"ОСОБЛИВОСТІ ПОДРУЖНІХ КОНФЛІКТІВ У МОЛОДИХ СІМ'ЯХ"
Зміст
Вступ
1. Подружній конфлікт як предмет психологічного дослідження
1.1 Особливості подружніх взаємин на початковій стадії життєвого циклу молодої сім'ї
1.2 Подружній конфлікт у молодій сім'ї
1.3 Основні напрямки консультативної допомоги сім'ї
2. Особливості психодіагностичної і психокорекційної роботи з подружніми конфліктами у молодих сім'ях
2.1 Психодіагностика у сімейному консультуванні як методична основа дослідження
2.2 Якісний і кількісний аналіз результатів дослідження
2.3 Тренінгова програма «Конструктивне вирішення конфліктів у сімейних взаємостосунках»
2.4 Рекомендації молодій сім'ї щодо оптимізації подружніх взаємин
Висновки
Література
Додатки
Вступ
У даний час Україна переживає складні соціально-економічні зміни, які істотно відбиваються на становищі всіх елементів соціальних структур, зокрема сім'ї. Сім'я є найменшим осередком суспільства, що постійно відчуває на собі безпосередньо чи опосередковано ті зміни, які відбуваються у країні та відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства. Процес формування, становлення та розвитку сучасної української сім'ї проходить у складних і суперечливих умовах, на фоні яких відбувається погіршення фізичного і психічного стану здоров'я людей, зростання міжособистісної ізоляції, агресивності, нездатності розв'язувати проблеми і конфлікти, що виникають на їх життєвому шляху. Сьогодні сім'я стикається з цілою низкою нових проблем, значною мірою втрачає здатність виконувати життєво необхідні функції і стоїть на порозі кризи. З огляду на це, можна говорити, що ситуація з внутрісімейними стосунками поступово погіршується внаслідок збільшення протиріч і конфліктів у суспільстві. Ці обставини можуть мати негативні наслідки не лише для сім'ї, але й для країни загалом.
Актуальність проблеми. Проблема подружніх конфліктів у молодій сім'ї є на сьогодні дуже актуальною, адже дослідження М.І. Алексєєвої, Т.В. Говорун, С.В. Дворняка, В.І. Зацепіна, Т.С. Кириленко, С.В. Ковальова, О.С. Кочаряна, М.М. Обозова дозволяють стверджувати про наявність кризи, в якій опинилась сьогодні українська сім'я як елемент соціальної системи суспільства. Ознаками такої кризи є: високий рівень незадоволеності подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення та малодітну сім'ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень тощо. Під цим кутом зору стає зрозумілим, що сім'я, особливо на початковій стадії її розвитку, потребує психологічної підтримки та допомоги.
Проблемою сімейних конфліктів займалися багато як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Однак попри досить значний обсяг теоретичної та прикладної розробки даної проблеми, вона і досі викликає гострі дискусії. У літературі немає єдиної думки щодо комплексного підходу до діагностики сімейних взаємин, недостатньо розроблені шляхи попередження та подолання виникнення протиріч у сім'ї. Значної уваги потребує теоретичне та експериментальне дослідження причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї, яка легко піддається впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх негативних чинників. Очевидна актуальність, недостатня розробленість та перспективність дослідження даної проблеми зумовили вибір теми наших наукових пошуків.
Об'єкт дослідження - психологічні особливості подружніх конфліктів у молодій сім'ї.
Предмет дослідження - причини виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї.
Мета дослідження - дослідити особливості подружніх конфліктів у молодій сім'ї і розробити тренінгові програму, спрямовану на розвиток вміння налагоджувати ефективні взаємини у сім'ї.
Гіпотеза дослідження: неузгодженість норм та способів поведінки партнерів є однією з причин виникнення конфліктів у сім'ї.
Перевірка гіпотези дослідження та досягнення його мети передбачає розв'язання наступних завдань:
1. Здійснити аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми подружнього конфлікту у молодій сім'ї.
2. Проаналізувати існуючі в теорії і на практиці підходи до діагностики у сімейному консультуванні, а також до надання психологічної допомоги сім'ї.
3. Апробувати розроблений Н. Пезешкіаном при співробітництві Х. Дайденбаха Вісбаденський питальник з методу позитивної психотерапії і сімейної психотерапії для дослідження причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї.
4. Зробити кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.
4. Розробити тренінгову програму на тему: «Конструктивне вирішення конфліктів у сімейних взаємостосунках».
5. Розробити рекомендації молодій сім'ї щодо оптимізації подружніх взаємин.
Методологічну і теоретичну основу дослідження склали: науково-психологічні уявлення про особливості сімейних взаємин (М.А. Абалкіна. Т.В. Андрєєва, Ю.А. Бакуліна, І.В. Гребенніков, Т.А. Гурко, Е.Г. Ейдеміллер, Е.С. Калмикова, С.В. Ковальов, М.М. Обозов, Ю.Н. Олійник, Л.Б. Шнейдер, В.В. Юстіцкіс), про причини виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї (Ю.Е. Альошина, Н.В. Грішина, С.В. Ковальов, С. Кратохвіл, Д. Кустар, В.А. Сисенко), психологічні підходи до надання консультативної допомоги сім'ї (Е. Берн, М. Боуен, П. Ватславік, Дж. Галлей, С. Гордон, н. Давідсон, В. Кемплер, С.Мінухін, В. Сатір), засади позитивної психотерапії (Н. Пезешкіан).
Для розв'язання поставлених завдань у дослідженні було використано такі методи:
1. Теоретичні - аналіз, синтез, систематизацію, узагальнення, порівняння, класифікацію матеріалів фахової літератури з окресленої проблематики.
Організація і база дослідження. Дослідження проводилося на молодих сім'ях, один чи обоє членів яких є студентами Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка і Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти. Загальна кількість досліджуваних сімей становила 29.
Дослідження проводилося у три етапи.
На першому етапі було здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми подружнього конфлікту у молодій сім'ї.
На другому етапі було проведено опитування 29 молодих подружніх пар за допомогою Вісбаденського питальника до методу позитивної психотерапії, розробленого Н. Пезешкіаном. На основі цього нами було здійснено кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.
На третьому етапі дослідження ми розробили тренінгову програму на тему: «Конструктивне вирішення конфліктів у сімейних взаємостосунках» і рекомендації молодій сім'ї щодо оптимізації подружніх взаємин.
Наукова новизна роботи полягає в уточненні сутності феномену сімейного конфлікту; діагностиці причин, які найчастіше зумовлюють виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї; виділенні та описі груп сімей з точки зору рівня їх конфліктності; розробці комплексу тренінгових занять, спрямованого на налагодження ефективної взаємодії між партнерами, а також рекомендацій молодому подружжю щодо гармонізації сімейного життя.
Теоретичне значення дослідження полягає у обґрунтуванні того, що неузгодженість норм і способів поведінки партнерів є однією з причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї.
Практичне значення дослідження визначається розробкою тренінгової програми для молоді і рекомендацій молодому подружжю, що спрямовані на налагодження ефективної взаємодії у молодій сім'ї.
Результати магістерської роботи відображено у публікації: Психологічна діагностика у сімейному консультуванні // Студентський науковий вісник. - Випуск №11. - 2006.
Структура магістерської роботи. Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (50 джерел), 6 додатків. Зміст роботи викладено на 114 сторінках комп'ютерного набору тексту.
1. Подружній конфлікт як предмет психологічного дослідження
1.1 Особливості подружніх взаємин на початковій стадії життєвого циклу молодої сім'ї
У статті 3 Сімейного кодексу України зазначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства [40, с. 4].
Більшість психологів, які досліджують сімейні взаємини, підкреслюють важливість початкового періоду розвитку сім'ї. На цій стадії формується модель майбутніх сімейних стосунків, здійснюється розподіл прав і обов'язків, утворення духовних зв'язків між партнерами. У молодих сім'ях спостерігається підвищена потреба у визнанні, у взаєморозумінні, актуалізуються проблеми психологічної і побутової адаптації. Протягом цього етапу змінюється інтенсивність почуттів партнерів, встановлюється просторова і психологічна дистанція між молодим подружжям і їх генетичними сім'ями. Водночас, дані багатьох досліджень засвідчують, що ефективність психологічної підтримки у молодих сім'ях дуже низька у порівнянні зі шлюбами більш тривалого терміну існування [2, c. 87].
Перші роки спільного життя - це початкова стадія життєвого циклу сім'ї, на якій відбувається формування індивідуальних стереотипів спілкування, узгодження систем цінностей і вироблення загальної світоглядної позиції подружжя. По суті, на цій стадії відбувається взаємне пристосування партнерів, пошук такого типу взаємин, який би задовольняв обох. Ґрунтуючись на узагальненнях теоретичного аналізу, можна стверджувати, що саме вітчизняними фахівцями у галузі психології сім'ї зроблено значний внесок у дослідження особливостей подружніх взаємин на початковій стадії життєвого циклу молодої сім'ї. Зокрема, на думку Калмикової Е.С., перед подружньою парою стоїть завдання формування структури сім'ї, розподілу функцій між чоловіком і дружиною та вироблення спільних сімейних цінностей. Під структурою сім'ї розуміється спосіб забезпечення єдності її членів; розподіл ролей проявляється у тому, які види сімейної діяльності кожен партнер бере на свою відповідальність і які адресує іншому; сімейні цінності представляють собою установки подружніх партнерів з приводу того, для чого існує сім'я, і чого вони можуть досягнути, завдяки своїй сім'ї.
З огляду на це, для сприятливої реалізації взаємної адаптації партнерів необхідна подібність їх уявлень з трьох вказаних параметрів. Ідеальним варіантом є їх збіг. Проте в реальному житті він є неможливим. Тому кожна молода подружня пара тією чи іншою мірою зустрічається з незбігом думок, оцінок, переконань чоловіка і дружини з різноманітних питань.
Спираючись на результати власного дослідження, Т.А. Гурко виділив можливі чинники дестабілізації сімейного життя майбутнього подружжя. Відомо, що тривалість знайомства слід розглядати як один із важливих показників готовності до шлюбу. У ході дослідження автор виявив, що частка пар з коротким періодом дошлюбного знайомства набагато більша серед тих, хто розлучилися, ніж серед тих, хто продовжує жити в шлюбі. Це, на його думку, обумовлено тим, що у сучасному суспільстві сімейні ролі набагато менше регламентовані, ніж у минулому, й успішність шлюбу більшою мірою залежить від особистісної сумісності партнерів. Тому період, протягом якого майбутні подружні партнери дізнаються одне про одного, набуває все більшого значення.
У контексті нашого дослідження привертає увагу підхід Калмикової Е.С. Авторка стверджує, що значна частина молодих пар вступає у шлюб, керуючись мотивами, які лежать поза сімейною сферою (наприклад, бажання піти з батьківського дому, зробити відповідальний самостійний крок тощо). Відсутність адекватної мотивації веде до того, що у таких сім'ях нівелюється завдання самовизначення сім'ї. Йдеться про такі важливі аспекти, як: з'ясування подружніх ролей, внутрісімейного статусу кожного з них, їх спільних цілей. Подібні шлюби розпадаються, як правило, досить швидко [15, с. 84-86].
У відповідності з дослідницькими фактами вітчизняних фахівців, дошлюбна вагітність є чинником «високого ризику» з точки зору успішності майбутнього шлюбу, і, насамперед, у тих випадках, коли подружжя дуже молоде. Скорочується необхідний період зустрічей і підготовки до весілля, молоді можуть виявитися психологічно неготовими до шлюбу. Психологічно найбільш проблемною стає ситуація вагітності після короткочасного знайомства. І навіть, якщо молоді люди створюють внаслідок цих обставин сім'ю, вони, як правило, не можуть забезпечити себе матеріально, що породжує багато труднощів і нерідко веде до виникнення конфліктів.
Зауважимо, що матеріальна залежність від батьків зумовлює виникнення залежності психологічної. Остання проявляється у спробах керуватися установками батьків, а не своїми потребами чи рішеннями, сімейні ритуали ототожнювати зі змістом сімейних взаємин у батьківській сім'ї. Цю залежність підтримує почуття стурбованості батьків, яке спонукає їх постійно контролювати дітей. Таким чином, початкова, наявна до укладення шлюбу установка передбачає і допомогу, і невтручання з боку батьків у життя молодої сім'ї. Зрозуміло, що реалізація такої установки є проблематичною.
Зниження матеріальної та емоційної залежності молодих сімей відбувається внаслідок досягнення самостійності, відповідальності, автономії, тобто зрілості. Особливу увагу дослідники звертають на те, що психологічна зрілість досягається важче, ніж матеріальна. Молоде подружжя часто на має достатнього досвіду застосування спільних рішень. Крім того, при діловому обговоренні конкретних сімейних питань нерідко з'ясовується, що для прийняття рішень молодому подружжю вистачає інформації і розуміння своїх інтересів, але узгоджено діяти чоловік і дружина не можуть, оскільки не прагнуть до взаєморозуміння, намагаються вирішити проблему не спільно, а одне за одного. Також нерідко з'ясовується, що «невміння» знайти рішення спирається на егоцентричне уявлення про сім'ю, небажання відмовитися від власних інтересів [47, c. 164].
У перші роки шлюбу негативну роль можуть відігравати наслідки такого специфічного для дошлюбних взаємин викривлення сприймання, як ідеалізація партнера. М.А. Абалакіна вважає, що існує три точки зору на проблему ідеалізації партнера:
1. Ідеалізація необґрунтовано завищує очікування, які висуваються до партнера і до взаємодії з ним. Усвідомлення того, що реальна людина не відповідає ідеальному образу, приводить до глибокої незадоволеності партнером, собою, стосунками загалом.
2. Другу точку зору можна назвати конструктивною. Вона полягає у тому, що ідеалізація партнера слугує стимулом для розвитку його особистості.
3. Третя точка зору найбільш чітко виражена в роботах А. Маслоу. На його думку, ідеалізація взагалі не властива самоактуалізованим особистостям.
Багатьма вітчизняними психологами зазначається, що початковий період шлюбу характеризується сімейною адаптацією та інтеграцією. За визначенням І.В. Гребеннікова, адаптація - це пристосування партнерів одне до одного і до тих обставин, у яких знаходиться сім'я. Психологічна суть адаптації полягає у взаємоуподібненні партнерів і у взаємному узгодженні думок, почуттів і поведінки. При цьому виділяють такі види адаптації:
1. Матеріально-побутова адаптація полягає в узгодженні прав і обов'язків партнерів у виконанні сімейних справ і у формуванні моделі планування і розподілу сімейного бюджету, який би задовольнив усіх.
2. Морально-психологічна адаптація базується на поєднанні світоглядів, ідеалів, інтересів, ціннісних орієнтацій, а також особистісних особливостей чоловіка і дружини.
3. Інтимно-особистісна адаптація полягає у досягненні партнерами сексуальної відповідності.
Адаптація партнерів здійснюється у двох основних видах співвідношень: рольових і міжособистісних. Базовим для рольових взаємин виступає уявлення про цілі подружнього союзу, у якому виражається мотивація партнерів. Загальна мотивація сімейного союзу включає у себе чотири провідні мотиви: побутовий, морально-психологічний, сімейно-батьківський та інтимно-особистісний. С.В. Ковальов підкреслює, що для того, щоб сім'я була благополучною, ці уявлення мають бути або більш-менш однаковими, або стати такими, оскільки поведінка партнера у його сімейній ролі не повинна суперечити уявленням іншого. Саме узгодження уявлень складає суть взаємодії на стадії первинної рольової адаптації. Міжособистісна адаптація подружжя включає три аспекти:
а) афективний (емоційна складова взаємин);
б) когнітивний (ступінь їх розуміння);
в) поведінковий.
Процес подружньої адаптації тісно пов'язаний з процесом сімейної інтеграції. Інтеграція - це добровільне об'єднання, узгодження позицій, уявлень і думок подружжя стосовно різних аспектів сімейного життя. До них, насамперед, належать: стиль взаємних стосунків, матеріально-побутові проблеми, сімейний бюджет, духовне життя і проведення вільного часу, а також інтимне життя, очікування і народження дитини, взаємини з батьками, ставлення до професійної і суспільної діяльності партнерів [2, c. 85-88].
Соціально-функціональними механізмами інтеграції сім'ї Е.Г. Ейдеміллер та В.В. Юстіцкіс називають сукупність психологічних процесів, які охоплюють членів сім'ї і їх взаємини, ведуть до формування і розвитку просімейних мотивів (мотивів, які обумовлюють позитивне ставлення до сім'ї), які сприяють зняттю негативних, фруструючих переживань, тривоги, стресів і вирішенню внутрішніх і міжособистісних конфліктів. Дія цих механізмів проявляється в тому, як сім'я реагує на труднощі. Якщо в сім'ї вони не діють або порушені, то проблеми виступають як чинник, що руйнує сім'ю. Навпаки, при ефективній дії соціально-функціональних механізмів, ті ж труднощі стають чинником подальшої інтеграції сім'ї [50, c. 61].
Суттєвий вплив на характер взаємин між майбутніми подружніми партнерами здійснюють їх установки та очікування з приводу сімейного життя. Розбіжність установок може викликати серйозні конфлікти, особливо на початковому етапі сімейного життя. Для успішних шлюбів є характерним спільне проведення вільного часу, причому на це орієнтований і чоловік, і дружина. Як наслідок, розходження в намірах нареченого і нареченої щодо організації вільного часу в майбутньому може призвести до серйозних конфліктів [33, c. 492].
Цікавим відгалуженням у цьому аспекті, на наш погляд, є дослідження Г. Навайтіса. Науковець зазначає, що існують суперечливі установки стосовно майбутнього укладу сім'ї молодих партнерів, які сформувалися ще до шлюбу. За даними автора, 17,6% юнаків орієнтуються на псевдотрадиційну модель сім'ї. У ній з традиційної моделі перейнято головування чоловіка, обмеження професійної кар'єри жінки і приписування їй більшості побутових проблем, догляду за дітьми. Втім, така модель не передбачає властивої для традиційної моделі відповідальності чоловіка за матеріальне забезпечення сім'ї. Водночас, 28,4% наречених притримуються псевдоегалітарної моделі сім'ї: вони висловлюються за повну рівність чоловіка та жінки у вирішенні важливих сімейних питань, і разом з тим приписують чоловіку традиційний обов'язок матеріально забезпечувати сім'ю. Таким чином, вже у дошлюбних установках щодо сім'ї закладена небезпека для її стабільності.
Ще одну цікаву точку зору на проблему подружньої сумісності знаходимо у Андрєєвої Т.В. Авторка стверджує, що існує зв'язок між задоволеністю шлюбом у чоловіків та жінок із ступенем схожості уявлень партнерів про розподіл ролей в сім'ї, незалежно від того, кому відводиться реалізація ролі. Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що для високої оцінки чоловіком і жінкою власного шлюбу важливіший не ступінь традиційності їх уявлень про розподіл ролей в сім'ї, а ступінь їх близькості у чоловіка та дружини. Саме схожість впливає на задоволеність шлюбом [2, c. 102].
Відомий російський фахівець у галузі сімейної психології М.М. Обозов наводить дані про розподіл деяких функцій у щасливих і нещасливих шлюбах, співставляючи їх за трьома аспектами: розподіл бюджету у сім'ї, прийняття рішень, організація життя сім'ї. Аналіз результатів експериментальних досліджень показав, що у щасливих шлюбах удвічі частіше розподіл фінансів, прийняття рішень, організація життя відбувається за участю обох партнерів.
Заслуговує на увагу підхід Ю.А. Бакуліної до класифікації внутрісімейних ролей, які найбільш повно характеризують сучасну сім'ю. Зокрема, авторка виділила наступні ролі: вихователь, «психотерапевт» (створення і підтримання емоційного клімату в сім'ї), відповідальний за матеріальне забезпечення сім'ї, організатор розваг, господар (господиня), сексуальний партнер, організатор сімейної субкультури. З вище перерахованих ролей до традиційно жіночих відносяться ролі вихователя дітей, господині, «психотерапевта». У дослідженнях Семенова В.Е., Короткіна Т.І., Альошиної Ю.Е., Гозмана Л.Я. було виявлено, що роль відповідального за матеріальне забезпечення сім'ї сприймається як традиційно чоловіча. Заслуговує на увагу те, що зростає частка чоловіків та жінок, які вважають, що матеріально забезпечувати сім'ю повинні обидва партнери [2, c. 92-102].
Вітчизняні фахівці у галузі психології сім'ї вважають, що, коли у молодій сім'ї народжується перша дитина, скорочується час, який партнери приділяють одне одному і своїм розвагам. Крім того, погіршується якість міжособистісного спілкування у сім'ї. Воно ускладнюється різноманітними обов'язками, які пов'язані з дитиною. Її народження змінює ролі партнерів. Подружжю доводиться пристосовуватися до нового способу життя, до психічних і фізичних навантажень, що зростають, обмежень спільного дозвілля. Якщо всі ці завдання потрібно вирішувати швидко, а до них ще додаються невирішені проблеми з попередніх етапів розвитку сім'ї, то сама ситуація, яка потребує швидкої зміни сімейних взаємин, стає стресором. Вказаний сімейний конфлікт ілюструє одну з типових схем кризи молодої сім'ї. Такій кризі властива відсутність одного чинника, який руйнує сім'ю. Побутові труднощі, конфлікти з найближчими родичами, незадоволеність інтимними взаєминами можуть бути вирішені, але їх сукупність перевищує можливості партнерів протистояти стресу.
Як справедливо зазначають дослідники, народження дитини надає молодим батькам нові можливості спілкування і співробітництва і звужує ті, які вже були. Це створює передумови як для сприятливого, так і не сприятливого розвитку сім'ї. Реалізація цих передумов залежить від багатьох чинників, серед яких особливо важливим є досвід спілкування партнерів. Якщо вони навчились враховувати інтереси одне одного, розуміти почуття, спільно вирішувати задачі, які виникали перед сім'єю, то народження дитини частіше всього зміцнює сімейні зв'язки. У такому випадку розподіл ролей партнерів не послаблює, а посилює спільність сім'ї [47, c. 165].
Ще одну цікаву точку зору на проблему подружніх взаємин знаходимо у Альошиної Ю.Е., Борисова И.Ю., які виявили, що з появою маленької дитини, задоволеність шлюбом у жінок підвищується, а у чоловіків - погіршується. Вчені пояснюють це тим, що більшу частину часу жінка віддає догляду за дитиною. Відтак, зменшується кількість часу, який дружина приділяє чоловікові, і, як наслідок, збільшується емоційне навантаження на партнерів. Якщо стаж сімейного життя у пари становить 2-7 років, і дитина відвідує дитячий садок, то задоволеність шлюбом у партнерів зростає, тому що з'являється можливість більше уваги приділяти одне одному.
У процесі дослідження А.В. Кононовою проблем молодих матерів було виявлено, що у сім'ях, які базуються на традиційних взаєминах, виконання жінками домашніх обов'язків удвічі перевищує ці ж показники в егалітарній сім'ї. Водночас найбільше задоволені шлюбом жінки у сім'ї з егалітарним розподілом ролей і найменше задоволені дружини у традиційному шлюбі. Таким чином, допомога чоловіка позитивно впливає на задоволеність шлюбом у дружини [2, c. 99-102].
Цікавими для аналізу є дані, отримані В.Н Вишневецькою, які стосуються дослідження психологічних особливостей антиципації подружжям розвитку своїх сімейних відносин. Спираючись на ці дані, авторка зробила наступні висновки:
1. Якщо партнери мають позитивні очікування стосовно майбутнього сімейного життя, то конфлікти між ними будуть відбуватися рідко, матимуть ситуативний характер, легко вирішуватимуться, і навпаки.
2. У чоловіків ступінь суб'єктивної ймовірності позитивних очікувань щодо сімейного життя вищий, а негативних очікувань нижчий, ніж у жінок. Відповідно, рівень задоволеності шлюбом у чоловіків вищий, ніж у жінок.
3. Задоволеність шлюбом на початку перших двох десятиліть спільного життя знижується, а потім зростає [7, c. 41].
З огляду на наш дослідницький інтерес, привертає увагу підхід Ю.Н. Олійника. Автор стверджує, що подружня сумісність є вагомим чинником стабільності шлюбу. Він виділив такі рівні сумісності подружжя: психофізіологічний, психологічний, соціально-психологічний і соціокультурний. При обробці експериментальних даних, отриманих у процесі вивчення психологічного рівня сумісності, було встановлено:
1. За умов подібності характерів партнерів у парі жінки більш адекватно оцінюють свого партнера. Це можна пояснити тим, що жінки більше зорієнтовані на емоційно-комунікативний компонент і за рахунок цього більш тонко відчувають почуття, емоційний стан партнера.
2. Психологічна задоволеність чоловіків, які вступають до шлюбу, вища, якщо характери партнерів подібні.
3. У неконфліктних сім'ях психологічна задоволеність одного з партнерів тісно пов'язана з психологічною задоволеністю іншого.
4. Знання характерологічних особливостей подружжя дозволяє прогнозувати розвиток їх подальших стосунків [33, c. 497].
У процесі дослідження Ю.Н. Олійником такого показника соціально-психологічного рівня сумісності, як внутрісімейні цінності, досліджувалися особи, які вступають до шлюбу, благополучні молоді подружжя і пари з конфліктом у сфері сімейних взаємин. Проаналізувавши отримані дані, вчений виявив значні індивідуальні варіації у структурі сімейних цінностей у групі благополучних молодих пар, порівняно з двома іншими вибірками. По суті, це означає, що з накопиченням досвіду сімейного життя відбувається перехід від загальної, деякою мірою ідеально типової структури сімейних цінностей (у тих, хто вступає до шлюбу), до більшої індивідуалізації її у зв'язку вже з реальним укладом сімейного життя. Таким чином, були визначені певні тенденції до зміни ієрархії сімейних цінностей. У жінок такими тенденціями виступають:
1. Недооцінка тими, хто вступає до шлюбу, сексуального спілкування порівняно з благополучними і конфліктними сім'ями.
2. Падіння значущості цінності «зовнішня соціальна активність».
3. Недооцінка тими, хто вступає до шлюбу, цінності народження і виховання дітей порівняно з двома іншими групами.
4. Більш висока оцінка психотерапевтичної ролі сімейних взаємин у конфліктних сім'ях порівняно з двома іншими групами.
Для чоловічих груп характерні наступні тенденції:
1. Більш низька оцінка такої важливої цінності, як «виховання дітей», у тих, хто перебуває у благополучному шлюбі, порівняно з двома іншими групами.
2. Падіння значущості господарсько-побутових взаємин послідовно від тих, хто вступає до шлюбу, до тих, хто перебуває в благополучному шлюбі і конфліктних сімей.
3. Зростання важливості сексуальних стосунків від тих, хто вступає до шлюбу, до конфліктних сімей.
4. Зростання важливості цінності «зовнішня соціальна активність» [24, c. 500].
Заслуговує також на увагу дослідження Ю.Н. Олійником соціокультурного рівня сумісності подружжя, яке він здійснював шляхом аналізу цінностей партнерів. Ним було виявлено наступні особливості:
1. При переході з одного етапу розвитку молодої сім'ї на інший у партнерів відбувається значуща переорієнтація цінностей.
2. Якісно цінності у тих, хто вступає до шлюбу, носять більш альтруїстичний характер, ніж у тих, хто перебуває у шлюбі. В останніх домінують цінності більш егоцентричного характеру.
3. Якщо у тих, хто вступає до шлюбу, основною складовою міжособистісної взаємодії є афективний компонент, то у тих, хто перебуває у шлюбі, - поведінковий і когнітивний.
4. Структура цінностей у чоловіків та жінок не має значущих відмінностей.
5. В осіб, які вступають до шлюбу, цінності мають чітку сімейно-побутову спрямованість. Однак, у благополучних молодих сімей ці цінності мають орієнтацію і на сім'ю, і на роботу [33, c. 500-501].Аналіз літератури з даної проблематики дає підстави для висновку про важливість початкового періоду розвитку сім'ї. У молодих сім'ях формується модель майбутніх сімейних стосунків, здійснюється розподіл прав і обов'язків, утворення духовних зв'язків між партнерами, пошук такого типу ставлень, який би задовольняв їх обох, вироблення на цій основі загальних сімейних цінностей. У партнерів актуалізуються проблеми психологічної і побутової адаптації. У молодих сім'ях спостерігається підвищена потреба у визнанні і взаєморозумінні. Протягом цього етапу змінюється інтенсивність почуттів партнерів, встановлюється просторова і психологічна дистанція між молодим подружжям і їх генетичними сім'ями.Особливу увагу вітчизняні фахівці звертають на чинники дестабілізації сімейного життя майбутнього подружжя, зокрема такі, як: коротка тривалість дошлюбного знайомства, відсутність спільних інтересів у подружжя, дошлюбна вагітність, значна матеріальна, емоційна і психологічна залежність партнерів від своїх батьків, невиправдана ідеалізація партнера, розбіжність установок подружжя стосовно розподілу сімейних ролей. Більшість вчених зазначають, що існує зв'язок між задоволеністю шлюбом у чоловіків та жінок із ступенем схожості уявлень партнерів про розподіл ролей в сім'ї. Подружня сумісність, на думку фахівців, є важливим чинником стабільності шлюбу. Вона тісно пов'язана з подібністю характерів партнерів, а також збігом їх внутрісімейних цінностей.1.2 Подружній конфлікт у молодій сім'їУ психології під конфліктом розуміється зіткнення протилежно спрямованих інтересів, цілей, позицій, думок, поглядів суб'єктів взаємодії чи опонентів [34, c. 174]. Фахівець у галузі міжособистісних взаємин Москаленко В.В. стверджує, що соціально-психологічний конфлікт - це особливий вид міжособистісної взаємодії, в основі якого лежить об'єктивна суперечність цілей, інтересів і думок учасників. На психологічному рівні ця суперечність виявляється у сильних негативних переживаннях учасників щодо ситуації, опонента, самих себе [26, с. 13].Як справедливо зазначають дослідники, сутністю подружнього конфлікту є зіткнення суперечливих позицій членів сім'ї. Неблагополучні сімейні пари характеризуються тим, що між партнерами існують постійні сфери, де їх інтереси, потреби, наміри стикаються, породжуючи тривалі і сильні негативні емоційні переживання [41, c. 59].У ході вивчення проблеми подружнього конфлікту у молодій сім'ї привертає увагу підхід Мягера В.К. та Мішиної Т.М., які вважають, що конфлікт у сім'ї виникає у тому випадку, коли обидва учасники прагнуть оволодіти одним і тим самим об'єктом, зайняти одне і те ж місце чи виключне положення, грати несумісні ролі, досягнути різноспрямованих цілей. Вступаючи у шлюб, люди зустрічаються із значною кількістю відмінностей. При цьому деякі із протиріч в інтересах, цінностях, цілях і потребах молодого подружжя можуть приводити до зовнішнього прояву цих протиріч. Крім того, у суспільній свідомості конфлікт, як правило, асоціюється з тим, чого не має бути у сім'ї. Для нас важливими є висновки вчених про те, що конфлікт містить можливість виходу на новий рівень взаємин, знаходження нових можливостей. Успішні сім'ї відрізняються не відсутністю чи низькою частотою конфліктів, а незначною їх глибиною і безболісністю [2, c. 193].Ще одну цікаву точку зору на дану проблему знаходимо у Єлізарова А.Н. Автор вказує на те, що конфлікт виконує дві функції: конструктивну і деструктивну. Конструктивна функція конфлікту у сімейних взаєминах полягає у тому, що він може стати потужним джерелом розвитку особистості і групи. У сім'ї завдяки конфлікту можуть з'явитися нові цілі, норми, цінності. Конструктивна функція починає реалізуватися тоді, коли партнери володіють навичками конструктивної поведінки у конфліктній ситуації. У межах своєї конструктивної функції конфлікт:а) адаптує сім'ю загалом і окремих її членів до нових умов, у яких вони опинились;б) об'єктивує причину протиріччя і завдяки цьому дозволяє перебороти її;в) згуртовує членів сім'ї і орієнтує їх на захист своєї єдності;г) допомагає перебороти внутрішню напругу і позбутися фрустрації;д) допомагає знайти способи впливу на іншого;е) допомагає членам сім'ї краще розкрити якості власної особистості і завоювати авторитет у сім'ї.Деструктивна функція конфлікту полягає у тому, що зростання відчуття його невирішуваності може призводити до зростаючого відчуття психологічного дискомфорту. Інакше кажучи, відбувається зсув мотиву на ціль: конфліктуючі сторони починають забувати про те, що їх метою є конструктивне вирішення ситуації. На рівні внутрісімейного функціонування деструктивна функція конфлікту може проявлятися у порушенні обміну інформацією, системи взаємозв'язків, послаблювати єдність сім'ї, знижувати її здатність протистояти труднощам тощо [11, c. 214]
Проблема подружнього конфлікту досліджувалась С.В. Ковальовим. Вчений, спираючись на дані теоретико-експериметальних досліджень, стверджує, що істинні причини конфлікту важко виявити через певні психологічні моменти, а саме:
1. У будь-якому конфлікті раціональне начало послаблене високою інтенсивністю емоцій.
2. Істинні причини конфлікту можуть бути приховані і психологічно захищені у глибині підсвідомості і проявляються на поверхні лише у вигляді прийнятних формулювань.
3. Причини конфліктів можуть бути прихованими через взаємозв'язок різних галузей сімейного життя, коли порушення в одній сфері зумовлюють конфлікти в інших [17, c. 154].
Фахівець у галузі сімейного консультування Альошина Ю.Е. виділила такі групи приводів звертання в психологічну консультацію, які пов'язані з взаєминами між партнерами у молодій сім'ї:
1. Різного роду конфлікти, взаємне незадоволення, яке пов'язане з розподілом подружніх ролей і обов'язків.
2. Конфлікти, проблеми, зумовлені відмінностями у поглядах на сімейне життя і міжособистісні взаємини.
4. Хвороба одного з партнерів, проблеми і труднощі, детерміновані необхідністю адаптації сім'ї до хвороби.
5. Проблеми влади і впливу в подружніх взаєминах.
6. Відсутність тепла у взаємостосунках партнерів, дефіцит близькості і довіри, проблеми спілкування [1, c. 96].
Ще одну цікаву точку зору на проблему джерел непорозумінь між подружжям висловлює В.А. Сисенко. На думку дослідника, причини всіх подружніх конфліктів можна згрупувати у три великі групи:
1. Конфлікти на основі несправедливого розподілу праці. Головним у розподілі сімейних обов'язків є саме їх узгодженість, внаслідок чого і традиційна, і егалітарна модель сім'ї можуть бути досить прийнятними для сімейного благополуччя, якщо вони задовольняють обох партнерів. Якщо ж члени сім'ї по-своєму розуміють свої ролі і пред'являють один одному неузгодженні очікування і вимоги, сім'я наперед є конфліктною.
2. Конфлікти на основі незадоволеності певних потреб. Кожен партнер хоче задовольнити власні потреби у шлюбі. Водночас, партнери досить часто не знають справжніх потреб один одного, тому не задовольняють їх.
3. Суперечки через недоліки у вихованні. Багато конфліктів в молодих сім'ях виникають через розбіжності у правилах сімейної поведінки, які партнери винесли з своїх батьківських сімей [42, c. 115].
У відповідності з дослідницькими фактами фахівців, гострота конфліктів, їх частота, сила емоційних вибухів, контроль за власною поведінкою, тактика і стратегія поведінки партнерів у різних конфліктних ситуаціях залежить також від індивідуальних особливостей, темпераменту і характеру. Певні недоліки чи дефекти характеру самі по собі можуть бути джерелами конфліктної ситуації у сім'ї. Так, у дослідженнях Т.М. Трапезнікової і М.А. Іванової було виявлено, що більш конфліктними є м'які, витончені, жіночні чоловіки. Серед жінок менш конфліктні ті, які відрізняються багатою уявою, творчим складом розуму.
Н.В. Грішина вказує на взаємозв'язок конфліктності з деякими особливостями особистості: нестриманістю, імпульсивністю. У дослідженнях А.П. Мусакіної було виявлено, що жінкам дружелюбним, комунікабельним краще і створити сім'ю, і зберегти її. Водночас ці жінки самі частіше бувають задоволені шлюбом. Крім того, чим більше жінка прагне добитися задоволення своїх інтересів, тим більше труднощів виникає при її спілкуванні з чоловіком і дітьми. Разом з тим, чим вищий рівень домінантності жінки, тим менше згоди між партнерами у конфліктних ситуаціях, які обумовлені порушенням рольових очікувань [2, c. 197].
Цікавим відгалуженням в аспекті проблеми подружніх конфліктів, на наш погляд, є дослідження відомого сучасного психолога Кратохвіла С. Він досліджував деякі психологічні риси особистості у зв'язку з тими проблемами, які можуть виникати у сім'ї. Комбінація особистісних особливостей є основою для конфліктів, які повторюються, роблячи їх ніби запрограмованими. У відповідності з цим, психокорекційна робота має бути спрямована на зміну поведінки клієнта, який сам звернувся у консультацію. На відміну від очікувань клієнта, аналіз його особистісних рис і рис партнера спрямований на досягнення розуміння того, що йому слід змінити в собі [21, c. 92].
Д. Кустар зазначає, що нездатність зійтися характерами - це одна з причин, яка найчастіше приводить до розлучення. За даними автора, цю обставину відзначають 44% чоловіків і 46% жінок. На початкових етапах формування сім'ї партнери часто не можуть реально оцінити позитивні і негативні якості партнера, виявляється тенденція до переоцінки один одного. Вони бувають більш альтруїстичними й остерігаються висловлення крайніх негативних оцінок. Однак майже дві третини опитаних подружніх пар вже до вступу у шлюб знали про негативні якості майбутнього партнера, але, незважаючи на це, вони вирішили «перевиховати» партнера чи сподівалися, що за умов сімейного життя ці риси зникнуть [33, c. 506].
Особливу увагу дослідники звертають на те, що важливим соціально-психологічним чинником сімейних конфліктів є характер спілкування. Дослідження внутрішньосімейних стосунків показують, що можна виділити низку особливостей, які впливають на спілкування подружжя. Сімейні взаємини тим кращі, чим більше саморозкриття подружжя у спілкуванні; за наявності великої кількості спільних очікувань і установок; високого рівня невербальної комунікації; постійного підтвердження своєї подібності у сприйнятті подружніх ролей; наявності глибокого взаєморозуміння та ін. Відсутність подібної налагодженої системи міжособистісного спілкування у сім'ї призводить, як правило, до сімейних конфліктів.
З погляду багатьох психологів, різноманітні сімейні труднощі розглядаються як психотравмуючі чинники. У сім'ях, де непорозуміння між партнерами є частим явищем, створюється негативна психологічна атмосфера, яка підсилює руйнівну силу конфлікту [16, c. 143].
У ході опитування американських сімейних консультантів було виявлено таку ієрархію проблем подружніх пар, які зверталися за консультацією: труднощі комунікації, проблеми, пов'язані з дітьми і вихованням, сексуальні проблеми, фінансові труднощі, організація дозвілля, стосунки з батькам, подружня невірність, домашнє господарство. Беручи до уваги ці дані, а також результати власних досліджень, Ковальов С.В. стверджує, що у подружніх взаєминах дуже велику роль відіграє характер міжособистісних комунікацій, навичок і культури спілкування.
Досліджуючи проблеми молодих одружених жінок, Андрєєва Т.В. і Мусакіна А.П. виявили наступну послідовність різних типів проблем сімейного характеру: взаємини з родичами, порушення рольових очікувань, прояв домінування одного з партнерів, розходження у ставленні до грошей, прояви ревнощів, прояв прагнення до автономії, виховання дітей, неузгодженість норм поведінки. Підсумовуючи викладене, можна прослідкувати деяку культуральну специфіку: у пострадянських країнах проблеми стосунків з родичами, порушення рольових очікувань, прояв домінування одним з партнерів виявляються найбільш складними [2, c. 199].
О.С. Сермягіна, А.М. Еткінд, досліджуючи неврозогенну сім'ю, виявили, що для неї властивими є наступні особливості: виражена асиметрія взаємин між подружжям, низька самоповага обох партнерів, емоційне відкидання дружиною чоловіка при його залежності від дружини, переоцінка любові і недооцінка сексу, емоційна залежність обох партнерів від своїх матерів при порівняно низькій оцінці батьківської фігури [39, с. 85]. Подібні дані знаходимо у Альошиної Ю.Е. Так, авторка вказує на існування у багатьох молодих сім'ях надмірної залежності одного з партнерів від батьків, що часто стає причиною виникнення непорозумінь між партнерами. Для того, щоб подолати труднощі у стосунках з родичами, на думку авторки, слід удосконалити взаємини безпосередньо у парі [1, c. 138].
З огляду на наш дослідницький інтерес, стали в нагоді дослідження В.П. Левковича і О.Е. Зуськової. Психологи виділили три основні групи сімей залежно від рівня їх конфліктності:
а) стабільні, які долають сімейні конфлікти;
б) проблемні, які частково долають сімейні конфлікти;
в) нестабільні, які не можуть подолати конфлікти.
Основною причиною виникнення сімейних конфліктів, на думку авторів, є розходження між уявленнями партнерів стосовно потреб одне одного, між уявленнями і очікуваннями одного стосовно іншого. У групі стабільних подружніх пар конфлікти відбуваються переважно у сфері розподілу ролей і, як правило, вирішуються конструктивно. Конфлікти у нестабільних сім'ях пов'язані значною мірою з незадоволеною потребою у захисті «Я-концепції», а також з порушенням норм життя [2, c. 202].