p align="left">Наявність індивідуальних відмінностей у перебігу психічної діяльності людей давно привернула увагу. Гіппократ стверджував, що темперамент визначається порушенням у пропорції чотирьох рідин у тілі: крові (лат. - «сангвіс»), лімфи (гр. - «флягма»), жовчі (гр. - «холе»), чорної жовчі (гр. - «мелана холе»). Але встановити зв'язок між цими рідинами, їх співвідношенням в організмі та психічними властивостями людини, зумовленими ними не зміг. Він зазначив лише про фізіологічну основу темпераментів.
Спираючись на вчення про чотири рідини, відомий лікар античності Клавдій Гелен (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів. Сангвінічний темперамент він пов'язував з переважанням крові, холеричний - жовчі, флегматичний - лімфи, меланхолічний - чорної жовчі.
Відома також теорія темпераменту 30-их років нашого століття, що була розроблена У. Мак-Дауголлом. Ця теорія належала до давньої гуморальної концепції. Японський психолог Т. Фуру кава вважає, що основним методом діагностики темпераменту є встановлення хімічного складу крові. У нові часи було багато спроб дати інше трактування матеріальних основ темпераменту. Характеристика типів темпераменту була вперше систематизована німецьким філософом І. Кантом. Органічною основою темпераменту Кант вважав якісні особливості крові, тобто поділяв позицію прихильників гуморальних теорій.
Близько до гуморальних теорій темпераменту стоїть сформульована П. Лесгафтом ідея, що в основі встановлення темпераменту лежать властивості системи кровообігу. Причому малому просвіту і товстим стінкам судин відповідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам судин - сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам судин - меланхолічний, великому просвіту і тонким стінкам судин - флегматичний.
Значно вплинула на формування сучасних зарубіжних теорій особистості та її індивідуальних особливостей теорія темпераменту, висунута Е. Кречмером. Він виділяє на основі розроблених ним критеріїв основні конституційні типи будови тіла і робить спробу виділити темперамент саме через ці типи морфологічних конституцій. Е. Кречмер виділив чотири конституційних типи: лептосоматик (грец. - ламкий тіло), пікнік (грец. - товстий), атлетик (грец. - боротьба), диспластик (грец. - погано сформований).
Незважаючи на значну кількість теорій про типи темпераменту, виділяють лише чотири основні типи. Але перед тим, як характеризувати ці типи темпераменту та притаманні їм властивості, необхідно з'ясувати сутність поняття «темперамент». Темперамент у розумінні Павлова - це загальна характеристика вищої нервової діяльності, що виражає основні природні властивості нервової діяльності.
Темперамент, на думку Рубінштейна, - це динамічна характеристика особистості в усіх її діяльнісних проявах і чуттєва основа характеру, зміст якого пов'язаний з напрямком особистості.
За Г.С. Костюком, темперамент визначається як індивідуальні особливості людини, що виявляється в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості й швидкості перебігу її психічної діяльності.
За Р.С. Нємцовим, темперамент - це сукупність властивостей, які характеризують динамічні особливості перебігу психічних процесів і поведінки людини, їх силу, швидкість, виникнення, припинення та зміну. Властивості темпераменту можна лише умовно віднести до особистісних якостей людини. Вони насамперед становлять індивідуальні особливості, оскільки є біологічно обумовленими та вродженими. Але темперамент істотно впливає на формування характеру й поведінку людини, іноді визначає індивідуальність, тому відокремлювати темперамент від особистості неможливо.
До властивостей темпераменту належать ті відмінні індивідуальні ознаки людини, які визначають динамічні аспекти всіх видів діяльності, які характеризують особливості перебігу психічних процесів, мають стійкий характер, зберігаються протягом тривалого часу.
Темперамент залежить від властивостей нервової системи, а вони, у свою чергу, визначають головні характеристики функціонуючих систем, які забезпечують інтегративну, аналітичну й синтетичну діяльність мозку та всієї нервової системи загалом.
Серед основних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність (чутливість), що характеризує силою та стійкістю того впливу, який справляє певне враження на людину. Залежно від особливостей темпераменту чутливість в одних людей більша, а інших менша. Чутливість характеризує найменшу силу зовнішнього впливу, що викликає реакцію темпераменту. В одних людей вплив (сильний чи слабкий) який на них справляє враження, поширюється з великою, в інших - із дуже малою швидкістю в глибший шар психіки. У різних людей залежно від особливостей їхнього темпераменту буває різна стійкість вражень: в одних людей враження - навіть сильне - стає дуже нестійким, інші тривалий час не можуть його позбутися. Чутливість - це завжди різна в людей різного темпераменту афективна чутливість. Вона пов'язана з емоційною сферою й виявляться в силі, швидкості емоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий (меланхолік). Темперамент виявляється в емоційній збудливості (у силі емоційного збудження, швидкості, з якою воно охоплює особистість) і стійкості емоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий (меланхолік).
Темперамент виявляється в емоційності збудливості (у силі емоційного збудження, швидкості з якою воно охоплює особистість) і стійкості, з якою вона зберігається. Від темпераменту людини залежить, як швидко й сильно вона спалахує та з якою швидкістю потім заспокоюється.
Інша властивість - реактивність, тобто сила ф енергія, з якою людина реагує на впливи. Найвища реактивність - це реактивність холерика. Крім реактивності, темперамент характеризує також активність, здатність самостійно, свідомо керувати своєю поведінкою. Пластичність і ригідність є параметрами пристосування до зовнішніх впливів. Екстраверсія - інтроверсія свідчать про загальну спрямованість на зовнішній чи внутрішній світ.
Центральним проявом темпераменту є імпульсивність, яка характеризується силою спонукання, швидкістю, з якою ці спонукання оволодівають моторною сферою й переходять у дію, стійкістю, з якою вони зберігають свою діяльні сну силу. Імпульсивність містить чутливість та емоційну збудливість у співвідношенні з динамічною характеристикою тих інтелектуальних процесів, які їх контролюють. Імпульсивність - та сторона темпераменту, Якою він пов'язаний із прагненням, із волею, з динамічною силою потреб як спонукань до діяльності, зі швидкістю переходу спонукань у дію.
Темперамент виявляється особливо хаотично в силі, а також у швидкості, ритмі, темпі психомоторики людини - в її практичній дії мовлення, у виразних рухах. Міміка й пантоміміка людини, її рухи, швидкі чи повільні, плавні чи рвучкі, тягуча в'ялість або плавність, нервова квапливість або велика швидкість мовлення відкривають певний аспект особистості, той динамічний аспект, який складає її темперамент.
Риси темпераменту є сталими, константними порівняно з іншими особливостями людини. Динаміка психічного життя залежить і від мотивів, і від інтересів, і від емоційних станів тощо. Усі вони змінюють характер психічної діяльності. На відміну від них, якості темпераменту виявляються в людини однаково, одноманітно, незважаючи на різні мотиви чи психічні стани.
Риси темпераменту - це фундамент індивідуальності, який закладається ще до народження дитини. Темпераментні реакції малечі нічим не замасковані, і спосіб поведінки, коли дитина чимось роздратована або засмучена, говорить сама за себе. Дехто спрямовує агресивні прояви на себе, дехто - оточення, хтось починає кричати, хтось - тихо плакати. Саме емоції стають мотиваційним поштовхом, що зумовлює виникнення темпераментної реакції.
Дуже цікаві та важливі дані щодо питання про риси темпераменту, а саме: гіперзбудливості, загальмованості та психомоторної нестабільності отримала Х. Спіонек, яка проводила дослідження їх негативного впливу на поведінку та навчання дітей.
Одним із найпоширеніших нейродинамічних порушень у школярів є так звана гіперзбудливість, яку часто називають нервозністю. Вона, за даними Х. Спіонек, характеризує близько 12% усіх учнів. Гіперзбудливість виявляється або в усій поведінці, або в окремих її сферах у формі гіперзбудливості рухової, розумової та емоційної. Особливо наявні ці прояви в руховій сфері, де вони виявляються у двох формах: посиленої рухової експансивності та рухового неспокою. Необхідно Враховувати, що в основі рухової експансивності - відносно мала реактивність школярів. Маючи потребу в стимуляції, учні розпочинають дії, які диктують необхідні їм подразники та враження. Проте оскільки гальмування, яке є джерелом контролю за поведінкою, є слабко розвинутим, рухова експансивність виступає як безконтрольна поведінка. Це призводить до того, що діти вступають в конфлікт з учителем та вихователями. Якщо вони не можуть задовольнити свою потребу в активності в школі та сім'ї, тоді спрямовують її в неконтрольоване та небажане русло. Тому серед таких учнів часто зустрічаються такі, які завдають багато клопоту вчителям, особливо якщо одночасно з великою руховою експансивністю наявне зниження рівня інтелектуального функціонування. Якщо ж потреба у стимуляції учнів, які вирізняються великою руховою експансивністю, задовольняється як слід, спрямовується в потрібне русло, особливо на просвітницьку діяльність, тоді вони не лише отримують хороші результати в навчанні, а й характеризуються широтою інтересів та великою суспільною активністю в школі.
В основі нашої форми рухової гіперзбудливості - рухової турботи - лежить протилежний фізіологічний механізм. Тут ми маємо справу з високою реактивністю і, як наслідок, значною слабкістю процесу збудження. Такі діти менш активні, більше залежать від оточення, їх рухова турбота зосереджена навколо власного тіла та виявляється в непосидючості й потребі енергетичної розрядки. Такі діти схильні до розладів поведінки. Незадовільна оцінка, необґрунтоване покарання, відсутність душевного контакту з учителем може призвести до неврозів.
Психомоторна загальмованість виражається у зниженій рухливості та послабленні емоційних реакцій. І психомоторна нестабільність проявляється у нерегульованій поведінці. Школярі такого типу постійно змінюють рід занять, вони легко переходять від активності до пасивності й навпаки: після відпочинку - до активної роботи. Але темперамент є феноменологічним поняттям, яке включає опис дев'яти рис поведінки, незалежно від його змісту: активність, ритмічність, наближення - уникання, адаптивні здібності, інтенсивність реакції, поріг чутливості, якість настрою, концентрація уваги й витривалість, відволікання.
А. Томас провів спостереження та зробив такий висновок: темперамент і середовище не тільки взаємодіють, а й взаємо змінюються. Деякі риси темпераменту дитини можуть мати вплив на формування ставлення до батьків та оточення, а з іншого боку - неправильні засоби виховання можуть призвести до втрати в дитини адаптивних здібностей, які були сформовані раніше.
Виділяють основні чотири типи темпераменту: сангвіні стичний, холеричний, флегматичний, меланхолічний. Але ці типи темпераменту в «чистому вигляді» рідко трапляються в житті. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів.
Кожен тип темпераменту має свої позитивні й негативні особливості. Нестримний холерик є дуже активним, безстрашним; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, дарує оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили; нерішучий меланхолік є напрочуд чутливою людиною, яка співчуває кожному. Однак чисті типи майже не трапляються, існує багато проміжних форм. Під впливом зовнішнього середовища тип темпераменту загострюється чи, навпаки, пом'якшується.
Холеричний темперамент: представники цього типу - сильні, неврівноважені, збудливі, вирізняються швидкістю рухів та дій. Про таку людину кажуть, що вона дуже нестримана та гаряча. Але водночас індивід швидко заспокоюється, якщо перед ним поступаються та йдуть назустріч.
Психічні процеси відбуваються швидко. Холерик пристрасно захоплюється справою, яка його цікавить, енергійно долає труднощі, але цей запас нервової енергії може швидко вичерпатися, особливо коли робота однотипна, тоді настрій зникає. Холерик відзначається підвищеною збудливістю й емоційною реактивністю. У спілкуванні з людьми буває різкий, роздратованим, емоційно нестриманим, що не дає йому можливості об'єктивно оцінювати вчинки людей і тому створює конфліктні ситуації в колективі.
Позитивні сторони холеричного темпераменту - активність, енергія, ініціативність. Негативні вияви - загальна нестриманість, грубість, різкість, запальність, схильність до афектів - розвиваються в несприятливих умовах життя та діяльності. Від учнів-холериків треба постійно, лагідно, але наполегливо вимагати виважених, продуманих відповідей, спокійних, нерізких рухів, систематично виховувати в них стриманість у поведінці, у взаєминах із товаришами та дорослими. Під час виконання навчального завдання в холериків слід формувати вміння послідовно, за певним планом вести роботу.
Сангвінічний темперамент: представники цього типу сильні, врівноважені, рухливі. Емоційно нестійкі почуття виникають легко й так само легко змінюються іншими. Почуття завжди мають яскраво виражені зовнішні прояви: різка жестикуляція, жвава міміка, швидкі рухи, швидке мовлення.
Серед своїх товаришів сангвінік веселий, життєрадісний, охоче бере на себе організаторські обов'язки. Настрій у нього здебільшого оптимістичний. Він легко спілкується з людьми, товариський. Швидко налагоджує стосунки з іншими людьми, в оточенні нових людей тримається вільно.
Особливості сангвінічного темпераменту виявляються в навчальній роботі учнів. Якщо навчальний матеріал нецікавий та для цього вивчення необхідна довга, одноманітна робота, яка не викликає в учня-сангвініка емоційного настрою, дитина погано засвоює нове, відвертає увагу. Якщо ж навчальний матеріал цікавий, доступний школяреві, викликає емоційний настрій, дитина швидко засвоює нове, швидко запам'ятовує, легко переключає увагу. За правильного виховання сангвініка вирізняє високорозвинене почуття товариськості, відвертості, активної участі в навчальній роботі, суспільному житті. За несприятливих умов, коли відсутнє систематичне, цілеспрямоване виховання, у сангвініка можуть проявлятися легковажність щодо справи, невміння та відсутність бажання доводити справу до кінця, негативне ставлення до навчання, до інших людей, переоцінювання себе та своїх можливостей.
Флегматичний темперамент: представники цього типу сильні, врівноважені, інертні. Вони повільні, спокійні, наполегливі, неквапливі. Флегматик вирізняється посидючістю, стійкістю уваги. Переключення уваги уповільнене.
Почуття у флегматиків виникають значно повільніше, ніж у сангвініків і холериків, але вирізняються нерідко силою, тривалістю й водночас стриманістю у своїх зовнішніх проявах, слабкою експресивністю. У звичайних умовах флегматик спокійний, рівний у відносинах з іншими людьми, його важко вивести з ладу, він не схильний до афектів, у міру товариський, не любить марно базікати. Він характеризується великим терпінням і самовладанням, завдяки чому домагається високої продуктивності своєї роботи. Позитивні якості флегматика - це витримка і спокій.
Меланхолічний темперамент: представники цього типу вирізняються сором'язливістю, надзвичайною емоційною вразливістю, вони замкнені, нетовариські. Вони соромляться, знайомлячись з новими людьми. Меланхоліки уникають спілкування з малознайомими, новими людьми. У несприятливих умовах життя та діяльності на основі меланхолічного темпераменту можуть розвинутися такі риси, як вразливість, пригніченість, похмурість, песимізм.
У навчальній діяльності меланхоліки не здатні витримати сильне й довге напруження, що пояснюється загальмуванням клітин їхнього мозку. В учнів меланхолічного темпераменту слід розвивати товариськість, почуття колективізму, виховувати почуття дружби. Позитивні якості меланхоліка - чуйність, відвертість.
Темперамент - це одна із психічних властивостей особистості, але й люди з однаковим темпераментом бувають дуже різними. Кожна людина являє собою неповторну індивідуальність, і не завжди її можна віднести до одного з вище названих типів темпераменту. Більшості людей властива ознака не одного, а двох і більше типів. Поряд із рисами холерика в людини можуть бути, наприклад, ознаки сангвініка; у меланхоліка виявляються риси флегматика.
Найчастіше особистість - це носій психічних властивостей, які належать різним типам темпераменту. Вона має змішаний тип темпераменту.
Та є люди, в яких яскраво виражається певний тип темпераменту.
Кожний із представлених типів темпераменту сам по собі не є добрим чи поганим.
Темперамент кожної дитини формується під час її індивідуального розвитку. Його формування перебуває під постійним впливом зовнішніх умов її життя і виховання. Залежно від характеру зовнішніх впливів тимчасові нервові зв'язки, що утворюються при цьому, в одних випадках можуть маскувати природні риси типу, в інших - змінювати їх або закріплювати. Тому необхідно здійснювати індивідуальний підхід до учнів. За кожного типу темпераменту можна розвинути, сформувати суспільно корисні властивості особистості.
Проте для правильного індивідуального підходу в процесі навчання та виховання, тобто для практичних потреб, цілком можливо спиратися на загальну оцінку темпераменту, орієнтуючись на його основну характеристику й не зважаючи на особливі тонкощі й деталі, з'ясування яких іноді потребує спеціальних експериментальних, які вчитель не завжди вміє правильно використовувати. Педагог може вважати, що кожному учневі притаманний умовно один із чотирьох основних типів темпераменту. [11]
2.6 Вплив музики
Музика - настільки прекрасне, хвилююче, захоплююче, надзвичайне, хвилююче, вишукане і неоднозначне мистецтво, що описати його дію на психіку в межах одного розділу просто неможливо. Багато вчених продовжують вивчати її вплив на людську психіку і можна сміливо сказати, що вплив музики є незаперечним фактом.
Звукові хвилі - це фізичне явище, яке відбувається в різних агрегатних станах речовини. Здавна людину оточують звуки. Ще й музики не було, але був спів птахів, шелест трав і листя. Всі ці звуки оточували людину і надавали їй інформацію про оточуюче середовище. На основі вродженого і набутого досвіду, людина сприймає звуки по-різному. Наприклад, високий звук був сигналом тривоги, а шум дощу і свист вітру діють заспокійливо.
З попереднього можна зробити висновок, що звуки різної частоти діють на людину по-різному. Вчені вияснили, що це залежить від ритмів головного мозку. Отримуючи через органи слуху аудіо інформацію, мозок аналізує її, зрівнюючи зі своїми ритмами. Саме тому такі різні смаки в музиці.
В давнину виділяли три напрямки впливу музики на організм людини: вплив на духовність, на інтелект і на фізичне тіло. Вважається, що музика може підсилювати будь-яку радість, заспокоювати будь-який сум, полегшувати біль і навіть лікувати. Починаючи з XIX ст. наука зібрала багато даних про вплив музики на людину і живі організми, завдяки дослідженням.
Дослідження проводились в кількох напрямках: вплив окремих музичних інструментів; вплив музики великих геніїв; індивідуальний вплив окремих творів композиторів; вплив традиційних народних напрямків в музиці, а також сучасних напрямків. Поступово нагромаджуються наукові дані, які підтверджують, що музика - потужне джерело енергії, яка впливає на людину. Ще в XIX ст. вчений І. Догель встановив, що під дією музики змінюються артеріальний тиск, частота скорочень сердечного м'яза, ритм і глибина дихання. Вже давно відомо, що звуки дзвону, які мають резонансне ультразвукове випромінювання, за лічені секунди вбивають збудників жовтухи і віруси грипу, а використання певних музичних звуків застосовується в лікуванні цукрового діабету. Дослідження центру під керівництвом Лазарєва показали, що музичні вібрації діють на весь організм. Вони позитивно впливають на кісткову структуру, щитовидну залозу, масажують внутрішні органи, досягаючи тканин, які лежать глибоко. Та в нашому світі будь-яке явище можна направити в позитивному і негативному напрямках і музика не є винятком. Своїми ритмом, мелодією, гармонією, динамікою, різноманіттям звукових поєднань і колоритів музика передає безкінечну гаму почуттів і настрою. Її сила полягає в тому, що, минаючи розум, вона проникає зразу в душу, в підсвідомість і створює настрій людини. Відповідно до свого складу музика може викликати в людини різноманітні почуття і бажання. І це лише той вплив, який сприймається нашим розумом. При цьому, відповідно, ми регулюємо свою поведінку в залежності від цього впливу. Все це проходить свідомо, за участі нашого мислення. Але існують впливи, які проходять повз свідомість, осідаючи в глибинних структурах мозку, і складають значну частину наших мотивів. Звичайно не можна перебільшувати роль музики в побудові людського «Я»: існують багато фактів, і зовнішніх, і внутрішніх, які впливають на наш внутрішній світ, але не можна і заперечувати факт її участі в формуванні свідомості.
Говорячи про вплив музики на поведінку і характер людини, потрібно виділити саму музику і тексти, які її супроводжують. Тексти пісень діють напряму, їх значення сприймається повністю відповідно до їх змісту. Музика ж не може нести те чи інше смислове значення. Та це тільки на перший погляд. Насправді, наша підсвідомість будує цілу систему абстрактних зв'язків, які і є прихованим «сенсом» музики.
Ще один цікавий факт, відмічений психологами, - це «співпадіння» штучних музичних ритмів і природних біологічних ритмів в організмі. Якщо ці ритми ідентичні, вплив підсилюється. Іншими словами, якщо діяльність спокійна і рівномірна, тихий і помірний музичний фон буде сприяти її ефективності, а якщо присутні неврівноваженість і агресивність, то відповідні музичні ритми, надлишок шуму в музиці будуть підтримувати цей стан. При цьому музичний і біологічний ритми взаємопов'язані, оскільки останній прилаштовується до першого. Музика - явище, в цьому плані, об'єктивне, незалежне і вона не може змінюватися під впливом наших бажань. Тому нам залишається прилаштовуватися до музики, відповідати її енергії, ритму і змісту. Класична музика, в основному, написана в ритмі роботи серця (69-70 ударів на хвилину) і тому позитивно впливає на основні функції організму. Деякі твори, музичні фрази, проникаючи в мозок, заспокоюють нервові центри, знімають стан стресу, знімають біль, сприяють покращенню обміну речовин. Та не всі музичні напрямки позитивно впливають на організм людину. Ритм - один із сильних способів впливу на людський організм. Прості, але сильні ритми вимагають від людини відповідної реакції (руху в ритм). Сприйняття музичного ритму пов'язане з функціями слухового апарату. Домінуючий ритм спочатку захоплює руховий центр мозку, а потім стимулює деякі гормональні функції ендокринної системи. Потрапляючи в ділянку підсвідомості, ці імпульси розкодовуються, що передатися через пам'ять свідомому «я», пройшовши через всі бар'єри, які пов'язані з моральним досвідом. Ця таємниця підсвідомості - чи не основна в психіатрії. В свій час її пояснювали і генною пам'яттю, і тим, що ніби кожне слово, крім сенсу, несе в собі гіпнотичний момент, але таємниця залишилась. Її просто треба враховувати як факт. Що ж на рахунок гучності. Наше вухо налаштоване сприймати звичайний звук в 55-60 децибел. Гучний звук становить 70 децибел. Але переходячи всі пороги нормального сприймання, сильний за інтенсивністю звук викликає неймовірний слуховий стрес. Наприклад, гучність звуку на сцені де установлені потужні динаміки досягає 120 дб, а на середині до 140-160 дб. (120 дб відповідають гучності ревіння реактивного літака, який злітає в безпосередній близькості, а середня гучність у плеєра з навушниками становить 80-110 дб.) Під час такого стресу з наднирників виділяється стресовий гормон - адреналін. Такий процес проходить під час кожної стресової ситуації.
Також одним з фактів є вплив музики на релігійні уявлення та цінності.
2.7 Вплив кольорів
Колір - це світло без якого ми не усвідомлюємо наше існування. Ми сприймаємо колір, в основному, з допомогою зору, але підсвідомо ми відчуваємо його навіть шкірою, м'язами і кістками. Колір, проникаючи таким чином в організм, викликає певні біохімічні реакції в тканинах, стимулює важливі залози, в тому числі гіпофіз. Ця залоза виділяє гормони, які керують функціями організму, сном, обміном речовин. Тому потрібно враховувати, в середовищі з переважанням якого кольору вона зазвичай перебуває.
Білий впливає на функції ендокринної і зорової систем. Він надихає, допомагає, дає свободу.
Чорний пов'язаний з цікавістю, він притягує до себе і лякає.
Сірий пов'язує у собі якості білого і чорного. Його ціль стабільність і гармонія. Викликає емоційну стриманість.
Перловий надає силу і очищає розум. Викликає ненав'язливість, мовчазливість, в деякій мірі замкнутість і недоступність.
Червоний викликає бажання руху, перемоги, максималізм в почуттях, імпульсивність. Сприяє роботі залоз внутрішньої секреції, виділенню адреналіну, підвищує температуру тіла, робить м'язи еластичнішими, а суглоби більш рухомими.
Рожевий викликає почуття комфорту, заспокоює, звільняє від нав'язливих думок, але йому властива надмірна чутливість.
Жовтий допомагає перебороти труднощі, сприяє концентрації уваги. Під його дією швидко приймаються рішення і багато виконується справ. Сприяє інтуїції і кмітливості.
Зелений походить від злиття синього і жовтого, при цьому взаємодоповнюються якості і одного і іншого. Викликає спокій, стабільність, допомагає сконцентруватися, розсіює негативні емоції, а також сприяє роздумам і систематизації.
Синій гасить емоції, пристрасті, понижує артеріальний тиск, викликає відчуття гармонії.
Коричневий виражає стабільність, відданість, заспокоює, підтримує під час тривоги, переживання.
Пастельні кольори, зазвичай, є найбільшим проявом того чи іншого кольору, вони підсилюють позитивний вплив основних кольорів.
3. Експериментальне дослідження психічного стану школярів
3.1 Методичні шляхи дослідження та характеристика вибірки
На даний час є багато методик дослідження психічного стану молодших школярів. Найпопулярнішими є тести в яких діти створюють малюнки. Це зумовлено тим, що в малюнку важко приховати свої справжні почуття і переживання. Ця методика є ефективною в початкових класах особливо, оскільки діти ще не можуть розв'язувати тести. Серед методик з малюванням виділяють: кінематичний малюнок сім'ї, малюнок дерева, трояндового куща, будинку, неіснуючої тварини.
Моє дослідження проводилось в сільській школі. Це 3 клас, в якому 10 учнів.
3.2 Якісний і кількісний аналіз результатів
Кульчицький Юрій (малюнки учнів див. додатки). Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім'ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна. Відсутня лінія основи, бо дитина не відчуває незахищеності. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Члени сім'ї не відділені один від одного, це означає, що внутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина не замкнута, очі без зіниць свідчать про імпульсивність. Обличчя присутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Хлопець намалював себе схожим до тата і брата, це означає, що він себе з ними ідентифікує. Найближче до себе він зобразив сестру, отже до неї відчуває найбільшу прив'язаність. Гострі нігті свідчать про деяку агресію. Штриховка відсутня, бо дитина не відчуває тривожності. Малюнок зображений посередині і він нормальних розмірів, це означає, що в дитини нормальна самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив'язана до сім'ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.
Небесна Вікторія. Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім'ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки, орнаменти присутні, отже дитина відчуває деяку залежність. Лінія основи присутня, це означає присутність незахищеності. Оскільки малюнок названий, то дитина має певну потребу в спілкуванні. Члени сім'ї не відділені один від одного, це означає, що внутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина не замкнута, очі з зіницями свідчать про відсутність імпульсивності. Обличчя присутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Найближче до себе вона зобразила брата, а потім батька, отже до них відчуває найбільшу прив'язаність. Відсутність гострих нігтів свідчать про відсутність агресії. Штриховка відсутня, бо дитина не відчуває тривожності. Малюнок зображений визу і він нормальних розмірів, це означає, що в дитини трохи занижена самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив'язана до сім'ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.
Питель Тетяна. Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім'ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки, орнаменти присутні, отже дитина відчуває деяку залежність. Відсутня лінія основи, бо дитина не відчуває незахищеності. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Члени сім'ї не відділені один від одного, це означає, що внутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина не замкнута, очі з зіницями свідчать про відсутність імпульсивності. Обличчя присутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Найближче до себе вона зобразила маму, отже до неї відчуває найбільшу прив'язаність. Відсутність гострих нігтів свідчать про відсутність агресії. Штриховка відсутня, бо дитина не відчуває тривожності. Малюнок зображений посередині і він трохи завеликих розмірів, це означає, що в дитини завищена самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив'язана до сім'ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.
Мачуга Ірина. Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім'ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна. Відсутня лінія основи, бо дитина не відчуває незахищеності. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Члени сім'ї не відділені один від одного, це означає, що внутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина не замкнута, очі без зіниць свідчать про імпульсивність. Обличчя присутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Всі члени сім'ї зображені однаково, це свідчить про дружні стосунки. Найближче до себе вона зобразила бабцю і брата, отже до них відчуває найбільшу прив'язаність. Відсутність гострих нігтів свідчать про відсутність агресії. В деякій мірі присутня штриховка, це означає, що дитина трохи відчуває тривожність. Малюнок зображений посередині і він трохи завеликих розмірів, це означає, що в дитини завищена самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив'язана до сім'ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.
Бондзюх Христина. Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім'ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна. Лінія основи присутня, бо дитина відчуває певну незахищеність. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Тато на малюнку відгороджений, це означає, що внутрішньо сімейні контакти з ним порушені. Найближче до себе вона зобразила маму і сестру, отже до них відчуває найбільшу прив'язаність. Деяка присутність гострих нігтів свідчать про певну агресію. Малюнок зображений посередині і він нормальних розмірів, це означає, що в дитини нормальна самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив'язана до сім'ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.
Атаманський Ігор. Дитина присутня на малюнку, але вона дуже маленьких розмірів, отже вона відчуває себе трохи відстороненою від сім'ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна. Лінія основи присутня, бо дитина відчуває певну незахищеність. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Дитина зображена відділеною, це свідчить про складні взаємини зі членами в сім'ї. Малюнок зображений вверху і він нормальних розмірів, це означає, що в дитини трохи завищена самооцінка. Оскільки є перемальовування, то емоційна напруга присутня. Дитина емоційно не прив'язана до сім'ї, про це свідчить схематичне зображення себе.
3.3 Методичні рекомендації
Аналізуючи малюнки учнів ми дійшли наступних висновків. Приємно відзначити, що майже всі діти відчувають себе у єдності з сім'єю. Хоча, наприклад Атаманський Ігор бачить себе поза межами родини. Разом з тим, говорячи про внутрішньо сімейні контакти, слід сказати, що в деяких учнів відчувається загостреність протиріч в сім'ях.
З позитивних моментів слід відзначити, що у сім'ях налагоджене позитивне спілкування. Про це говорять малюнки майже всіх учнів.
Присутність незахищеності відчувається в кількох дітей (Небесна В., Питель Т.). Саме для цих сімей пропонуємо більше уваги приділяти стосункам дітей з однолітками.
Заниженість самооцінки бачимо в малюнках Небесної В., Гладиш Д., Копака Р. Батькам цих дітей, а також вчителям слід звернути увагу на взаємини учнів з колективом класу. І навпаки, захищеність самооцінки бачимо в малюнках Питель Т. Причинами цього, на нашу думку, є те, що дитина росте одною в сім'ї (це стало відомо з бесіди після тестування).
Отже, загалом слід відзначити, що всі діти присутні на малюнках, тобто вони відчувають себе членами родини. Всі родичі присутні, отже майже всі діти не знаходяться в сімейних конфліктах. Також треба сказати, що більшість дітей малювало себе повністю (не схематично). Це також є позитивним моментом.
Висновки
Проблема психічного здоров'я привертала увагу і привертатиме надалі багатьох вчених з найрізноманітніших галузей науки і практики: медиків, психологів, педагогів, філософів, соціологів і ін.
Існує багато підходів до розуміння і вирішення цієї проблеми. Сам термін «психічне здоров'я» неоднозначний, він, ніби, зв'язує дві науки і дві області практики - медичну і психологічну.
Проблемами психічного здоров'я дітей займалися багато вітчизняних вчених, зокрема О. Кочерга, О. Васильєв, І. Сікорський, В. Бехтерев, О. Лазурський, Л. Виготський, В. М'ясищев, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, К. Платонов, Г. Костюк, П. Чамата, О. Кульчицький, О. Ткаченко, В. Моргун, О. Дусавицький, І. Бех, Б. Цуканов
Серед зарубіжних вчених дитячою психологією займалися Холл Грен, Жан Паже, Лоренс Кольберг, Біне Альфред, Ганс Айзенк.
Психічне здоров'я молодшого школяра залежить від багатьох чинників, серед яких: сім'я, школа, телебачення та інші ЗМІ. З внутрішніх впливів слід відзначити наступні: вплив самооцінки, вплив типу темпераменту, вплив музики та вплив кольорів.
Список використаних джерел
1. Андреева А.Д., Вохмянина Т.В., Воронова А.П., Чуткина Н.И. /под ред. Дубровиной М.В./. Руководство практического психолога. Психическое здоровье детей и подростков. М., 1995 г.
2. Беляускайте Р.Ф. Рисуночные пробы, как средство диагностики развития личности ребенка. М., 1987 г.
3. Анастази В. «Психологическое тестирование» ч. 2, М - 2002
5. Чорна Л.Г. Психологічні особливості впливу сучасного телебачення на прояви творчого потенціалу дітей. // Обдарована дитина. - 2007. - №10.-С. 37-43.-Зак. Поч. №9, 2007
6. Чиренко Н. Я як цінність: про формування ціннісного ставлення до себе // Шкільний світ. - 2007. - №46.-С. 6-8.
7. Савенков О. І. Географія шкільного класу і психологічний простір особистості дитини // Психологічна газета. - 2007. - №22.-С. 17-29.
8. Пенькова О. Роль сімейних орієнтацій у становленні громадянина // Психолог. - 2006. - №37.-С. 22-24.
9. Шикирова Н. Засоби масової інформації як джерело негативних емоційних станів дитини // Психолог. - 2006. - №2-3.-С. 45-46.
10. Басалаєва Н.В. Проблеми влияния семейного воспитания на личность ребенка/Н.В. Басалаєва, Т.А. Сырычева // Журнал практического психолога. - 2005. - №5.-С. 99-106.
11. Шаран О. Вікові особливості психологічних прояві темпераменту // Психолог. - 2004. - №23-24.-С. 12-19.
12. Шаран О. Про індивідуальні особливості темпераменту і характеру молодших школярів // БВПШ. - 2001. - №21.-С. 4-6.