Актуальність теми дослідження. Не дивлячись на те, що підлітковий вік в психології ХХ сторіччя вивчався достатньо детально, сучасні підлітки відрізняються від однолітків попередніх поколінь поряд соціально-психологічних особливостей (Д.И. Фельдштейн, 1994; И.В. Дубровіна, 1997; Г.А. Цукерман, 1998; Н.В. Майсак, 2001 і ін.). Серед них дослідниками наголошується підвищена конфліктність підлітків в умовах школи в цілому і в педагогічному процесі зокрема (В.Н. Лозовцева, 1986; Д.И. Фельдштейн, Л.И. Воробйова, 1986; Э.И. Киршбаум, В.П. Боягузів, 1989; И.П. Андріаді, 1991; М.М. Рибакова, 1991 і ін.), в міжособовому спілкуванні з однолітками (Т.В. Драгунова, 1972; В.М. Афонькова, 1974; В.Н. Лозовцева, 1986; А.И. Сорокіна, 1996; А.К. Колеченко, 1998; А.В. Дорохова, 1999 і ін.), з дорослими, і, перш за все, батьками (А.И. Сорокіна, 1996; Т.В. Барлас, 1997 і ін.). Сучасні підлітки частіше стали демонструвати девіантну і навіть делінквентну поведінка (Л.Б. Філонов, 1998; М.В. Цилуйко, 1998; Н.В. Майсак, 2001 і ін.).

Практика показує, що підлітки не уміють вирішувати виникаючі конфлікти, і в їх конфліктних відносинах переважають деструктивні тенденції. Для зниження гостроти подібних явищ і продуктивнішого вирішення міжособових конфліктів, необхідний їх психологічний супровід. Успішність взаємодії з підлітками вчителя і шкільного психолога багато в чому визначається розумінням вікової специфіки конфліктності і обранням адекватних засобів і способів роботи з ними.

Одній з складових конфліктної ситуації є її образ - те, як сприймають один одного і ситуацію учасники конфліктної взаємодії. Власне уявлення про конфлікт і способи його дозволу робить визначальний вплив на спілкування підлітків, оскільки людина реагує не на реальність, а на те, як він її собі уявляє (Г.Э Беліцька, О.П. Миколаєва, 1993; У. Дуаз, 1994; З. Моськовічи, 1992; С.В. Трушкова, 1998; Е.В. Улибіна, 1999; К.А. Абульханова-Славська, 2000; Г.М. Андрєєва, 2000; Е.Б. Маценова, 2001 і ін.).

Знання специфіки і статевих вікових особливостей цих уявлень необхідне для психокорекційної роботи з підлітками різних категорій (И.В. Дубровіна, 1997; Р.В. Овчарова, 2000 і ін.). Розробка соціально-психологічних тренінгів і індивідуальних програм допомоги підліткам, що мають комунікативні проблеми, в цілому, і що відрізняються підвищеною конфліктністю, зокрема, вимагає створення психодіагностичного інструментарію, що дозволяє вивчити як початковий рівень уявлень, так і їх динаміку.

Таким чином, актуальність дослідження обумовлена практичним запитом сучасного суспільного розвитку, потребами шкільної психологічної служби, а також логікою подальшого наукового пізнання генезису уявлень про конфлікт у суб'єктів міжособового спілкування.

Об'єктом дослідження є міжособові конфлікти; предметом - особливості і динаміка представлень сучасних підлітків про структуру, зміст і розвиток міжособових конфліктів, психологічні стани і переживання, їх супроводжуючі.

Метою справжнього дослідження - виявити і вивчити вікову статеву специфіку і динаміку уявлень про конфлікт у підлітків.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що якщо існують відмінності і динаміка представлень підлітків різної статі про міжособовий конфлікт, то вони виявляються у формі і змісті думок про суть, структуру і динаміку конфліктів, психологічні стани і переживання, їх супроводжуючі.

Приватними гіпотезами є припущення:

Підліткам різних віків властиве уявлення про статеву диференційовану протікання міжособових конфліктів.

Існують гетерохронні відмінності в змінах представлень хлопчиків і дівчаток про структуру, зміст, динаміку і емоційний супровід міжособових конфліктів.

Від молодшого до старшого підліткового віку відбувається перехід від гетерогенності до гомогенності конфліктних взаємин.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження були визначені наступні завдання:

у теоретичному плані - на основі теоретико-методологічного аналізу виявити стан вивчення проблеми міжособових конфліктів і уявлень про них у підлітків в сучасній вітчизняній і зарубіжній соціально-психологічній науці;

у методичному плані - створити і опробовувати методичний інструментарій для дослідження форми і змісту представлень підлітків про структурні компоненти, суть і процес протікання конфліктів, стани і переживання, оцінку і індивідуальні особливості поведінки людей в конфліктах;

у емпіричному плані - виявити і порівняти особливості форми і змісту представлень підлітків різних віків і підлоги про структурні компоненти, суть і процес протікання конфліктів, супутні стани і переживання, оцінку і індивідуальні особливості поведінки людей в конфліктах.

Методологічною основою дослідження були принципи, що розробляються у вітчизняній матеріалістично орієнтованій природничонауковій психології: принцип системного підходу, принцип розвитку, принцип конкретно-історичного підходу.

Теоретичною базою дослідження були основні положення:

соціальній психології уявлень (Же. Абрік, К.А. Абульханова-славськая, Г.М. Андрєєва, Л.С. Виготській, А.И Донцов, В. Дуаз, и Т.п. Емельянова, Д. Жоделе, А. Клеменс, Же.-П. Кодол, З. Моськовічи, У. Піонтковські, Е.В. Улибіна, Би. Шефер, Б. Шледер і ін.)

психології і соціології конфлікту (И.П. Андріаді, А.Я. Анцупов, В.М. Афонькова, А.И. Донцов, А.В. Дорохова, Т.В. Драгунова, Ф.М. Бородкин, Л.И. Воробйова, Н.В. Грішина, А.А. Ершов, Э.И. Киршбаум, А.К. Колеченко, Н.М. Коряк, В.Н. Лозовцева, Т.А. Полозова, М.М. Рибакова, А.И. Сорокіна, В.П. Боягузів, Д.И. Фельдштейн і ін.)

соціальній психології особи (К.А. Абульханова-славськая, Б.Г. Ананьев, Г.М. Андрєєва, А.Г. Асмолов, А.А. Бодальов, А.Н. Леонтьев, Б.Г. Паригин, А.В. Петровській, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, А.М. Столяренко, П.Н. Шихирев, Д.И. Фельдштейн, В.А. Отрут і ін.)

Для підтвердження гіпотези і рішення поставлених задач використовувалися наступні методи дослідження: теоретичний аналіз літератури, контент-аналіз документів, моделювання, експертні оцінки, опитування. Зокрема, в роботі застосовувалися метод "Вільного семантичного опису" (В.А. Лабунськая, 1984), а також розроблений і апробований нами опитувальник "Підлітки в конфліктах" (А.В. Семенов, 2001), направлений на вивчення представлень підлітків про структурні компоненти, зміст і процес протікання конфліктів, стани і переживання, індивідуальні особливості поведінки людей в конфліктах.

Для обробки результатів емпіричного дослідження використовувалися методи математико-статистичної обробки даних: частотний аналіз, метод групового аналізу (достовірність відмінностей середніх значень і моди в досліджуваних групах перевірялася за допомогою t-критерію Стьюдента). При обробці даних застосовувався статистичний пакет Statistica (5,0).

Хід дослідження. Дослідження проводилося в п'ять етапів.

1 етап дослідження включало розробку плану дисертації, обгрунтування актуальності дослідження, визначення об'єкту і предмету дослідження, постановку мети і завдань дослідження.

На 2 етапі дослідження аналізувалася розробленість проблеми у вітчизняній і зарубіжній соціальній психології уявлень, психології і соціології конфлікту, соціальної психології особи.

3 етап дослідження характеризувався розробкою емпіричного дослідження, зокрема: підбором і створенням методик, що відповідають меті і завданням дослідження.

4 етап дослідження був емпіричним дослідженням, що складається з двох серій:

Перша серія дослідження складалася з трьох частин. У першій частині виявлялися уявлення про конфлікт методом "Вільного семантичного опису" (В.А. Лабунськая, 1984). У другій частині уточнювалися результати контент-аналізу уявлень про конфлікт. У третій частині виявлялися семантичні поля явищ і станів, супроводжуючі міжособовий конфлікт (за допомогою вказаного вище методу).

Друга серія включала дослідження уявлень про структуру, зміст і динаміку міжособових конфліктів, психологічні стани і переживання у підлітків 5-9 класів за допомогою розробленого нами опитувальника "Підлітки в конфліктах".

На 5 етапі дослідження проводилися обробка, аналіз і опис отриманих даних, розробка практичних рекомендацій, оформлення виконаної роботи.

Емпірична база дослідження. Дослідження проводилося в м. Москві з 2000 по 2002 рр. на базі шкіл №641, №1304, гімназії №1579, УВК №1647. У першій частині першої серії дослідження взяло участь 199 підлітків 5-9 класів (95 хлопчиків, 104 дівчинки), зокрема: 68 п'ятикласників (34 хлопчики, 34 дівчинки), 67 семикласників (31 хлопчик, 36 дівчаток), 64 дев'ятикласники (30 хлопчиків, 34 дівчинки). У другій частині дослідження взяло участь 200 підлітків 5-9 класів (94 хлопчики, 104 дівчинки), зокрема: 70 п'ятикласників (32 хлопчики, 38 дівчаток), 68 семикласників (32 хлопчики, 36 дівчаток), 62 дев'ятикласники (30 хлопчиків, 32 дівчинки). У третій частині дослідження взяло участь 197 підлітків (95 хлопчиків, 102 дівчинки), зокрема: 68 п'ятикласників (35 хлопчиків, 33 дівчинки), 64 семикласники (30 хлопчиків, 34 дівчинки), 65 дев'ятикласників (30 хлопчиків, 35 дівчаток). У апробації опитувальника брали участь 33 людини.

У другій серії дослідження взяло участь 389 підлітків 5-9 класів (173 хлопчики, 216 дівчаток), зокрема: 76 п'ятикласників (34 хлопчики, 42 дівчинки), 84 шестикласники (41 хлопчик, 43 дівчинки), 81 семикласник (33 хлопчики, 48 дівчаток), 67 восьмикласників (30 хлопчиків, 37 дівчаток), 81 дев'ятикласник (35 хлопчиків, 46 дівчаток).

Загальний об'єм вибірки склав 1018 чоловік.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

Виявлено, що до підліткового віку формуються уявлення про конфлікт, що включають розуміння як самої категорії "конфлікт" (яка для сучасних підлітків синонімічна категоріям "сварка", "бійка", "суперечка"), так і його значення, суті, структури і динаміки протікання, станів і переживань їх супроводжуючих, індивідуальних і статевих особливостей конфліктної поведінки людей.

Виявлені статеві відмінності, що виявляються у формі і змісті уявлень. У дівчаток до кінця підліткового періоду переважають складні формою думки про конфлікти (79,71%). Дівчаткам властивіші думки максималізму за змістом про усвідомлення конфліктної ситуації, про ініціаторів конфліктів, про завершення конфліктів, про "злопам'ятність", про застосовність фізичної агресії, мести, про мирне рішення конфліктів, при оцінюванні почуттів (образи), що переживаються, в час і після конфліктів, при оцінюванні небажаних ("винен", такий, що "програв") і бажаних ("сильний", "розумний", "переможець") образів в конфліктах.

Виявлені гетерохронні вікові зміни змісту уявлень про міжособові конфлікти і психологічні процеси їх супроводжуючих змін, що характеризуються стрибком, у хлопчиків в 11-12 років, у дівчаток - в 12-13 років. Складність думок зростає від 10-11 років до 14-15 років інтенсивніше у дівчаток (у 3,8 разу), чим у хлопчиків (у 2,2 разу).

Показано, що в представленнях підлітків статева диференційована протікання міжособових конфліктів виявляється в різній ролі і мірі участі осіб різної підлоги на різних стадіях конфлікту, в постконфліктній взаємодії, в мірі прояву різних (в першу чергу агресивних) станів, переживань і усвідомленні конфліктної ситуації (частіше конфліктну ситуацію усвідомлюють дівчатка, конфлікт ініціюють хлопчики, до завершення конфліктів прагнуть дівчатка, в постконфліктній взаємодії "відхідливість" властивіша хлопчикам, а "злопам'ятність" - дівчаткам, хлопчикам властивіша фізична і вербальна агресія, а дівчаткам - непряма, до помсти вдаються дівчатка, до мирного рішення конфліктів більш схильні дівчатка, виграють конфлікти хлопчики).

Виявлені зміни представлень підлітків про конфлікти однолітків, що характеризуються переходом від гетерогенності до гомогенності конфліктних взаємин, що виявляється, в першу чергу, в думках про учасників конфліктів, про ініціаторів конфліктів, про ескалацію конфліктів, про прояв агресивних станів, про застосовність мести; у уявленнях про учасників конфліктних ситуацій гетерогенність конфліктних взаємин знижується, але залишається на більш високому рівні, чим уявлення про гомогенність взаємин однолітків в конфліктних ситуаціях.

Положення, що виносяться на захист:

До підліткового віку формуються уявлення про конфлікт, що включають розуміння як самої категорії "конфлікт", так і інформацію про його значення, суть, структуру і динаміку протікання, стани і переживання їх супроводжуючих, індивідуальних і статевих особливостях конфліктної поведінки людей. Уявлення по суті є життєвими поняттями (Л.С. Виготській) і виявляються у підлітків у формі простих і складних думок.

Уявлення про конфлікт розрізняються у підлітків різних категорій підлоги і віку за формою і змістом поля уявлень, відображаючи специфіку їх сприйняття і розуміння конфлікту як феномена міжособового спілкування. Динаміка уявлень про конфлікти у підлітків різної підлоги носить гетерохронний характер. Дівчатка обганяють хлопчиків в темпах формування складних думок про конфлікти. Найбільш різкі (стрибкоподібні) зміни змісту уявлень про суть, структуру, динаміку і психологічний супровід міжособових конфліктів відбуваються у підлітків чоловічої статі в 11-12 років, у підлітків жіночої статі - в 12-13 років.

У представленні підлітків, статева диференційована протікання міжособових конфліктів виявляється в різній ролі і мірі участі осіб різної підлоги на різних стадіях конфлікту (в ході інциденту, при ескалації конфлікту, при завершенні конфліктної взаємодії), в постконфліктній взаємодії, в мірі прояву різних (в першу чергу агресивних) станів, переживань і усвідомленні конфліктної ситуації.

Зміни представлень підлітків про конфлікти однолітків, наявність конфліктної ситуації, про учасників конфлікту, розуміння інциденту, хід ескалації конфлікту, постконфліктну взаємодію, міру прояву переживань і станів, характеризуються переходом від гетерогенних (у молодших підлітків) до гомогенних (у старших підлітків) установок на конфліктні взаємини.

Обгрунтованість і достовірність отриманих результатів дослідження забезпечувалася вихідними методологічними позиціями, застосуванням єдиних апробованих методик, адекватністю груп за віком і складу, знаходженням учнів в умовах школи, статистичними методами якісного і кількісного аналізу даних, значущістю відмінностей між параметрами, що вивчаються.

Розділ 1. Конфлікт як соціально-психологічне явище і наукове поняття

1.1 Міжособовий конфлікт як об'єкт психологічної науки

Проблематика міжособового конфлікту піднімається у вітчизняній і зарубіжній соціальній психології достатньо часто. Міжособовий конфлікт вивчається з позицій різних напрямів. Н.В. Грішина виділяє 3 традиційних підходу в розгляді психологічних конфліктів взагалі і міжособових зокрема - мотиваційний, ситуативний і когнітивний. Н.У. Заїченко виділяє 6 основних підходів, з позицій яких вивчаються конфлікти: когнітивний, мотиваційний, аналітичний, діяльністний, енерго-емоційный, організаційний і системний.

В рамках мотиваційного підходу міжособовий конфлікт аналізувався К. Левином. Конфлікт розглядався як наслідок різноспрямованих "сил" (мотивів), що діяли на людину, - в ситуації міжособового конфлікту це "власні" сили, що "вимушують". Також, до мотиваційного підходу відносять психоаналітичну концепцію, в рамках якої міжособовий конфлікт розглядався як явище, детерміноване внутрішньоособовими особливостями або проявами самої людини.

В рамках ситуативного напряму міжособовий конфлікт вивчався М. Дойчем, Р. Маком, Р. Снайдером і ін. авторами. У даному підході конфлікт розуміється як результат певної ситуації конкурентної або кооперативної взаємодії людей.

У традиціях когнітивного підходу міжособовий конфлікт розглядається як результат розбалансованої структури взаємин людей. Подібної точки зору дотримувався Ф. Хайдер, що розробив теорію структурного балансу. Він відзначає, що конфлікт виникає в тому випадку, якщо збалансувати структуру взаємин не представляється можливим через зворотну залежність структур обох людей, тобто прагнення до балансу структури однієї людини виключає баланс структури іншого.

В рамках аналітичного підходу міжособовий конфлікт розглядається такими авторами, як А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов, Л.А. Петровська і ін. Даний підхід докладним чином розкриває основні компоненти конфліктної взаємодії.

Діяльністний підхід розглядає міжособовий конфлікт в рамках спільної діяльності людей. Подібної позиції дотримуються А.Я. Анцупов, В.М. Афонькова, Ф.М. Бородкин, Н.М. Коряк, Н.В. Грішина, А.И. Донцов, Т.А. Полозова, Е.А. Донченко, Т.М. Тітаренко, А.И. Шипілов і ін.

До організаційного підходу, що розглядає міжособовий конфлікт з позицій управління, норм, структурних відмінностей і т.д. відносять А.Я. Анцупова, А.И. Шипілова, С.И. Еріна, Ю.Г. Запрудського, Ю.И. Мягкова і ін.

Системний підхід розглядає міжособовий конфлікт як складну багаторівневу систему взаємозалежних компонентів, що має неоднозначні функції. Подібних поглядів дотримуються А.Я. Анцупов, А.Г. Здравомислов, Т.С. Сулімова, Д.І. Фельдштейн, Н.И. Шипілов і ін. автори.

Енерго-емоційний підхід, на думку Н.У. Заїченко, розглядає "міжособові конфлікти з позицій їх детерміації емоційними чинниками розвитку особи на ранніх етапах життя". Сюди відносять таких дослідників, як В.В. Жваво, М.С. Буянять, В.И. Гарбузов, Н.В. Жутікова, А.И. Захаров, А.А. Рояк, К.Г. Юнг і ін..

Міжособовий конфлікт різними авторами визначається по-різному, причому зазвичай користуються загальним формулюванням поняття "конфлікт". Подібних визначень дається в психологічній і соціологічній літературі достатньо багато (свої варіанти визначень конфлікту пропонуються в роботах). Приведемо для порівняння деякі з них.

Наприклад, А.И. Алексєєва визначає міжособовий конфлікт обумовленістю протидій людей один одному. У міжособовому конфлікті відбувається зіткнення цілей, інтересів людей, а також в нім виражено реальне суперництво його учасників.

К.А. Абульханова-Славська підходить до визначення конфлікту з декількох позицій. "З інструментальної точки зору конфлікт виступає як один із засобів самоствердження, подолання заперечуваних особою тенденцій. Конфлікт можна розуміти і як процес: в цьому випадку він є ситуацією незнайденого виходу, розвитку дій на шляху пошуку засобів стабілізації відносин".

На думку И.П. Андріаді, конфлікт - це "наявність суперечностей, дозвіл яких є поступальна хода в розвитку внутрішньоособових, міжособових і міжгрупових відносин".

А.А. Єршов визначає міжособовий конфлікт як "зіткнення осіб зважаючи на несумісність потреб, мотиви, цілі, установки, погляди, поведінки в процесі і в результаті спілкування цих осіб".

Н.У. Заїченко вважає, що міжособовий конфлікт - це, по-перше, "соціально-психологічне явище, детерміноване внутрішньоособовими проблемами"; по-друге, "прояв недосконалості енерго-емоційно-інформативного змісту соціального простору (активного рівня життєдіяльності матерії), висвічуваним обставинами виникнення (фізичними, психофізіологічними, соціальними)"; по-третє, "протиборство суб'єктивних і об'єктивних тенденцій, що виявляється в конфронтації по якому-небудь приводу"; по-четверте, "взаємонав'язування і взаємний спротив в ситуації негативної форми відносин взаємодії між суб'єктами, детерміновані їх психологічними позиціями, соціально-психологічними процесами, психофізіологічними станами, поведінковими і мовними проявами" і по-п'яте, "різнорівнева взаємодія, обтяжена негативним емоційним фоном і стресовими реакціями".

Частина авторів (наприклад, О.Н. Громова) дотримуються, у тому числі і при дефініції міжособових конфліктів, визначення Л. Козера, що вважається класичним в західній соціології: "Соціальний конфлікт може бути визначений як боротьба із-за цінностей або претензій на статус, владу або обмежені ресурси, в якій цілями конфліктуючих сторін є не тільки досягнення бажаного, на також і нейтралізація, завдання збитку або усунення суперника". Хоч і сам Л. Козер відносить дане визначення і до міжособових конфліктів, відзначаючи, що конфлікт "завжди відбувається у взаємодії між двома або більш особами".

Таким чином, розрізняючись в частковостях, визначення конфлікту (і міжособового конфлікту зокрема) сходяться, на що, наприклад, указують і проведені дослідження А.Я. Анцуповим і А.И. Шипіловим, де автори, проаналізували більше 50 визначень конфлікту в роботах вітчизняних авторів. Н.В. Грішиной проведений аналіз розуміння конфлікту в представленнях різних психологічних концепцій, на основі якого їй були виділені наступні обов'язкові ознаки конфлікту: біполярність, активність і наявність суб'єкта / суб'єктів.

Аналізувати конфлікт Л.А. Петровська пропонує таким чином: структура конфлікту, його динаміка, функції і типологія

Єдиною загальновизнаною всіма дослідниками класифікації міжособових конфліктів, так само, як і визначення, не існує. Різні варіанти ділення конфліктів, у тому числі і на міжособовому рівні, можна знайти у В.И. Андрєєва, А.Я. Анцупова і А.И. Шипілова, Ф.М. Бородкина і Н.М. Коряк, О.Н. Громовою, М. Дойча, С.В. Кудрявцева і ін. авторів.

Наприклад, В. И. Андреев пропонує наступну класифікацію:

по ступеню гостроти конфліктів: незадоволеність, розбіжність, протидія, розбрат, ворожнеча;

за проблемно-діялністною ознакою: управлінські, педагогічні, виробничі, економічні, творчі і др.;

по ступеню залученості людей в конфлікт: міжособові, міжгрупові, міжколективні, міждержавні, міжпартійні.

А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов включають в загальну класифікацію конфліктів зооконфлікти нарівні з конфліктами за участю людини. Останні вони розділяють на внутрішньоособові і соціальні, які, у свою чергу, підрозділяють на міжособові, конфлікти між особою і групою, між малими соціальними групами, між середніми соціальними групами, між великими соціальними групами і міждержавні, кожний з яких також, по з думці, ділиться на дрібніші види. Безпосередньо міжособові конфлікти автори підрозділяють на підставі сфер діяльності людей: сімейні конфлікти, конфлікти між керівниками і підлеглими, конфлікти в умовах учбової діяльності, а також інноваційні конфлікти.

Ф. М. Бородкін і Н. М. Коряк виділяють чотири типи конфліктів по характеру їх виникнення: об'єктивні цілеспрямовані, об'єктивні нецілеспрямовані (ці два типи конфлікту породжено об'єктивними обставинами), суб'єктивні цілеспрямовані і суб'єктивні нецілеспрямовані (ці два типи конфлікту породжено людиною, групою, організацією...).

О.Н. Громова пропонує розділяти конфлікти залежно від наступних чинників: від способу дозволу (насильницькі і ненасильницькі), від природи виникнення (політичні, соціальні, економічні, організаційні), від потреб (конфлікти інтересів, поглядів, або когнітивні), що торкнулися, від напряму дії (вертикальні, горизонтальні), від наявності об'єкту конфлікту, від ступеня вираженості (відкриті, приховані), від кількості учасників (внутрішньоособові, міжособові, міжгрупові).

На думку М. Дойча, конфлікти розрізняються на підставі трьох ознак: наявність об'єктивної конфліктної ситуації, заходи її усвідомленості і ступеня адекватності цього усвідомлення. На цій підставі він розділяє конфлікти на: "дійсний" конфлікт, "скороминущий" конфлікт, "зміщений" конфлікт, "неправильно приписаний" конфлікт, "латентний" конфлікт, "помилковий" конфлікт

Л. Козер виділяв конфлікти, націлені на досягнення певного результату ("реалістичні") і конфлікти, що є самоціллю ("нонреалистические") С. В. Кудрявцев пропонує ділити конфлікти на когнітивні (наочно-логічні) і міжособові.

Крім того, вітчизняні автори зазвичай дотримуються наступної класифікації конфліктів: соціальні, соціально-психологічні, психологічні, на що указують, зокрема, В.С. Агєєв, Л.А. Петровська. Проте останнім часом соціальні психологи до подібної класифікації вдаються рідко.

Також, одній з класифікацій міжособових конфліктів, що виділяються достатньо часто, є їх розділення на побутові і виробничі. Особливості подібних конфліктів розглядаються в роботах Ф.М. Бородкіна, Н.М. Коряк, Н.В. Грішиной, А.А. Ершова, А.И. Китова, Б.Б. Косова і інших авторів.

Окрім вказаних класифікацій, в психологічній і соціологічній літературі достатньо часто зустрічається ділення конфліктів (у тому числі і міжособових) за типом наслідків для сторін. У такому разі указують на конструктивний або деструктивний конфлікт. Такої класифікації дотримуються в тому або іншому ступені практично всі автори, іноді не виділяючи її безпосередньо. Наприклад, О.Н. Громова виключила з своєї типології класифікацію конфліктів по наслідках для учасників (що спочатку виділяла). Проте, проблему конструктивності / деструктивності конфліктів зачіпали А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов, Ф.М. Бородкин, Н.М. Коряк, Н.В. Грішина, О.Н. Громова, М. Дойч, Э.И. Киршбаум, В.П. Боягузів, Т.А. Полозова і інші автори.

Таким чином, однозначної, всіма визнаної класифікації міжособових конфліктів, як і конфліктів в цілому, не існує. Разом з тим, більшістю авторів визнаються деякі загальні моменти. Зокрема, поширеною класифікацією конфліктів є підстава по кількості учасників (внутрішньоособовий, міжособовий, міжгруповий) в різних невеликих варіаціях - подібної класифікації дотримуються, зокрема, А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов, Н.В. Грішина, О.Н. Громова і інші автори. У проблемі класифікації міжособових конфліктів більшість авторів сходяться на розділенні по сферах протікання, яких, проте, виділяється різна кількість (А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов, Ф.М. Бородкин, Н.М. Коряк, Н.В. Грішина, А.А. Єршов і інші автори). А також, міжособові конфлікти підрозділяють на конструктивні і деструктивні А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов, Ф.М. Бородкин, Н.М. Коряк, Н.В. Грішина, О.Н. Громова, М. Дойч, Э.И. Киршбаум, В.П. Боягузів, Т.А. Полозова і інші автори.

У відмінності від визначення конфлікту і типології конфліктів, виділення структурних елементів конфліктів не викликає подібних розбіжностей в літературі. Наприклад, Р. Мак і Р. Снайдер розуміють під структурою конфлікту наступне: 1) наявність не менші дві сторони, що мають контакт один з одним; 2) взаємонесумістність цінностей і намірів сторін; 3) поведінка, направлена на знищення планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати щось за її рахунок; 4) протипоставлення дій однієї сторони інший і навпаки; 5) застосування сили з метою вплинути на поведінку іншої сторони в бажаному напрямі. Проте в даному уявленні переглядають елементи динаміки конфліктів, з погляду вітчизняної науки.

У вітчизняних психологічних дослідження, присвячених проблематиці конфлікту, частіше звертаються до поглядів Л.А. Петровської на цю проблему. Аналізуючи структуру конфлікту, Л.А. Петровська виділяє наступні основні поняття: сторони (учасники) конфлікту, умови протікання конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, результати конфліктних дій.

Розвиваючи погляди Л.А. Петровської з цієї проблеми, автори, проте, йдуть декілька різними шляхами. Наприклад, А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов пропонують розглядати структуру конфлікту таким чином: по-перше, конфліктна ситуація, що включає учасників, предмет, об'єкт конфлікту, елементи мікро і макросередовища, пов'язані з конфліктом; по-друге, психологічні компоненти конфлікту (мотивація сторін, стратегії і тактика поведінки сторін і інформаційні моделі конфлікту, або образ конфліктної ситуації).

Н.В. Грішина до структурних компонентів відносить: сторони (учасники) конфлікту, умови конфлікту, предмет конфлікту, дії учасників конфлікту, результат (результат) конфлікту.

Очевидно, що основні позиції структури конфлікту у різних авторів співпадають, проте в приватних питаннях подібне "однодумство " відсутнє.

У сучасних наукових поглядах під учасниками конфліктів розуміють не тільки безпосередньо включених два або більш за суб'єктів в процес конфлікту (безпосередніх учасників, або опонентів) але виділяють також і, наприклад, "пасивних" учасників, або "випадкових" людей, що опинилися в зоні конфліктних дій, чиї інтереси можуть торкнутися прямо або побічно в конфлікті або чия позиція може зробити вплив на конфлікт, його результат, "групи підтримки" і "інші" учасники (організатор, підбурювач).

Також неоднозначний і підхід до проблеми предмету і об'єкту конфлікту. Частину авторів розділяють ці поняття, частина - не розділяють Таким чином, більшість авторів з проблеми виділення структурних компонентів дотримуються наступних основних компонентів: учасники конфлікту, умови конфлікту (конфліктна ситуація), предмет конфлікту (причина), мотиви (цілі) сторін, конфліктні дії і результат конфлікту. Даної структури ми дотримуватимемося в своїх дослідженнях.

Розвиваючись по своїх закономірностях, конфлікт має свою динаміку розвитку, традиція вивчення якої також простежують від представлень Л.А. Петровської. Зазвичай виділяють наступні етапи розвитку конфлікту:

виникнення об'єктивної конфліктної ситуації (передконфліктна ситуація);

усвідомлення ситуації як конфліктною;

конфліктна взаємодія;

вирішення конфлікту.

Розвиваючи дане положення, Н.В. Грішина проводить докладний аналіз динаміки конфлікту:

1. виникнення конфліктів:

1.1. оцінка ситуації, що включає сприйняття, оцінку ситуації, оцінку ситуації як конфліктною;

1.2. вибір стратегії реагування, як яких Н.В. Грішина пропонує "відхід від конфлікту", "придушення" (або "боротьба"), "діалог";

2. конфліктна взаємодія, що включає мотиви і цілі, стратегії і тактики учасників конфліктної взаємодії, регулятори конфліктної взаємодії;

3. вирішення конфліктів, в яке Н.В. Грішина включає перш за все посередництво психолога; процес дозволу у такому разі складається з: контакту посередника з клієнтом, аналізу конфлікту, роздільної роботи з учасниками конфлікту, процесу сумісного обговорення і врегулювання проблеми.

А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов пропонують свій варіант динаміки конфліктів:

1. латентний період (передконфлікт):

1.1. виникнення об'єктивної проблемної ситуації

1.2. усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації

1.3. спроби вирішити проблему неконфліктними способами

1.4. передконфліктна ситуація;

2. відкритий період (власне конфлікт):

2.1. інцидент

2.2. ескалація

2.3. збалансована протидія

2.4. завершення конфлікту;

3. латентний період (післяконфліктна ситуація):

3.1. часткова нормалізація відносин

3.2. повна нормалізація відносин.

Таким чином, більшістю авторів в динаміці конфлікту виділяють наступні етапи: виникнення, усвідомлення конфліктної ситуації, конфліктна взаємодія (інцидент, ескалація конфлікту), завершення конфліктів. Разом з тим, нам здається обгрунтованим включати в динаміку конфліктів постконфліктну взаємодію. Даного визначення динаміки ми дотримуватимемося в своєму дослідженні.

Конфлікти сигналізують нам про потребу в якій-небудь зміні, яка може вести як до регресу, так і до прогресу. І в світлі цієї проблеми можна виділити конструктивні, такі, що виконують позитивну функцію конфлікти, і деструктивні конфлікти, що виконують негативну функцію.

Конструктивні конфлікти - це конфлікти, для яких характерні розбіжності, що зачіпають "принципові сторони, проблеми життєдіяльності колективу і його членів, дозвіл яких виводить колектив на новий, вищий і ефективніший рівень функціонування і розвитку".

З В. И. Андрєєвим в даному питанні солідарні багато авторів, що відзначають, що конструктивні конфлікти ведуть до зміцнення групової згуртованості, сприяють мобілізації здібностей групи і індивіда по подоланню критичних ситуацій, що виникають в ході спільної діяльності, і проблем, сприяють розширенню сфери пізнання особи або групи, активному засвоєнню соціального досвіду, динамічному обміну цінностями, еталонами і т. д., може сприяти формуванню антиконформістської поведінки і мислення особи. Конструктивні конфлікти стимулюють розвиток групи і особи, об'єднують групу і сприяють її соціальному розвитку, подоланню внутрішніх і зовнішніх труднощів.

Такі конфлікти виявляються в принципових, проблемних дискусіях, спорах, обміні думками і направлені на дозвіл труднощів, які виникли в процесі спільної діяльності, тобто конструктивні конфлікти виводять групу і її членів на нові рубежі і підходи до вирішення проблем.

Конфлікти є конструктивними в тому випадку, якщо в самому процесі конфлікту сторони не принижують людську гідність один одного.

Таким чином, позитивна функція конфлікту виявляється в тому, що конфлікт може мобілізувати членів групи на пошук нестандартних методів рішення задач, що стоять перед нею.

Деструктивні конфлікти приводять, навпаки, "до негативних, часто до руйнівних дій, які іноді переростають в наклеп, склоку і інші негативні явища, що вабить різке зниження ефективності роботи колективу". Деструктивні конфлікти гальмують розвиток групи або руйнують її.

Деструктивна функція конфлікту веде до порушення певних форм спілкування, норм, еталонів поведінки і т.д.

При дотриманні певних умов (своєчасне втручання в конфлікт третьої, незацікавленої особи, яка повинна бути референтним обом сторонам, бажання і прагнення сторін вирішити конфлікт), негативний конфлікт може перерости в позитивний. Проте дуже часто відбувається зворотне: конструктивні за своєю природою конфлікти перетворюються на деструктивні, такі, що руйнують цінності суспільства, колективу, особи.

Конфлікти важливі для людини і їх наслідку дуже сильно впливають на останнього. В результаті відносин, що загострилися в конфлікті, друзі можуть стати ворогами і (або) у його учасників можуть виникнути неврози, знизитися стійкість до стресів особі. Виникає порочний круг: конфлікт може привести до невротизации людини, що у свою чергу, може спровокувати виникнення нового конфлікту.

Більш того, конфлікти, інтереси людини, що глибоко зачіпають, викликають у нього сильне відчуття незадоволеності, образи, емоційний стрес можуть привести до функціональних захворювань нервової системи.

На думку В.Н. Мясищева, конфліктна ситуація є психічною презентацією назрілої суперечності як усередині особи, так і між людьми. Конфлікт переростає в невроз, якщо переживання даного конфлікту починає займати центральне місце в системі відносин особи.

Будь-який конфлікт, вважає Б. І. Хасан, "незалежно від його змісту утворюється як структура розщеплювання "Я" (або іншого типу цілісності)", що може привести і до шизофренії при несприятливому результаті.

Особливе значення міжособові конфлікти мають в дитячому віці. Так, при тривалому і гострому конфлікті з групою у дітей може виникнути відчуття незатишності в референтній групі, відбутися напластовування один на одного нових негативних емоційних переживань, можуть з'явитися відчуття тривожної недовірливості, погіршати можливості саморегуляції, відбутися нервовий зрив, виникнути невротичний стан, що робить вплив на подальший розвиток особи. Затяжний внутрішньоособовий конфлікт може привести до інвалідності і змінити особу, що відмічене И. П. Андріаді.

Проте якщо конфлікт не досягає таких масштабів, то він людині корисний і навіть необхідний для його психічного, духовного дорослішання і гарту його психіки, а міжгрупові конфлікти можуть бути джерелами прогресу, як, втім, і його гальмом.

Відмітимо, що вирішення конфлікту необов'язково йде за інцидентом. Конфлікт можна вирішити на будь-якій стадії, і до конфліктних дій справа може не дійти. Це відбувається внаслідок того, що час продовження будь-якої стадії конфлікту невизначено і деякі стадії можуть випасти. Конфлікт може залишитися не дозволеним, може залишитися на стадії конфліктної ситуації, Тобто конфлікт не виникне, від конфлікту можна піти відразу після його усвідомлення, залишивши не його дозволеним.

Конфлікт може бути не дозволений цілком свідомо або неусвідомлено, і стадія конфліктних дій може тривати скільки завгодно довго.

До проблеми завершення конфліктів різні дослідники вдаються до різних підходів.

Так, Л.А. Петровська вважає, що "вирішення конфлікту можливе, по-перше, за рахунок перетворення найоб'єктивнішої конфліктної ситуації, і, по-друге, за рахунок перетворення образів ситуації, що є у сторін". Причому можливе як повне, так і часткове вирішення конфлікту як на об'єктивному, так і на суб'єктивному рівні.

В рамках об'єктно-суб'єктного підходу відомо дві моделі вирішення конфлікту: модель арбітражу і посередницька модель. Арбітр вивчає суть проблеми, обговорює її з учасниками конфлікту, а потім виносить остаточну ухвалу, обов'язкову для виконання всіма сторонами.

А.Б. Добрович пропонує дві групи методів врегулювання конфлікту: прямі і непрямі. Прямі методи полягають в безпосередній адміністративній (або суспільному) дії на конфліктуючі сторони. Непрямі методи:

принцип "виходу відчуттів" (вираз негативних емоцій, які самі собою замінюються позитивними);

принцип "емоційного відшкодування" (підстроювання під опонента, визнання того, що ви зважаєте на те, що він відчуває себе "жертвою" конфлікту);

принцип "авторитарного третього" (передача посередником одному з опонентів добрих слів про нього, сказаних іншим опонентом);

принцип "оголення агресії" (посередник спонукає сваритися опонентів в його присутності, даючи їм виговоритися);

принцип "примусового слухання опонента" (щоб не відбувалося приписування);

принцип "обміну позиціями";

принцип "розширення духовного горизонту" (розбір сварки, показ несумлінності аргументації, дріб'язковості опонентів і т.п.; в той же час підведення опонентів до думки, що в цінностях вищого порядку вони єдині). Ці принципи, на думку автора, повинні привести до ефективнішого вирішення конфлікту за рахунок того, що сторони починають "чути" один одного.

В.М. Афонькова вважає, що на високих стадіях розвитку колективу можлива саморегуляція конфлікту. Якщо цього не відбувається, то доцільне педагогічне втручання в конфлікт, яке може бути повним або частковим і йти прямим або непрямим шляхом. Як прямі методи вирішення конфлікту це можуть бути: метод "вибуху" (запропонований А.С. Макаренко), індивідуальна і групова бесіди, колективне рішення, колективна терапія, компроміс. Як непрямі (педагогічний маневр) - зміна числа учасників конфлікту, зміна діяльності, теоретичний аналіз аналогічних ситуацій, перемикання уваги що конфліктують на інший об'єкт.

При посередницькій формі вирішення конфлікту посередник лише організовує діалог, підводить опонентів до єдиного рішення, яке сторони приймають самі. Медіатор лише допомагає ухвалити рішення.

Розглянемо етапи вирішення конфлікту в інтерпретації В.И. Андрєєва:

Встановлення дійсних учасників конфліктної ситуації.

Виявлення мотивів, цілей, здібностей, особливостей характеру, професійну компетентність учасників конфлікту.

Вивчення міжособових відносин учасників конфлікту, що існували до конфліктної ситуації.

Визначення дійсної причини виникнення конфлікту.

Вивчення намірів, уявлень конфліктуючих сторін про способи вирішення конфлікту.

Виявлення відносин до конфлікту осіб, що не беруть участь в конфліктній ситуації, але зацікавлених в його позитивному дозволі.

Визначення і застосування способів вирішення конфліктної ситуації, які були б адекватні характеру її причин, враховували б особливості осіб, залучених в конфлікт, носили б конструктивний характер, відповідали б цілям поліпшення міжособових відносин і сприяли б розвитку колективу.

Педагогові при міжособовому конфлікті дітей необхідно тримати під контролем ситуацію. Існує чотири типи позицій педагога по відношенню до виниклого конфлікту, на думку В.М. Афонькової:

позиція авторитарного втручання

позиція нейтралітету

позиція уникнення конфлікту

позиція доцільного втручання в конфлікт.

На нашу думку, позиція нейтралітету і позиція уникнення конфлікту по суті однакові, оскільки припускають собою невтручання в конфлікт.

Перші три позиції педагога, В.М, що виділяються. Афонькової, можуть привести до поглиблення конфлікту, а також можливе виникнення нового конфлікту з педагогом.

И.П. Андріаді виділяє найбільш типові помилки педагогів при вирішенні конфлікту:

недооцінка або переоцінка значущості громадської думки групи або колективу для того або іншого учасника конфлікту;

перебільшення ролі можливого власного впливу педагога;

позиція над тими, що конфліктують при втручанні в конфлікт;

суб'єктивне відношення педагога до тих, що конфліктують;

недооцінка або переоцінка попереднього власного досвіду регулювання відносин в колективі.

Крім того, неадекватне вирішення конфлікту педагогом, направлене на зменшення особистої загрози і досягнення психологічного комфорту "тут і зараз", не враховуючи індивідуальні особливості що вчиться, без аналізу ситуації і її можливих наслідків, а також поведінка, що виявляється в деструктивних захисних формах реагування, веде до аналогічних дій учня. Що вчиться, у свою чергу, починає використовувати доступні йому способи захисту. Наприклад, смисловий бар'єр (відмова виконувати вимоги), тактичний бар'єр (спростування стандартних формулювань і докорів дорослих, в даному випадку педагога), "охота за промахами" педагога з метою його дискредитації. Все це провокує авторитарність педагога. І т.д. - круг замикається. Розірвати його можна (і потрібно) при іншому, творчому відношенні до конфлікту.

Результат конфлікту може відбуватися декількома шляхами. Е. М. Гиляров виділяє наступні:

Повне припинення конфлікту шляхом взаємного примирення сторін на якій-небудь основі.

Страницы: 1, 2, 3