних конфліктів. Внутрішньоособистісним конфліктам присвячено близько 8% публікацій. Психологічна характеристика конфліктів між малими, середніми і великими групами, міжнародних конфліктів представлена в 3--4% робіт. Близько 5% робіт носять методологічний і загальнотеоретичний характер.

Крім того, психологи досліджують конфлікти в різних видах людської діяльності і сферах стосунків:

у трудових колективах;

у науково-дослідних колективах;

у діяльності правоохоронних органів;

у військових колективах;

у спорті;

у середі засуджених;

у педагогічній діяльності;

конфліктність сімейно-шлюбних стосунків.

Вивчаються конфлікти на різних етапах соціалізації особи:

у дошкільному віці (А.А. Рояк, Т.І. Юферова і ін.);

у шкільному віці (В.М. Афонькова, Л.С. Славіна і ін.);

у підлітковий період (Т.В. Драгунова, Е.В. Первишева і ін.);

у молодіжних, студентських групах (В.М. Басова, А.І. Шкиль і ін.). (8; 37)

В цілому можна стверджувати, що в період з 30-х до середини 70-х років психологічні дослідження конфлікту носили фрагментарний характер. Були відсутні загальні роботи, необхідні для формування методологічної і теоретичної бази вивчення конфлікту. У другій половині 70-х років з'являються роботи, в яких зроблені спроби теоретичного осмислення емпіричного матеріалу, що накопичувався. Запропонована понятійна схема психологічного аналізу конфлікту. До середини 80-х років сформувалися три підходи до вивчення конфлікту: організаційний, діяльнісний і особистісний. На рубежі 80-х -- 90-х років почала усвідомлюватися необхідність міждисциплінарного вивчення конфлікту.

Вивчення конфлікту в зарубіжній психології.

Зарубіжна психологія має значні традиції у вивченні внутрішньоособистісних і соціальних конфліктів. Великий теоретичний і емпіричний матеріал, накопичений майже за столітній період, відбивається в різноманітності підходів і теоретичних платформ. Можна умовно виділити два етапи в історії вивчення конфлікту: початок ХХ ст. 50-і. роки. Кінець 50-х років - теперішній час. Підставою розрізнення служить ступінь виділення проблеми конфлікту з ряду інших проблем, що розглядуються психологією. У першій половині століття конфлікт не виділявся в окремий об'єкт дослідження, а розглядався як складова частина широких концепцій (наприклад, в психоаналізі або соціометрії). Психологів цікавили або наслідки конфліктів, або деякі з причин, що приводять до нього, але не сам конфлікт як центральна ланка дослідження.

На рубежі 50-х -- 60-х років з'являються дослідження, де науковий інтерес психологів звернений безпосередньо до цього феномену. Виділяються основні підходи, розробляється понятійний апарат психологічної теорії конфлікту. У цей період з'являються публікації вітчизняних учених, по аналізу зарубіжних досліджень конфлікту. Кількість публікацій змінювалася залежно від відношення до конфліктів в нашій країні. Роботи носили критичний характер. Пік критики доводився на роки застою, коли інтенсивно пропагувався безконфліктний розвиток нашого суспільства.

Серед напрямів зарубіжних психологічних досліджень конфлікту в першій половині XX ст виділяються:

психоаналітичне (3. Фрейд, А. Адлер, До. Хорні, Э. Фромм);

соціотропне (У. Ма.к-Дугалл, С. Сигеле і ін.);

етологічне (До. Лоренц, Н. Тінберген);

теорія групової динаміки (До. Льовін, Д. Креч, Л. Ліндсей);

фрустраційно-агресивне (Д. Доллард, Л. Берковітц, Н. Міл-лер);

поведінкове (А. Басс, А. Бандура, Р. Сирс);

социометричне (Д. Моренно, Э. Дженігс, З. Додц, Р. Гурвіч);

інтеракціоністичне (Д. Мзс, Т. Шибутані, Д. Шпігель).

Психоаналітичний підхід зв'язаний, перш за все, з ім'ям австрійського психолога 3. Фрейда (1856--1939), що створив одну з перших концепцій людської конфліктності. Не дивлячись на те, що 3. Фрейд займався переважно внутрішньоособистісними конфліктами, його заслугою є вказівка на необхідність пошуку причин міжособистісних конфліктів у сфері несвідомого. Послідовник 3. Фрейда Альфред Адлер (1870--1937) зміст конфліктів особистості з мікросередовищем бачив в спробах індивіда звільнитися від відчуття неповноцінності і домінування одні над іншими.(7; 16)

Американські психологи Д. Хорні, Э. Фромм, Г. Саллівен розширили розуміння природи конфлікту, спробували внести до нього соціальний контекст. Так, К. Хорні (1885--1952) за основну причину конфліктів між індивідом і його оточенням вважала недолік доброзичливості з боку близьких людей, насамперед батьків. На думку Э. Фромма, конфлікти виникають із-за неможливості реалізувати в суспільстві особові прагнення і потреби. (7; 22)

У 20 -- 30-і роки конфлікт починає приваблювати увагу соціальних психологів. На думку англо-американського психолога У. Мак-Дугалла (1871--1938), конфлікти в суспільстві неминучі, оскільки людям властиві соціальні інстинкти типу страху, стадності, самоствердження і так далі Вони передаються по спадковості, тому люди постійно конфліктують, вступають в протиборство. Спираючись на затвердження Ч. Дарвіна про те, що інстинкт боротьби за виживання забезпечує існування, розвиток виду, У. Мак-Дугалл розповсюдив його і на людське суспільство. Створена ним теорія соціальних інстинктів мала прихильників, що визначили соціотропний напрям у вивченні конфліктів (8; 79).

Початок етіологічного підходу до конфлікту був започатковий в 30-х роках роботами австрійського природодослідника, лауреата Нобелівської премії Конрада Лоренца (1903--1989). Вперше в світовій науці ним була висловлена гіпотеза про те, що головною причиною соціальних конфліктів є агресивність індивіда і натовпу. На думку К. Лоренца, механізми виникнення агресивності у тварин і людини однотипні, а агресія -- постійний стан жвавого організму. Етологічні ідеї К. Лоренца отримали розвиток в дослідженнях нідерландського этолога Н. Тінбергена (1907--1988). (1; 24).

Досліджуючи проблеми групової динаміки, германо-американский психолог Курт Льовін (1890--1947) розробив концепцію динамічної системи поведінки, яка знаходиться під напругою, коли порушується рівновага між індивідом і середою. Ця напруга виявляється у вигляді конфліктів. Джерелом конфлікту може бути несприятливий стиль діяльності лідера групи. К. Льовін бачив шляхи вирішення конфліктів в реорганізації мотиваційних полів особи і структури взаємодії індивідів. (4; 102)

Група психологів Єльського університету (США) на чолі з Д. Доллардом, спираючись на працю 3. Фрейда и К. Льовіна, запропонувала нову гіпотезу конфлікту -- фрустраційно-агресивну. У цій концепції інтегрована біосоціальна причина конфліктів -- агресивність індивіда і соціальна причина -- фрустрація. Агресія завжди слідує за фрустрацією, а випадки агресивної поведінки зазвичай припускають існування фрустрації. (2; 347)

Відомим представником поведінкового напряму є американський психолог Арнольд Басс. Причини конфліктів він шукає не лише в біології людини, його природжених якостях, але і в соціальному оточенні, яке змінює ці якості в результаті взаємодії особи з навколишнім соціальним середовищем. (7; 25)

Відповідно до теорії соціометрії, розробленою соціальним психологом Я. Морено (1892--1974), міжособистісні конфлікти визначаються станом емоційних стосунків між людьми, їх симпатіями і антипатіями по відношенню один до одного. Я. Морено прийшов до висновку, що всі конфлікти, від міжособистісних до міжнародних, можуть бути дозволені шляхом перестановки людей відповідно до їх емоційних переваг, так щоб «соціометрична революція» дозволила гармонізувати суспільні стосунки.(7; 34)

Вслід за роботами засновника символічного інтеракціонізма -- американського психолога і соціолога Д. Міда (1863-- 1931) -- широкий резонанс дістали дослідження представника школи Чикаго Т. Щибутані. На його думку, причини конфліктів криються в процесі соціальної взаємодії. При виникненні обурень в стосунках «індивід -- середа» суб'єкт починає відчувати внутрішню дисгармонію і дискомфорт. Прагнучи усунути їх, індивід здійснює активні дії для того, щоб пристосуватися до середи. В ході пристосування і виникають конфлікти. (7; 40)

Аналіз підходів до дослідження конфлікту в даний період показує, що вони формувалися в руслі традиційних напрямів психології, відображаючи теоретичні конструкції, властиві даній течії. Ці підходи стали основою, на яку спираються західні психологи при вивченні конфліктів в останніх 40--45 років. Наприклад, в 60-і роки були опубліковані роботи американського психотерапевта Еріка Берна (1902--1970), який на основі синтезу ідей психоаналізу і інтеракціонізма створив теорію трансактного аналізу. По Е. Берну структура особистості («Я») включає три компоненти-стани: «дитина» (джерело спонтанних емоцій, спонук і переживань), «батько» (тяжіння до стереотипів, забобонів, узагальнень, повчань) і «дорослий» (раціональне і ситуативне відношення до життя). В ході взаємодії людей здійснюються трансакції. Якщо реалізується непересічна трансакція, то вона забезпечує безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, то це сигналізує про порушення процесу спілкування, що може привести до конфліктів. (3; 212)

В даний час дослідження конфліктів в сучасній зарубіжній психології ведуться по наступних напрямах:

теоретико-ігрове (М. Дойч);

теорія організаційних систем (Р. Блейк, Дж. Мутон);

теорія і практика переговорного процесу (Д. Прюїтт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі).

Представники теоретико-ігрового підходу основним завданням рахують побудову універсальної схеми взаємодії в конфліктній ситуації і її дозвіл. У основі лежать ігри типа «дилема в'язня». Рішення задачі полегшують чітко контрольовані експериментальні умови. Різноманіття стилів поведінки в конфліктній ситуації узагальнюється в двох основних типів поведінки: кооперативне і конкурентне.

У системному вигляді даний підхід виражений в роботах американського соціального психолога М. Дойча. Його концепція є цілісною розробкою соціально-психологічного підходу до проблеми конфлікту. На думку М. Дойча, в основі конфлікту лежить несумісність цілей учасників міжособистісної взаємодії. Завдяки концентрації уваги на мотивах протиборчих сторін роботи цього напряму часто відносять до мотиваційної концепції.(4; 201)

Прихильники теоретико-ігрового підходу вважають, що конфлікти можуть вирішуватися як конструктивним шляхом, так і деструктивним. За продуктивний вважається конфлікт, учасники якого переконані, що добилися поставлених цілей.

Розвиваючи ідеї М. Дойча, сучасні західні дослідники створюють в реальних групах експериментальні ситуації. Серед типів ситуацій виділяють конкурентну, кооперативну і змішану. Конкурентна ситуація в процесі навчання може мати мотивуючий ефект, але не всупереч стосункам співпраці і взаємодопомоги, а разом з ними. Ситуація кооперативного навчання дає більший ефект, чим традиційне індивідуальне навчання. (4; 117)

Другим підходом до вивчення конфлікту в сучасній психології є теорія організаційних систем. Ця концепція з'явилася як альтернатива теорії ігор і результат критики запропонованих нею рішень. Розроблений Р. Блейком, Дж. Мутон и К. Томасом підхід до проблеми міжособистісного конфлікту на основі організаційних систем є оригінальною програмою дослідження стилів конфліктної поведінки людей в реальних умовах. З поєднання установок на відношення до суперника і на досягнення власних цілей автори визначили п'ять стратегій поведінки, можливих в конфліктній ситуації: конкуренція, пристосування, уникнення, компроміс, співпраця. (7;121)

В цілому дослідники прагнуть до вивчення реальної поведінки. В той же час опитні методи, використовувані для діагностики стилю вирішення конфлікту, дозволяють досліджувати швидше за намір суб'єктів, чим реальна поведінка. Опитувані зазнають труднощі в розмежуванні деяких категорій. Для усунення цих недоліків пропонується поєднувати самооцінки поведінки в конфліктній ситуації з взаємооцінками і оцінками експертів.

1.3 Природа, типологія та причини виникнення конфліктів

У житті нерідко буває так, що цілі, прагнення і переконання одних людей можуть прийти в суперечність з цілями, прагненнями і переконаннями інших, навіть якщо одні займаються загальною справою. Так виникає конфліктна ситуація. Конфлікти мають різні причини, ступінь, наслідки і можливості дозволу і запобігання, у зв'язку з чим їх можна розділити на декілька типів.

Сучасна точка зору полягає в тому, що деякі конфлікти не лише можливі, але навіть бажані. Деякі автори підрозділяють конфлікти на функціональних (що ведуть до оптимізації внутрішньогрупових стосунків, глибшого взаєморозуміння людей) і дисфункціональні (що мають слідством погіршення, озлоблення внутрішньогрупових стосунків).

Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. В деяких випадках він може заважати задоволенню потреб окремої особи і досягненню цілей організації в цілому. Наприклад, людина, яка на засіданні комітету сперечається тільки тому, що не сперечатися він не може, ймовірно, понизить ступінь задоволення потреби в приналежності і пошані і, можливо, зменшить здатність групи ухвалювати ефективні рішення. Члени групи можуть прийняти точку зору сперечальника тільки для того, щоб уникнути конфлікту і всіх пов'язаних з ним неприємностей навіть не будучи упевненими, що поступають правильно. Але в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, дає додаткову інформацію, допомагає виявити більше число альтернатив або проблем і так далі Це робить процес ухвалення рішень групою ефективнішим, а також дає людям можливість виразити свої думки і тим самим задовольнити особисті потреби в пошані і владі.

Таким чином, конфлікт може бути функціональним і, навпаки, дисфункціональним, призводить до зниження особистої задоволеності, групової співпраці і ефективності організації. Роль конфлікту, в основному, залежить від того, наскільки ефективно їм управляють. Щоб управляти конфліктом, необхідно розуміти причини виникнення конфліктної ситуації. Дуже вже часто керівники вважають, що основною причиною конфлікту є зіткнення осіб. Проте, подальший аналіз показує, що “винні” інші чинники.

Існує чотири основні типи конфлікту: внутрішньоособмстісний конфлікт, міжособистісний конфлікт, конфлікт між особою і групою і міжгруповий конфлікт.

Внутрішньоособистісний конфлікт може приймати різні форми. Одна з найпоширеніших форм - рольовий конфлікт, коли до однієї людини пред'являються суперечливі вимоги з приводу того, яким має бути результат її роботи. Наприклад, завідувач секцією або відділом в універсальному магазині може зажадати, щоб продавець весь час знаходився у відділі і надавав покупцям інформацію і послуги. Пізніше завідувач може висловити незадоволеність тим, що продавець витрачає дуже багато час на покупців і приділяє мало уваги поповненню відділу товарами. А продавець сприймає вказівки щодо того, що робити і чого не робити - як несумісні. Аналогічна ситуація виникла б, якби керівникові виробничого підрозділу його безпосередній начальник дав вказівку нарощувати випуск продукції, а керівник за якістю наполягав би на підвищенні якості продукції шляхом уповільнення виробничого процесу. Обидва приклади говорять про те, що одній людині давалися суперечливі завдання і від нього вимагали взаємовиключних результатів. У першому випадку конфлікт виникав в результаті суперечливих вимог, що пред'являються до однієї і тому ж людини. У другому випадку причиною конфлікту було порушення принципу єдиноначальності.

Внутрішньоособистісний конфлікт може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не узгоджуються з особистісними потребами або цінностями.

Внутрішньоособистісний конфлікт може також бути відповіддю на робоче перевантаження або недовантаження. Дослідження показують, що такий внутрішньоособистісний конфлікт пов'язаний з низьким ступенем задоволеності роботою, малій упевненості в собі і організації, а також із стресом.

Міжособистісний конфлікт може також виявлятися і як зіткнення осіб. Люди з різними рисами вдачі, поглядами і цінностями інколи просто не в змозі ладнати один з одним. Як правило, погляди і цілі таких людей відрізняються в корені.

Конфлікт між особою і групою. Виробничі групи встановлюють норми поведінки і вироблення. Якщо очікування групи знаходяться в суперечності з очікуваннями окремої особи, може виникнути конфлікт.

Між окремою особою і групою може виникнути конфлікт, якщо ця особа займе позицію, що відрізняється від позиції групи.

Міжгруповий конфлікт. Як правило, взаємодія дуже чатсно здійснюється в групах, як формальних, так і неформальних.

У всіх конфліктів є декілька причин. Основними причинами конфлікту є обмеженість ресурсів, які потрібно ділити, взаємозалежність завдань, відмінності в цілях, відмінності в уявленнях і цінностях, відмінності в манері поведінки, в рівні освіти, а також погані комунікації.

Дуже поважливо визначити причини конфлікту, оскільки знаючи причини виникнення того або іншого феномену, легко зробити якісь конкретні кроки по блокуванню їх (причин) дії, запобігаючи тому, що тим самим викликається ними негативний ефект.

Розгледимо перелік причин виникнення конфлікту, запропонований фахівцем Крічевським Р. Л. (11; 121)

Дуже умовно він може бути представлений у вигляді трьох основних груп причин: по-перше, причин породжених трудовим процесом; по-друге, причин, що викликаються психологічними особливостями людських взаємин; по-третє, членів колективу, що кореняться в особистій своєрідності. Зустрічаються також причини конфлікту, обумовлені економічним станом життя в нашій країні, які не можна ігнорувати.

Вичерпного списку причин, що викликають конфлікти, у тому числі і в трудовій діяльності, не існує. Важлива група причин міжособистісного конфлікту - причини, що викликаються психологічними особливостями людських відносин. Найбільш яскравий приклад такого роду особливостей взаємні симпатії і антипатії людей, що ведуть до їх сумісності або несумісності.

Здавалося б досить нешкідливий чинник «симпатія-антипатія» торкається не лише двох або декілька більшого числа людей, але може мати і серйозніші наслідки для всього колективу. Адже нерідко різного роду кадрові призначення в установах, на підприємствах мають своєю основою саме цей принцип. У свою чергу несправедливість в посадових призначеннях, як правило, має наслідком загострення міжособистісних відносин.

Можна виділити ще декілька причин конфлікту, споріднених тільки що приведеною: а) несприятлива психологічна атмосфера в колективі (вона може бути викликана утворенням протистоячих угрупувань, культурними, естетичними відмінностями людей, діями керівника і так далі); б) погана психологічна комунікація (тобто люди не розуміють, не враховують наміри, стани один одного, не зважають на потреби кожного).

Ключевський виділяє ще одну причину конфлікту, що відноситься до розряду психологічних. У екологічній психології використовується поняття територіальності, що має на увазі заняття особою або групою певного простору і встановлення контролю над ним і об'єктами, що знаходяться в нім (предметами). Причому прийнято виділяти групову і індивідуальну територіальність. (11; 124-125)

З проявом територіальності ми часто стикаємося в повсякденному житті, у тому числі і на роботі. Люди, що входять до тієї або іншої робочої групи «обживають» певну територію (робочий простір або кімнату відпочинку) і заняття її членами іншої групи нерідко обертається міжгруповими зіткненнями. Точно також кожен член групи займає частку загального простору разом з предметами, що знаходяться там, без ентузіазму відноситься до вторгнення в нього. Наприклад, маючи свій робочий стіл, навряд чи ми переживаємо радість, виявивши за ним під час засідання відділу іншої людини. Якщо подібна ситуація повториться, це може викликати роздратування.

І нарешті, про причини конфліктів, що кореняться в особовій своєрідності членів взаємодіючої групи. В цьому випадку маються на увазі можливі особові особливості, що деколи “заганяють” нас в конфліктні ситуації. Невміння контролювати свій емоційний стан, низький рівень самоповаги, агресивність, підвищена тривожність, некомунікабельність, надмірна принциповість.

1.4 Особливості конфліктів в школі

На відносинах учителя та учнів за різних обставин позначаються різні за змістом і спрямованістю інтереси, намагання досягти яких і конкретні дії не завжди відповідають усталеним нормам, цінностям, очікуванням однієї із сторін. У зв'язку з цим нерідко між ними виникають різноманітні конфлікти, які, за спостереженнями вчених, загалом є породженням таких причин:

консерватизм, недостатній культурний рівень (грубість, нетактовність та ін.) викладачів, “розбещення владою” -- звичка постійно забороняти, наказувати, поправляти, примушувати, дорікати;

відмінності в ціннісних орієнтаціях учителів та учнів;

нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів, унаслідок чого деякі їхні вчинки порушують запланований перебіг уроку, викликають в учителя роздратування, прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальних засобів впливу на клас;

намагання вчителя зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня. Частовживаними при цьому є такі вислови: “розвісив вуха”, “роззявив рота”, “вештаєшся”, “що ти верзеш?”;

оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості (“роззява”, “дурень”, “нахаба”);

суб'єктивне сприйняття вчителем вчинку учня, недостатня інформованість про його мотиви;

намагання суворо покарати учня, яке ґрунтується на усвідомленні того, що зайва суворість не завадить;

нездатність до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.); негнучкість мислення, стереотипність оцінок, шаблонний підхід до запитів та інтересів учнів, упередженість, підозрілість, прискіпливість;

трактування вимогливості як посягання на свій авторитет;

бідний педагогічний досвід, нерозвинені педагогічні здібності;

незадовільна організація роботи педагогічного колективу;

нетактовність у спілкуванні з учнями;

відмінності у взаємних очікуваннях, які можуть стосуватися ціннісних орієнтацій, якості знань, ефективності їх засвоєння тощо.

Більшість конфліктів виникає через низький професійний рівень учителів. Кожна помилка вчителя травмує учнів, вселяє недовіру, порушує систему взаємин. У педагога виникають глибокий стресовий стан, незадоволення власною працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів. Найчастіше конфлікти трапляються в учителів, які цікавляться лише рівнем засвоєння учнями предмета, через що вони конфліктують, як правило, з невстигаючими учнями. Значно раціональніше було б виявляти до таких учнів особливу увагу, своєчасно допомагати їм.

Іноді конфлікт виникає внаслідок покарання за недисциплінованість на уроці поганими оцінками з предмета, що не тільки негативно позначається на стосунках, а й знижує зацікавленість учня предметом. Він може бути і наслідком низького рівня педагогічного спілкування вчителів, які необґрунтовано вдаються до різких слів, негативних узагальнень, перебільшень (“Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного”, “Ти завжди брешеш” тощо), погроз (“Спробуйте мені тільки...”). Це ображає учнів, які втрачають віру в здатність педагога бути справедливим.

Конфліктогенними чинниками є: відхилення у психосоматиці учня, учителя, батьків; незадовільний стан нервової системи; грубість у жестах, міміці, діях; неповага до інших; невміння коригувати свій емоційний стан; закомплексованість, рефлексивність; розбіжності цільових установок; невідповідність інтелектуального і фізичного розвитку; дисгармонія між емоційними станами; страх втратити лідерство, авторитет; намагання приховати негативний вчинок, недоліки у чомусь, певні стани; дефіцит часу та ін.

Незадоволення вчителями, конфлікти учнів з ними виникають і через негативні стереотипи педагогічної поведінки: емоційні спалахи, невмотивовану дратівливість; безпідставні дії; використання неадекватних методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; надмірну фіксацію уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання в особистісні стосунки хлопців і дівчат; негативну оцінку інших учителів у присутності учнів тощо.

Чинники, які породжують конфлікти, можуть діяти як окремо, так і у різних поєднаннях. Здебільшого вони закорінені в соціокультурній сфері буття особистості вчителя і тих, кого він покликаний виховувати.

1.5 Конфлікти між учнями старшому шкільному віці

Залежно від того, які суб'єкти вступають у взаємодію, можна виділити наступні види конфліктів: учень -- учень; учень -- вчитель; учень -- батьки; вчитель -- вчитель; вчитель -- батьки; батьки -- батьки;

Розгледимо один з найбільш поширених в учбовій діяльності конфлікт між учнями.

Конфлікти в старшому шкільному віці характерні для всіх навчальних закладів (ПТУ, школа, ліцей, гімназія) та соціальної приналежності його членів. Найбільш поширені серед учнів конфлікти лідерства, в яких відбивається боротьба двох-трьох лідерів і їх угрупувань за першість в класі. У середніх класах часто конфліктують група хлопчиків і група дівчаток. Може позначитися конфлікт трех-четирьох підлітків з цілим класом або спалахнути конфліктне протистояння одного школяра і класу. Шлях до лідерства, особливо в старшому шкільному віці, пов'язаний з демонстрацією переваги, цинізму, жорстокості, безжалісності. Дитяча жорстокість -- явище загальновідоме. Один з парадоксів світової педагогіки полягає в тому, що дитина значно більше дорослого схильна до спокуси стадності, невмотивованої жорстокості, цькування собі подібних.

Генезис агресивної поведінки школярів пов'язаний з дефектами соціалізації особистості. Так, виявлений позитивний зв'язок між кількістю агресивних дій у дошкільників і частотою їх покарання, вживаного батьками (Р. Сирс). Крім того, було підтверджено, що конфліктні хлопчики виховувалися, як правило, батьками, що застосовували по відношенню до ним фізичне насильство (А. Бандура). Тому ряд дослідників рахує покарання моделлю конфліктної поведінки особистості.

На ранніх етапах соціалізації агресія може виникати і випадково, але при успішному досягненні мети агресивним способом може з'явитися прагнення знов використовувати її для виходу з різних важких ситуацій. За наявності відповідної особи дуже важливою стає не агресія -- спосіб досягнення, а агресія -- самоціль, вона стає самостійним мотивом поведінки, обумовлюючи ворожість по відношенню до інших при низькому рівні самоконтролю.

Крім того, конфлікти старшокласника в стосунках з однокласниками обумовлені важливою особливістю віку -- формуванням морально-етичних критеріїв оцінки однолітка і пов'язаних з цим вимог до його поведінки

Попередження конфліктної поведінки школярів. Повністю вижити конфлікти старшокласників в середній школі практично неможливо. Залежно від того, наскільки успішно здійснюється в школі соціалізація особистості дитини, насамперед засвоєння духовних, етичних цінностей, змінюється інтенсивність конфліктів між школярами. Духовність багато в чому детермінує діяльність і поведінку людей.

Помітну роль в запобіганні конфліктам грає дисципліна -- уміння забезпечити учню необхідну для його повноцінного розвитку свободу в рамках розумного підпорядкування порядку.

Більше вплив на конфліктну поведінку школярів робить особистість вчителя. Її дія може виявлятися в різних аспектах.

По-перше, стиль взаємодії вчителя з іншими учнями служить прикладом для відтворення у взаєминах з однолітками. Особовий стиль спілкування і педагогічна тактика «співпраці» обумовлюють найбільш безконфліктні стосунки старшокласників один з одним.

По-друге, вчитель зобов'язаний втручатися в конфлікти учнів, регулювати їх. Це, звичайно, не означає їх придушення. Залежно від ситуації може бути необхідне адміністративне втручання, а може бути -- просто добра рада. Позитивний вплив робить залучення конфліктних учнів в спільну діяльність, участь в розв'язанні конфлікту інших учнів, особливо лідерів класу, і так далі

Процес навчання і виховання, як і всякий розвиток, неможливий без суперечностей і конфліктів. Конфронтація з учнями, умови життя яких сьогодні не можна назвати сприятливими, є звичайною складовою частиною реальності. На думку психолога М. Рибакової, серед конфліктів між вчителем і учнем виділяються наступні конфлікти:

* діяльності, що виникають з приводу успішності учня, виконання ним позанавчальних завдань;

* поведінки (вчинків), порушення, що виникають по приводу, учнем правил поведінки в школі і поза нею;

* стосунків, що виникають у сфері емоційно-особистісних стосунків учнів і вчителів.

Конфлікти діяльності. Виникають між вчителем і учнем і виявляються у відмові учня виконати учбове завдання або поганому його виконанні. Це може відбуватися з різних причин: стомлення, проблем в засвоєнні учбового матеріалу, а інколи невдале зауваження вчителя замість конкретної допомоги при утрудненнях в роботі. Подібні конфлікти часто відбуваються з учнями, що зазнають труднощі в навчанні; коли вчитель веде предмет в класі нетривалий час і стосунки між ним і учнем обмежуються учбовою роботою. Такі конфліктів менше на уроках класних керівників; у початкових класах, коли спілкування на уроці визначається характером взаємин, що склалися, з учнями в іншій обстановці. Останнім часом спостерігається збільшення таких конфліктів через те, що вчитель часто пред'являє завищені вимоги до засвоєння предмету, а оцінки використовує як засіб покарання тих, хто порушує дисципліну. Ці ситуації часто стають причиною відходу з школи здібних, самостійних учнів, а у останніх знижується інтерес до пізнання взагалі.

Конфлікти вчинків. Педагогічна ситуація може привести до конфлікту в тому випадку, якщо вчитель помилився при аналізі вчинку учня, не з'ясував мотиви, зробив необгрунтований висновок. Адже один і той же вчинок може викликатися різними мотивами. Вчитель коректує поведінку учнів шляхом оцінки їх вчинків при недостатній інформації про їх справжні причини. Інколи він лише здогадується про мотиви вчинків, погано знає стосунки між ними, тому цілком можливі помилки при оцінці поведінки. Це викликає цілком виправдану незгоду учнів.

Конфлікти стосунків часто виникають в результаті невмілого вирішення педагогом проблемних ситуацій і мають, як правило, тривалий характер. Ці конфлікти набувають особистісного сенсу, породжують тривалу неприязнь учня до вчителя, надовго порушують їх взаємодію.

Особливості педагогічних конфліктів. Серед них можна виділити наступні:

* відповідальність вчителя за педагогічно правильне вирішення проблемних ситуацій: адже школа -- модель суспільства, де учні засвоюють норми стосунків між людьми;

* учасники конфліктів мають різний соціальний статус (вчитель -- учень), чим і визначається їх поведінка в конфлікті;

* різниця в життєвому досвіді учасників породжує різну

ступінь відповідальності за помилки при вирішенні конфліктів;

* різне розуміння подій і їх причин (конфлікт «очима вчителя» і «очима учня» бачиться по-різному), тому вчителеві не завжди легко зрозуміти глибину переживань дитини, а учневі -- справитися з емоціями, підпорядкувати їх розуму;

* присутність інших учнів робить їх зі свідків учасниками, а конфлікту набуває виховний сенс і для них; про це завжди доводиться пам'ятати вчителеві;

* професійна позиція вчителя в конфлікті зобов'язала його узяти на себе ініціативу в його дозволі і на перше місце зуміти поставити інтереси учня як особі, що формується;

* всяка помилка вчителя при вирішенні конфлікту породжує нові проблеми і конфлікти, в які включаються інші учні;

* конфлікт в педагогічній діяльності легко попередити, чим успішно вирішити.

Сучасна ситуація в країні, тяжке положення школи, недостатня підготовка вчителів, особливо молодих, до конструктивного вирішення конфліктів з учнями приводять до значних деструктивних наслідків.

Для конструктивного виходу з конфлікту важливі взаємини педагога з батьками учня старшого шкільного віку.

Часто спілкування вчителя з учнями юнацького віку продовжує будуватися на тих же принципах, що і з учнями більш раннього віку, що забезпечують вчителеві можливість вимагати підпорядкування. Такий тип стосунків не відповідає віковим особливостям старшокласників, перш за все новому уявленню про себе, прагненню зайняти рівне положення по відношенню до дорослих. Благополучне вирішення конфлікту неможливе без психологічної готовності вчителя перейти до нового типу взаємин з старшокласниками.

Розділ 2. Емпіричне дослідження. Дослідження конфліктів в учнів старшого шкільного віку

2.1 Методи і організація дослідження

Дослідження проводилися серед учнів 11 «А» класу Житомирської гуманітарній гімназії імені Миколи Очерета №23.

Вік учнів 11 «А» класу склав 16-17 років, що підходить нам для проведення досліджень.

№1. Діагностика рівня конфліктності особистості.

Першою методикою було обране тестування. Учням зачитувалися 14 питань з можливими відповідями на них (А, Б, В). Потім підраховувалися кількість балів та визначалися риси конфліктності.

№2. Чи конфліктна ви особистість.

Учням надається список тестів з рекомендаціями «прочитайте уважно кожне питання та виберіть одну з відповідей». В списку вісім питань на які відповідають учні. Відповідь А - 4 бали, Б - 2 бали, В - 0. Проводяться підсумки та аналіз методики, визначається конфліктність кожного окремого учня.

№3. Ваша тактика ведення переговорів в конфліктах.

Учням зачитується 10 питань на які вони відповідають варіант «А» або «Б». За підрахунками результатів визначається тактика «протиборство» чи «співробітництво», до чого найбільш схильні учні.

№4. Діагностика контактності особистості.

Учням надається тест який складається з 10 запитань на які учень має вибрати одну з трьох запропонованих відповідей. Мета проведення даної методики полягає у виявленні контактності особистості. Відповіді підраховуються за зразком та встановлюється кількісний показник, який інтерпритується в якісні результати дослідження, тобто виявлення контактних схильностей особистості.

№5. Наскільки ви врівноважені в конфлікті.

Учням пропонується тест з 15 питань метою яких є виявлення врівноваженості особистості старшого школяра в конфліктних ситуаціях. На питання учні обирають певну відповідь з поданих у тесті. Під час аналізу даної методики кількісний показник переходить у якісний і виявляє рівень сформованості врівноваженості особистості в конфлікті.

2.2 Аналіз проведеного дослідження і обробка результатів

Під час проведення методики № 1. Визначення рівня конфліктності, були виявлені такі показники.

Банцер Олександра	19	Низький рівень
Батицька Аліна	17	Дуже низький рівень
Башинська	22	Нижче середнього
Валерко	34	Вище середнього
Горбунова Крістіна	23	Трохи нижче середнього
Єфенесян	19	Низький рівень
Жукова Ольга	25	Трохи нижче середнього
Ільчишина	22	Нижче середнього
Козінська	17	Дуже низький рівень
Кобзар Павло	36	Високий рівень
Корнійчук Олена	17	Дуже низький
Костюченко Анна	25	Трохи нижче середнього
Кужелюк	33	Вище середнього
Островський	39	Дуже високий рівень
Підлужна Н	21	Нижче середнього
Петросян	19	Низький рівень
Ткаліч Тетяна	24	Трохи нижче середнього
Складановська Анна	18	Низький рівень
Федоренко	35	Вище середнього

Отже за результатами методики по визначенню рівня конфліктності в 11- А класі було виявлено одного учня з дуже високим рівнем конфліктності - Островський. Високий або вище середнього рівень конфліктності особистості отримали учні - Валерко, Кобзар Павло, Кужелюк, Федоренко. Це означає, що ці учні являються конфліктною групою даного колективу, а тому при вирішенні конфліктних ситуацій в першу чергу потрібно звертати увагу на участь цих учнів в даному конфлікті. В класі також присутні учні які є не конфліктними взагалі або отримали дуже низький показник конфліктності, а саме - Батицька Аліна, Єфенесян, Козінська, Петросян та Складовська. В процесі вирішення конфліктів особливу уваги потрібно звертати саме на цих учнів так як вони являються безконфліктними і частково можуть сприяти вирішенню конфліктних ситуацій. Інші учні отримали посередній рівень або трохи нижче середнього. Тобто в конфліктній ситуації реагують на неї здебільшого на посередньому рівні або так як більшість колективу (враховуючи думку більшості).

Методика №2. Чи конфліктна ви особистість.

Банцер Олександра	28	Низький рівень конфліктності
Батицька Аліна	30	Низький рівень конфліктності
Башинська	26	Середній рівень конфліктності
Валерко	12	Високий рівень конфліктності
Горбунова Крістіна	26	Середній рівень конфліктності
Єфенесян	28	Низький рівень конфліктності
Жукова Ольга	16	Середній рівень конфліктності
Ільчишина	18	Середній рівень конфліктності
Козінська	28	Низький рівень конфліктності
Кобзар Павло	10	Високий рівень конфліктності
Корнійчук Олена	28	Низький рівень конфліктності
Костюченко Анна	16	Середній рівень конфліктності
Кужелюк	12	Високий рівень конфліктності
Островський	8	Високий рівень конфліктності
Підлужна Н	22	Середній рівень конфліктності
Петросян	28	Низький рівень конфліктності
Ткаліч Тетяна	16	Середній рівень конфліктності
Складановська Анна	28	Низький рівень конфліктності
Федоренко	12	Високий рівень конфліктності

Під час аналізу методики було виявлено, що в класі присутні учні які як і під час першої методики показали високий рівень конфліктності особистості, а саме Валерко, Кобзар Павло, Кужелюк, Островський, Федоренко. Низький рівень конфліктності особистості показали Банцер, Батицька Аліна, Єфенесян, Козінська, Корнійчук Олена, Петросян та Складовська. У випадку виникнення конфліктних ситуацій осередком яких можуть бути саме учні з високим рівнем конфліктності особистості, особливу увагу потрібно звертати саме на них, так як учні з високим рівнем конфліктності особистості у більшості випадків і спричиняють дані конфлікти. Учні з високою конфліктністю особистості завжди в колективній роботі здатні нагнітати обстановку так як різні рівні взаємовідносин в таких учнів спирається на надлишкову ініціативність або критичність, що в свою чергу породжує конфлікти. Під час вирішення конфліктів у колективі особливо важливо звертати увагу на учнів які проявляють низький рівень конфліктності особистості так як вони забезпечують мир і спокій в колективі і можуть слугувати умиротворюючим фактором в колективних конфліктах.

Методика №3. Ваша тактика ведення переговорів в конфліктах.

Учні	Протиборство	Співпраця
Батицька Аліна	2	8
Башинська	4	6
Валерко	6	4
Горбунова Крістіна	5	5
Єфенесян	3	7
Жукова Ольга	4	6
Ільчишина	4	6
Козінська	1	9
Кобзар Павло	8	2
Корнійчук Олена	3	7
Костюченко Анна	5	5
Кужелюк	7	3
Островський	9	1
Підлужна Н	4	6
Петросян	3	7
Ткаліч Тетяна	5	5
Складановська Анна	3	7
Федоренко	7	3

Під час аналізу даної психодіагностичної методики було виявлено, що поведінка учнів в конфліктних ситуаціях дуже відрізняється. З методики було виявлено три рівні взаємодії в конфліктній ситуації (протиборство, співпраця та середній рівень між цими показниками).

Показник домінування протиборства в реакції на конфліктну ситуацію показали такі учні як Валерко, Кобзар, Островський та Федоренко. З цього випливає, що у конфліктній ситуації ці учні зовсім не налаштовані на вирішення конфлікту, а навпаки (підсвідомо або свідомо) намагаються розв'язати його якнаймаштабніше. Учні які отримали показник співпраці - Батицька, Башинська, Єфенесян, Жукова, Ільчишина, Козінська, Корнійчук, Підлужна, Петросян та Складовська - мають неконфліктні риси характеру і навіть у конфліктних ситуаціях зберігають врівноваженість та прагнення до подолання критичної ситуації в конфлікті. Горбунова, Костюченко, Ткаліч отримали показники посереднього рівня тобто мають риси і протиборства і співпраці, тобто реагують по різному в різних конфліктних ситуаціях. Особливу увагу слід звертати на посередніх учнів так як вони можуть переходити в конфліктну форму взаємодії в ситуації натиску, а також у форму співпраці в ситуації незачіпання їхніх приватних інтересів. У вирішенні конфліктних ситуацій бажано орієнтувати учнів на психологію співробітництва, так як саме в цьому випадку конфлікти вирішуються за допомогою об'єднання інтересів учнів, а не їх розходження.

Методика №4. Діагностика контактності особистості

Банцер Олександра	3	Високий рівень контактності
Батицька Аліна	1	Високий рівень контактності
Башинська	7	Середній рівень контактності
Валерко	14	Низький рівень контактності
Горбунова Крістіна	9	Середній рівень контактності
Єфенесян	7	Середній рівень контактності
Жукова Ольга	10	Середній рівень контактності
Ільчишина	9	Середній рівень контактності
Козінська	5	Високий рівень контактності
Кобзар Павло	17	Низький рівень контактності
Корнійчук Олена	5	Високий рівень контактності
Костюченко Анна	11	Середній рівень контактності
Кужелюк	18	Низький рівень контактності
Островський	19	Низький рівень контактності
Підлужна Н	9	Середній рівень контактності
Петросян	7	Середній рівень контактності
Ткаліч Тетяна	10	Середній рівень контактності
Складановська Анна	7	Середній рівень контактності
Федоренко	19	Низький рівень контактності

Під час аналізу дослідження було виявлено, що в класі є декілька учнів з низьким рівнем контактності особистості - Валерко, Кобзар, Кужелюк, Островський та Федоренко - не дивно, що низький рівень контактності особистості цих учнів збігається з їх високою конфліктністю досліджуваною в попередніх методиках. Отже можна провести паралель, що рівень контактності особистості прямо-пропорційно пов'язаний з рівнем конфліктності. Це саме твердження підтверджується при аналізі результатів дослідження учнів які отримали показник високої контактності - Банцер, Батицька та Козінська - в попередніх методиках отримали показник низького рівня конфліктності. Учні які отримали посередній рівень контактності і в попередніх дослідженнях отримували рівень посередньої конфліктності особистості.

Методика №5. Наскільки ви врівноважені в конфлікті.

Банцер Олександра	19	Низький рівень
Батицька Аліна	17	Низький рівень
Башинська	22	Середній рівень
Валерко	46	Високий рівень
Горбунова Крістіна	30	Середній рівень
Єфенесян	19	Низький рівень
Жукова Ольга	25	Середній рівень
Ільчишина	27	Середній рівень
Козінська	17	Низький рівень
Кобзар Павло	50	Високий рівень
Корнійчук Олена	22	Середній рівень
Костюченко Анна	25	Середній рівень
Кужелюк	45	Високий рівень
Островський	55	Високий рівень
Підлужна Н	21	Середній рівень
Петросян	17	Низький рівень
Ткаліч Тетяна	24	Середній рівень
Складановська Анна	18	Низький рівень
Федоренко	49	Високий рівень

Під час аналізу даної методики було виявлено, що учні Валерко, Кобзар, Кужелюк, Островський та Федоренко проявляють високий рівень неврівноваженості, тому можливо дані учні і проявляють агресивність в ситуативних конфліктах в класному колективі. Ці учні проявляють неабияку агресивність у відносинах з однокласниками, а також у відносинах з вчителями. Під час аналізу даної діагностичної методики було виявлено, що учні які проявляли в попередніх методиках відносну безконфліктність - Банцер, Батицька, Єфенесян, Козінська, Петросян та Складовська - і в даній методиці проявили врівноваженість та відносно пасивне ставлення до подразника.

В загальному оцінюючи проведене дослідження можна наголосити, що учні Валерко, Кобзар, Кужелюк, Островський та Федоренко являються конфліктними за всіма показниками і тому роботу класного керівника, шкільного психолога, вчителів та адміністрації школи особливу увагу слід звернути саме на цих учнів так як їх конфліктність в класному колективі може перерости на конфлікт в шкільному середовищі. Учні ж які проявили безконфліктність у виховному процесі проблем не матимуть ні з поведінкою на уроках та позаурочній діяльності ні у відносинах з вчителя чи батьками.

Висновок

Конфлікти відіграють ключову роль в житті окремої людини, сім'ї, колективу, суспільства. Для того, щоб грамотно поводитися в конфліктах, людина повинна знати закономірності їх виникнення, розвитку і протікання. Конфліктологія може зберегти здоров'я, добробут людям, які несуть величезний збиток в результаті деструктивних наслідків внутрішньоособистісних і соціальних конфліктів.

Соціальний конфлікт є найбільш гострим способом вирішення значущих протиріч що виникають в процесі соціальної взаємодії, що полягає в протидії суб'єкта і супроводиться переживанням негативних емоцій по відношенню до один до одного. Внутрішньоособистісний конфлікт - психічний стан, що важко переживається, викликаний тривалою боротьбою мотивів, потягів, цінностей, що відображають суперечливі зв'язки з соціальною середою і затримуюче ухвалення рішення.

Свій специфічний предмет знаходять в конфлікті одинадцять наук: психологія, педагогіка, мистецтвознавство, філософія, історичні науки, математика, військові науки, політичні науки, правознавство, соціобіологія і соціологія.

Психодіагностика міжособистісних стосунків допомагає вивчення стосунків в різних групах (формальних і неформальних), в спілкуванні з різними людьми (однолітками, дітьми більш молодшого і більш старшого віку, дорослими - вчителями і батьками). Спостереження, дослід і експеримент є трьома основними методами, які використовуються для вивчення міжособистісних стосунків дітей різного віку. Починаючи з підліткового віку можна додати і тести.

Таким чином, організація в установах освіти, системи практичної роботи конфліктологів, допомогла б у прогнозуванні, попередженні і врегулюванні конфліктів, що значно поліпшило б міжособистісні стосунки в групах, колективах або сім'ях.

Список використаних джерел

1. Анцупов А.Я. Конфликтология. - М., 2002г., 387с.

2. Аронсон, Элиот Социальная психология - М., 2002г., 342с.

3. Бабосов Е.М. Конфликтология. - Мн., 2000г., 283с.

4. Бабосов Е. М. Основы конфликтологии - Мн., Право и экономика, 1997г. 392с.

5. Возрастная психология. - М., 1996г., 231с.

6. Волков Б.С. Психология подростка - Мн., 2001г., 251с.

7. Ворожейкин И. Е., Кибанов А. Я., Захаров Д. К. Конфликтология - М, 2004. 240с.

8. Дмитриев А. В. Конфликтология - М., Гардарики, 2001г. 320с.

9. Елизаров В.И. Социальная психология - Мн., 1997г., 258с.

10. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - Кн. 2: Психология образования. - 608с.

11. Психологические проблемы юности под ред. А.В. Петровского - М., 1969г., 285с.

12. Райс Психология подросткового и юношеского возраста - М., 1995г., 239с.

13. Ремшмидт Подростковый и юношеский возраст - М., 1994г. 214с.