Тема 2.2. ДЖЕРЕЛА АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ:ПОТРЕБИ ТА МОТИВИ
Як вже було зазначено, людина набуває свою соціальну сутність, тобто стає особистістю, в процесі життя в активній предметній діяльності, спілкуванні та взаємодії з оточуючим соціальним середовищем. Тому проблема поведінки (активності) людини не в останню чергу зводиться до запитання: які спонукальні психологічні сили змушують людину ставити перед собою ту чи іншу мету, а потім домогатися її втілення? Тобто, за спробою пояснити поведінку людини неминуче постає питання про джерела її активності: що її до цього спонукало, які ж були причини, чим людина керувалася, яким є її мотив або мотиви? Це означає, що проблема поведінки в своєму глибинному змісті є проблема мотиваційної сфери особистості. В свою чергу визначення мотиваційної сфери починається з пояснення потреб, бо саме вони становлять основу мотиваційної сфери особистості.
ПОТРЕБИ - це активний стан особистості, що відзеркалює її залежність від конкретних умов існування і породжує поведінку, яка спрямована на зняття цієї залежності.
Суттєво, що в процесі задовільнення потреби відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. А це означає, що саме потреби є рушійною силою розвитку та активності людини. З одного боку, вони задають людині умови біосоціального існування і пов'язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності - соціальній або біологічній. З іншого - потреби детермінують активність людини, спрямовану на усунення цього дефіциту.
Потреби мають одночасно і пасивний, і активний характер, бо, з одного боку, вони задаються умовами біосоціального існування індивіда й пов'язані з виникненням дефіциту в його нормальній життєдіяльності - соціальній або біологічній. З другого ж боку потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту.
Властивістю потреб є також діалектична єдність їх суб'єктивної і об'єктивної сторін.
СУБ'ЄКТИВНИЙ БІК ПОТРЕБИ: а) це конкретний нестаток чогось, необхідність; б) це рівень розвитку цього нестатку, що посилює або послаблює імпульс до дії; в) це суб'єктивні засоби задоволення потреби; г) це, нарешті, значущість задоволення потреби та зусилля, необхідного для її задоволення.
ОБ'ЄКТИВНИЙ БІК ПОТРЕБИ характеризується наступним: а) об'єктом нестатку, потреби; б) ситуацією, що сприяє або не сприяє задоволенню потреби; в) об'єктивними засобами можливості задоволення потреби;
Однією з головних властивостей потреб є їх ПРЕДМЕТНІСТЬ, тобто потреби завжди жорстко “приземлені” та “прив'язані” до певних об'єктів і явищ зовнішньої дійсності.
Суттєво також, що потреби мають суспільно-особистісний характер, тобто вони завжди пов'язані з наявними потребами суспільства, формуються і розвиваються в контексті розвитку останніх.
Існують підходи до класифікації потреб за різними ознаками.
Потреби людини поділяють на базові, похідні та вищі.
БАЗОВІ ПОТРЕБИ - це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку. Вони диктуються об'єктивними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості.
ПОХІДНІ ПОТРЕБИ - це потреби, що формуються на основі базових. До них належать, наприклад, естетичні потреби, потреби в навчанні та т. ін.
ВИЩІ ПОТРЕБИ - це потреби, пов'язані з такими аспектами життя людини, як її жертовність заради інших людей, творчістю особистості та т.ін.
За вітчизняною класифікацією всі потреби розрізняють за походженням: природні та культурні; та за предметом: матеріальні (лежать в основі життєдіяльності людини), духовні (пізнавальні та естетичні - визначають рівень розвитку особистості), соціальні (відтворюють соціальну сутність людини).
Серед закордонних класифікацій можна навести психоаналітичний підхід К. Хорні, яка вважала, що людині з раннього дитинства притаманні дві основні потреби: у задоволенні біологічних потреб (в їжі, воді, відпочинку, притулку) і потреба у безпеці. Остання може не задовольнятися в разі ворожості оточуючого середовища, що викликає „базову тривогу”. Протягом всього життя людина намагається подолати почуття незахищеності. К. Хорні описала 10 невротичних потреб, які в тій чи іншій мірі проявляються в поведінці більшості людини для того, щоб зменшити (компенсувати) „базову тривогу”:
1) в любові та схваленні (прагнення бути об'єктом уваги та схвалення з боку інших);
2) в керівництві з боку інших (прагнення залежати від інших щоб запобігти одинокості);
3) в чітких обмеженнях (прагнення підкорятися встановленому порядку);
4) потреба у владі (прагнення домінувати та контролювати інших);
5) в експлуатації інших (прагнення використовувати інших в своїх цілях і страх бути використаним);
6) в суспільному визнанні (прагнення до високого соціального статусу);
7) у захопленні собою (прагнення створити ідеалізований образ самого себе, який позбавлений слабкостей і недоліків, бажання отримувати компліменти з боку інших);
8) в честолюбстві (прагнення переважати та запобігати невдач);
9) в самодостатності та незалежності (дистанційованість, запобігання будь-яких відносин, які накладають певні обов'язки);
10) в бездоганності та незаперечності (прагнення бути морально непогрішним, доброчинним та бездоганним).
Інший автор психоаналітичної теорії самості Х.Когут також описав дві первинні потреби, які виникають в ранньому дитинстві: потреба в ідеалізації (бажання, щоб значимі оточуючі люді відповідали всім очікування дитини) та потреба в „зеркалізації” (бажання бути „відзеркаленим” в свідомості інших в усій своїй унікальнеості та самоцінності). Поєднання цих потреб визначає прагнення протягом всього життя знайти в іншій людині „ідеальне здеркало”.
Е. Фромм стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи та прагнення зберегти безпеку визначає всю мотиваційну сферу особистості. Він описав п'ять екзистенційних потреб людини:
1. Потреба в установленні зв'язків. Для подолання ізольованості та відчуження людина прагне до встановлення зв'язків з іншими, засновними на взаєморозумінні, співпраці та піклування.
2. Потреба в подоланні. В людині закладена потреба активного подолання всіляких бар'єрів на шляху до особистісного зростання, їй притаманний опір пасивності та інертності для того, щоб активно творити своє життя. Реалізація цієї потреби полягає в творчості.
3. Потреба в укоріненні (в „коріннях”). Люди прагнуть відчувати себе невід'ємною часткою світу. Після розриву симбіотичних зв'язків з матір'ю, потреба в зехищеності доповнюється більш складною духовною потребою відчуття стабільності та надійності відносин з навколишнім світом.
4. Потреба в ідентичності. Потреба в тотожності з самим собою, усвідомлення особистої унікальності, розуміння того, ким людина є насправді.
5. Потреба в системі поглядів та вірності (відданості). Людині необхідна система орієнтацій в оточуючому світі, особистий раціональний погляд на природу і суспільство, а також об'єкт, у відданості якому людина бачить сенс життя.
Найбільш змістовний перелік потреб належить Х. Мюррею:
1) домінантність - прагнення контролювати, здійснювати вплив, першкоджати, обмежувати;
2) агресія - прагення до самоствердження за рахунок приниження інших;
3) пошук дружніх зв'язків - прагення зблизити людей, ліквідувати перешкоди між ними;
4) відторгнення інших - прагнення відхилити будь-які спроби зблизитися з боку інших людей;
5) автономія - прагення звільнитися від будь-яких обмежень;
6) пасивне підкорення - підкорення силі, прийняття долі, визнання особистої нездатності;
7) потреба в повазі та підтримці;
8) потреба у досягненнях - прагнення досягти чогось більшого, бути послідовним та цілеспрямованим;
9) потреба бути в центрі уваги;
10) потреба грати - перевага гри над будь-якою серйозною діяльністю, бажання розваг, безтурботності, безвідповідальності;
11) егоїзм (нарцисизм) - прагнення ставити свої особисті інтереси вище за інші, зосередженність на собі, самозадоволеність;
12) соціальність - нехтування особистими інтересами задля інтересів і цінностей групи, спрямованість та турбота про інших;
15) потреба запобігати покарання - утримання особистих дій з метою запобігти засудження, покарання, прагнення рахуватися з думкою оточуючих;
16) потреба самозахисту - прагнення відстоювати свої права, думки, посилатися на обставини, захищатися;
17) потреба в подоланні поразок і запобіганні невдач - прагнення до самостійних дій;
18) потреба в запобіганні небезпеки;
19) потреба у порядку - прагнення до акуратності, упорядкованості, точності, краси;
20) потреба висловлювати судження - прагнення ставити питання і відповідати на них, схильність до узагальнення, абстрагування, захоплюватися „вічними проблемами”.
Х. Мюррей також визначив декілька груп потреб:
1) первинні (вісцерогенні) - вродженні, які відносяться до природних нужд організму (їжі, воді, сексуальному задоволенні, запобігання болю);
2) вищі - сформовані за життя і характеризують людину як соціальну істоту (важливіші серед них - в любові, співробітництві, автономії, агресії, творчості).
Видіяють також потреби:
1) явні (виражені) - мають явний прояв у діях, мові, поведінці, які доступні безпосередньому спостереженню;
2) латентні (приховані) - не виявляються в активній поведінці, але спонтанно виявляються в фантазіях, сновидіннях, іграх.
За функціями та формами прояву розрізняють потреби:
1) інтровертні - спрямовані на себе;
2) екстравертні - спрямовані на інших людей, оточуючий світ.
Потреба виявляє себе як в нервово-психічному напруженні, так і чисто психологічно - у формі мотиву поведінки. Інакше кажучи, якщо потреба - це нестаток в чомусь конкретному, то мотив - це обґрунтування рішення задовольнити зазначену потребу. Це означає, що перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживе складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб'єктивної та об'єктивної сторін потреби і дії, спрямованої на її задоволення. Таким чином, схема переходу потреби в мотив є такою:
104
36
Рис. 2.1. Схема переходу потреби в мотив
Мотиви діяльності людини завжди пов'язані з її цілями. При цьому цілі і мотиви можуть збігатися, але не обов'язково. Для того, аби предмет чи явище дійсності стало метою нашої діяльності, необхідно попереднє усвідомлення людиною, що даний предмет чи явище має відношення до задоволення наявної у неї потреби, і потреба в ньому спонукає її до відповідної дії. Тільки в цьому випадку мотиви та цілі збігаються.
У психічному житті людини є й такі особистісні тенденції та установки, які недостатньо усвідомлюються нею або зовсім не усвідомлюються. І тоді цілі та дійсні мотиви розбігаються і навіть можуть протирічити одне одному.
Отже в основі будь-якої поведінки лежать потреби, що психологічно виявляються як мотиви, які в свою чергу, реалізуються в низці психологічних явищ: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках.
ІНТЕРЕСє емоційне сприймання предмету потреби, тобто інтерес виникає тоді, коли його об'єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне і це співвідношення дає змогу виділити безпосередні та опосередковані інтереси, які тісно пов'язані між собою. БЕЗПОСЕРЕДНІ ІНТЕРЕСИ пов'язані передусім з емоційною привабливістю поведінки, спрямованої на відповідний об'єкт. ОПОСЕРЕДКОВАНІ ІНТЕРЕСИ стосуються результату поведінки, тобто в них перважає компонент розуму.
Прагнення - це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої діяльності, що може бути домінуючим протягом досить тривалого часу життя людини. Суттєво, що, залежно від змісту цілі та її усвідомлення, прагнення може набути вигляду потягу або бажання.
ПОТЯГОВІ властивий невисокий рівень усвідомленості цілі. Він переживається як неясний емоційний порив, незадоволення існуючим станом речей. Тому самі по собі потяги не спонукають особистість до цілєспрямованої активності. Вони можуть лише слугувати підставою для орієнтовної активності, яка змушує суб'єкта хоча б у загальних рисах виявити “зону пошуку” того, чого йому не вистачає, опредметити свій недиференційований стан, який проявляється в потязі.
БАЖАННЯ, на відміну від потягу, становить більш або менш чітке усвідомлення цілі і у своїх найвищих проявах, які в психології називають хотінням, спонукають до вольових дій, спрямованих на досягнення значущих цілей.
Чільне місце в житті людини займає такий різновид мотивів як переконання. ПЕРЕКОНАННЯ становлять основу соціогенних за своїм походженням мотивів і втілюють вони усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своїх внутрішніх позицій, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство й людину, тобто світогляд.
СВІТОГЛЯД і пов'язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка містить три основних компонента: когнітивний (знання); емоційний (оцінка, ставлення); поведінковий (вольовий, дієвий). Це важливо підкреслити, бо досить поширена помилка ототожнення переконань із знаннями. Але в дійсності останніх недостатньо для формування переконань. Знання, щоб стати переконаннями, повині пройти через емоційну сферу. Це добре відображене у вислові: “Ідеї, які стали переконанням, - це тенета, які ти не можеш розірвати, доки не розірвеш свого серця”. Крім того, людину ще треба навчити реалізовувати свої знання і тільки тоді вони стануть переконаннями.
Важливу роль у мотиваційній сфері особистості відіграють УСТАНОВКИ, які являють собою певну організацію неусвідомленого досвіду людини.
УСТАНОВКИ - це несвідомий стан готовності людини сприймати певні явища, предмети та ідеї, оцінювати їх та реагувати певним чином. Установка виникає внаслідок певного передбачення людиною майбутніх подій, що забезпечує стійкий, цілеспрямований та більш успішний характер протікання діяльності.
Установки як відношення містять в собі позитивну або негативну реакцію на щось. Їх структурними компонентами є: 1) аффективний компонент - емоційна реакція на об'єкт установки; 2) когнітивний компонент - думки, уявлення відносно об'єкта установки; 3) зовнішньодієвий компонент - поведінка по відношенню до об'єкта установки.
Формуються установки спираючись на будь-який компонент. Коли оцінка людини ґрунтується головним чином на переконаннях відносно якостей об'єкта, то ми маємо КОГНІТИВНУ УСТАНОВКУ. Функцією такої установки є класифікація об'єкта відносно його позитивності або негативності, завдяки цьому людина оцінює, чи заслуговує цей об'єкт уваги чи ні.
Установки, які базуються на емоціях, люди сприймають “серцем, а не розумом”. Якщо вони формуються завдяки моральним переконанням, то їх функція не у побудові чіткої картини світу, а в підкріпленні базової системи цінностей людини. Взагалі існує багато джерел установок, що базуються на емоціях. Їх загальними рисами є: 1) вони не засновані на раціональному спостереженні; 2) в їх змісті відсутня логіка; 3) вони часто пов'язані з моральними цінностями, тому їх заперечення є заперечення моральних засад.
Не тільки емоції та знання, а і поведінка може формувати установки. Такі установки формуються в спостереженні за тим, як ми поводимо себе по відношенні до об'єкта. Але треба враховувати, що таке походження установки можливо лише тоді, коли не спрацьовує когнітивне чи емоційне їх походження.
Установки характеризуються не тільки різним походженням, але й різною мірою їх стійкості. Відомо, що чим доступніше установка в нашій пам'яті, тим вона стійкіше. І навпаки, чим складніше викликати спомин відносно якоїсь установки, тим легше її змінити.
Установка як напрямок активності виявляється на всіх рівнях психічної діяльності - від сенсорно-перцептивного до соціально-психологічного. На соціально-психологічному рівні установка характеризує включення людини в соціальне середовище і має назву АТТИТЮДУ. Це поняття відображає соціальну детермінацію поведінки людини, точніше наявність спільного ставлення людей до соціальної ситуації. Функціонування аттитюдів забезпечує для людей, що входять в одну соціальну групу, підставу для координації та організації їх дій.
Велике значення установок в житті людини викликає питання про фактори, що їх формують. До таких факторів треба віднести, по-перше, засвоєні людиною традиції та звичаї того соціального середовища, в якому вона сформувалася. По-друге, це сприйнята і засвоєна особистістю система життєвих цінностей - тобто того, до чого людина прагне, на що орієнтує своє життя. Відносно останнього викликає інтерес той факт, що шлях формування ціннісних орієнтацій може починатись не від реальних потреб, а опосередковано, наприклад, вони можуть перейматись від оточуючих людей.
Суттєво, що особливістю психічного життя людини є прагнення до того, щоб в усій системі поведінки - поглядах, думках, спонуках - існувала певна відповідність між усіма цими компонентами. Але якщо цього не має, то виникає таке психічне явище як КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС, тобто стан певного дискомфорту людини. І тоді виникає поведінка, що спрямована на його послаблення або зняття. Так ми можемо не сприймати нову іноформацію, якщо вона суперечить нашим усталим поглядам або інтерпретувати її таким чином, щоб вона складала звичну для нас картину.
Найістотнішою стороною особистості, що характеризують її мотиваційну сферу, а тим самим і її поведінку, є спрямованість.
СПРЯМОВАНІСТЬ - це система домінуючих мотивів людини, які виступають стрижнем структури особистості, на якому вибудовується вся архітектура її мотивів. Це означає, що мотиви, які має людина, не рядоположні, а мають досить дієву ієрархію, а тому наша конкретна поведінка завжди залежить не від одного якогось мотиву, а від його співвідношення з іншими.
Психологія знає багато спроб визначення ієрархії мотивів, яка була б загальною для усіх людей. Так, біхевіористська трактовка акцентує увагу на ієрархії зовнішніх мотивів (винагорода, покарання), когнітивна - на потребах кожної людини в знаннях та розумінні довкілля, гуманістична - на внутрішніх мотивах (прагнення незалежності, розвитку, відповідальності тощо). Найбільш поширеною версією в цьому сенсі є піраміда потреб (мотивів) А. Маслоу, що відноситься до гуманістичного трактування
В піраміді А. Маслоу представлені фундаментальні потреби, тобто ті, що мають місце у всіх людей. Індивідуальний розвиток передбачає проходження від нищих щаблів ієрархії (фізіологічних потреб) до вищих (самоактуалізації). До того ж, задоволення нищих, первинних, потреб є необхідною умовою переходу до реалізації вищих. Крім того, всю мотиваційну сферу людини, А. Маслоу поділив на дві підсистеми: 1) дефіцитарна мотивація (в основі якої дефіцитарні потреби), пов'язана з компенсацією дефіциту (нестатку) внутрішніх ресурсів і 2) мотивація росту (в основі потреби росту), пов'язана з розширенням життєвого досвіду і удосконаленням наявних можливостей людини. Друга підсистема мотивів (потреб), яка розглядається в поєднанні з вищими цінностями особистості, отримала назву - метамотивація (метапотреби). Метамотиви визначають спрямованість поведінки людини на пошук сенсу, істини, краси, самопізнання, самоудосконалення.
Тема 2.3особистість як суб'єкт діяльності
Однією з центральних категорій психології є категорія „ДІЯЛЬНІСТЬ”.
Діяльність - це динамічна система взаємодії людини, як суб'єкта, з оточуючим світом, в процесі якої людина відображує навколишній світ у формі психічних образів, реалізуються та розвиваються її потреби, цінності та відносини, відбувається цілеспрямоване перетворення предметного світу.
В більш вузькому сенсі діяльність - це спрямована на певні аспекти оточуючого світу (предмети чи відносини), спеціально організована та соціально-детермінована активність окремого або сукупного суб'єкта (групи), яка передбачає створення соціально значущого (матеріального або ідеального) продукту.
Основні принципи та ідеї теорії діяльності були сформульовані С.Л. Рубінштейном і розвинуті О.М. Леонтьєвим.
Основні принципи загально-психологічної теорії діяльності
1.Принцип єдності свідомості і діяльності: свідомість не може розглядатися як замкнена в самій собі: вона повинна бути виведене в діяльність суб'єкта (“розмикання” кола свідомості). Таке розмикання відбувається через поняття “дія”, тому що дія включає постановку й утримання мети.
2. Принцип єдності свідомості і поведінки: поведінку не можна розглядати у відриві від свідомості, дія - це й акт поведінки.
3. Принцип активності: діяльність - активний цілеспрямований процес. Для людини типові дії, що підлеглі не логіці зовнішніх впливів, а логіці її внутрішніх цілей. Це не стільки реакції, скільки акції - дії, спрямовані на досягнення мети з урахуванням зовнішніх умов.
4. Принцип предметності людської діяльності і принцип її соціальної обумовленості: діяльність людини має предметний характер, вона реалізує соціально-виробничі і культурні цілі. Дія виводить діяльність людини в предметний і соціальний світ. Адже ціль може бути будь-якою, а не тільки біологічною.
“Психіка, свідомість формуються в діяльності, в поведінці, і лише через діяльність, через поведінку вони об'єктивно пізнаються” [Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. - М.: Педагогика, 1989. - Т.2. - С.6].
Згідно теорії О.М. Леонтьєва, діяльність завжди носить свідомий характер, передбачає усвідомлення мети та шляхів її досягнення, прогнозування результату. Якщо людина не усвідомлює мету, то мова йде про імпульсивну поведінку, яка спрямовується біологічними потребами та емоціями, тому немає сенсу говорити про людську діяльності в точному її значенні.
Якими ж є особливі психологічні ознаки даного виду активності, стосовно якого в психології використовують особливий термін „діяльність”?
По-перше, зміст діяльності не визначається лише потребами, які її спонукали. Потреба переживається лише як стан нестатку, дискомфорту, напруги, пошуку та дає лише поштовх до діяльності, оскільки породжує лише неспрямовану пошукову активність. А спрямованість та організованість поведінки забезпечується лише мотивом - предметом потреби, яка спричинила активність.
По-друге, для того, щоб діяльність була успішною, психіка повинна адекватно відображати об'єктивні властивості предметів і явищ оточуючого світу і визначати засоби досягнення поставленої мети. Тобто в діяльності відбувається перехід об'єктів в їх психічну суб'єктивну форму - в образи. І разом з тим в діяльності відбувається перехід внутрішніх явищ в їх об'єктивні продукти - поведінку.
По-третє, діяльність відбувається як процес взаємодії, який розуміють як внутрішню та зовнішню активність людини, що опосередкована психічним відображенням, спрямована на особистісні зміни, трансформацію предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.
По-четверте, діяльність - це категорія соціальна. Особливість реалізації потреб людиною полягає у використанні суспільних, за своїм походженням, засобів їх задоволення. Не стільки біологічні потреби, а скільки способи та засоби, що склалися в суспільній практиці, визначають характер активності та задоволення потреб людиною.
По-п'яте, діяльність - це функціональна одиниця активності людини, яка має свої структурні компоненти, що визначає її як психологічну систему, а не як окрему реакцію чи сукупність реакцій людини на взаємодію з навколишнім світом.
Традиційно виокремлюють два основних плани психологічного аналізу діяльності: зовнішній (предметно-дієвий), який складає макроструктуру і внутрішній (власне психологічний), який складає її мікроструктуру. Згідно С.Л. Рубінштейну, діяльність визначається своїм зовнішнім об'єктом, але не прямо, а через внутрішні закономірності, прояви, тобто зовнішні об'єктивні причини, чинники, фактори завжди реалізуються через внутрішні суб'єктивні умови, явища.
Діяльність людини має складну ієрархічну будову, тобто складається з певних „щаблів”, рівнів. Їх перелік та розгляд відбуватиметься зверху вниз, від самих складних до найпростіших. У ній можна виділити відносно самостійні одиниці - дії, операції, психофізіологічні функції. Ці структурні одиниці не мають свого окремого від цілісної діяльності існування.
Перший, найвиший рівень - особливих видів діяльності (власне сама діяльність та її різновиди). Системоутворювальним чинником діяльності є мотив. Він виникає на основі потреб, але потреби можуть бути задоволені за допомогою різних предметів. Отже, коли потреба „зустрічається” з предметом (опредмечується), виникає мотив. Більш того, одну і ту ж потребу можна задовольнити різними предметами, тому основною характеристикою діяльності є її предметність. При цьому, як правило, діяльність полімотивована, її спонукають багато різних мотивів, їх ієрархія, тому мова йде про провідні мотиви, які визначають спрямованість діяльності.
Діяльність людини надзвичайно різноманітна, тому розрізняють такі форми діяльності:
- предметно-практична діяльність: виробництво матеріального продукту;
- теоретично-розумова діяльність: оперує ідеальними (понятійними і семантичними) конструктами і моделює світ, який людина пізнає;
- естетична діяльність: полягає у створенні предметів мистецтва, як об'єктів естетичної реальності;
- ідеологічна або світоглядна діяльність: пов'язана зтворенням духовних та ціннісних орієнтирів людського буття.
Класифікація видів діяльності полягає у відповідності до стадій онтогенетичного розвитку, на яких домінує певний вид діяльності: спілкування, гра, навчання, трудова діяльність. Кожна з даних видів діяльності стає провідною, оскільки є вирішальною для психічного розвитку та переважає на певному етапі життя людини, та послідовно змінює одна одну.
Основним з структурних компонентів діяльності є дії - це наступний рівень струкрурного аналізу діяльності. Організація діяльності в цілому представляє собою ієрархію дій різного рівня складності. Дії - відносно закінчені елементи діяльності, спрямовані на досягнення мети і підпорядковані загальному мотиву. Мета - це образ (модель) бажаного результату, який повинний бути досягнутий в ході виконання дій. Мета зумовлює певні дії, дії забезпечують досягнення, реалізацію мети.
У діях людини можна виділити два плани:
1. Кожна дія чи діяльність - це насамперед зміна дійсності, вплив. Вона містить в собі ставлення індивіда як суб'єкта діяльності до об'єкта, який ця діяльність породжує, об'єктивуючись у продуктах матеріальної і духовної культури.
2. Але всяка річ або об'єкт, що породжується людиною, включається в суспільні відносини. За посередництвом речей людина співвідноситься з іншою людиною. Тому діяльність - це не тільки вплив, зміна світу і породження тих чи інших об'єктів, але і суспільний акт чи відношення. У будь-якій діяльності ця сторона якоюсь мірою представлена. Якщо вона здобуває основне, ведуче значення, дія стає вчинком.
Основні ознаки дій:
- дії завжди свідомі, оскільки передбачають постановку та досягнення мети, яка є усвідомленим результатом, на досягнення якого спрямована поведінка;
- дії - це одночасно і акти поведінки, що підкреслює єдність свідомості і поведінки та забезпечується головною одиницею аналізу діяльності - дією.
-дії -це рух, спрямований на предмет, що підкреслює активність та процесуальність діяльності;
- дії виводять діяльність людини на предметний і соціальний світ, оскільки вони предметні і реалізують соціально-виробничі та культурні цілі.
Види дій:
- моторні (рухові) - їх функція полягає у виконанні програми поведінки;
- сенсорні та перцептивні (чуттєві) - їхфункція полягає у контролі за виконанням дій та орієнтації у навколишньому середовищі;
- центральні (розумові) - їм належить організуюча та регулююча функція.
Розрізняють також дії зовнішні (предметні) і внутрішні (розумові). Оскільки, перш, ніж почнеться фактична трансформація предметів і явищ зовнішнього середовища, має сформуватися внутрішня психічна основа для майбутньої практичної діяльності. Крім мотивації психічним підґрунтям є також відчуття, сприймання, а також мислення, пам'ять, уява, які використовуються в прогнозуванні та проектуванні діяльності, воля, емоції, властивості особистості, які необхідні для її виконання.
Внутрішні дії утворюються на основі зовнішніх, предметних дій шляхом їх послідовних перетворень і перенесення у внутрішнє життя людини, завдяки чому вони стають змістом розумової діяльності. Саме внутрішні дії забезпечують довільну саморегуляцію суб'єкта та контроль за здійсненням основної зовнішньої діяльності.
Перенесення структур зовнішньої діяльності у внутрішній психічний план (певну схему, образ, модель, алгоритм і т. ін.) отримало назву інтеріорізація. Зворотній процес - реалізація внутрішній (розумових) дій у зовнішньому предметному плані, тобто перенесення розумових дій назовні (у психомоторні дії) отримало назву екстеріорізація.
Дії, зазвичай виконуються різними способами і за допомогою різних засобів, тобто операцій. Операції - наступний нижчий рівень діяльності. Вони характеризують технічну сторону виконання дій, що потребує певних умов, за яких можливе успішне їх виконання. Основна психологічна характеристика операцій полягає в тому, що вони мало або взагалі не усвідомлюються. По суті рівень операцій заповнюється автоматичними діями та навичками. Люба складна дія складається з шару простих дій та операцій, які їх забезпечують. Межа між діями та операціями дуже рухлива.
І самий нижчий рівень в структурі діяльності - психофізіологічні функції, під якими розуміють фізіологічне забезпечення психічних процесів. До них відносять ряд можливостей нашого організму, а саме відчувати, фіксувати сліди минулих впливів, здійснювати рухи. Відповідно говорять про сенсорну, моторну, мнемічну функції організму, частина з яких є природженими механізмами, закріпленими морфологічно в нервовій системі, деякі з'являються в перші місяці життя.
Отже, психофізіологічні функції є основним "виконавчим" механізмом діяльності і являють собою, особливі "функціональні системи", що формуються в процесі онтогенезу. Вони складають необхідні передумови і засоби діяльності.
Таким чином, макроструктура діяльності та її структурні психологічні компоненти в більш стисло мають такий вигляд:
Особливі види діяльності - мотиви
¦
Окремі дії - мета
¦
Операції (способи, засоби) - умови
¦
Психофізіологічні функції
Існує ще один аспект діяльності, про який вже частково говорилося вище, але про який слід сказати докладніше. А саме, макроструктура діяльності, про яку говорилося є зовнішньою практичною діяльністю та спостерігається ззовні. Але існує і інший вид діяльності - внутрішня діяльність.
Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:
По-перше, внутрішня діяльність має принципово ту ж будову, що й зовнішня, яка відрізняється від неї лише формою протікання. Це означає, що внутрішня діяльність, як і зовнішня, спонукається мотивами, супроводжується емоційними переживаннями, має свій операційно-технічний склад, тобто свої власні дії, операції та психофізіологічні функції, психофізіологічну основу. Відмінність внутрішньої діяльності від зовнішньої полягає в тому, що дії виконуються не з реальними, матеріальними предметами, а з їх образами, а замість реального продукту ми отримуємо мисленнєвий результат.
По-друге, внутрішня діяльність виникла із зовнішньої, практичної діяльності шляхом процесу інтеріорізації, тобто переносу зовнішніх дій у внутрішній план. Для успішного виконання внутрішніх дій необхідно оволодіти ними спочатку на практиці і отримати реальний результат.
Внутрішня діяльність забезпечуються внутрішніми психічними процесами: відчуттями, сприйняттям, мисленням, уявою, увагою, пам'яттю, мовою. Без участі психічних процесів діяльність людини неможлива, вони виступають її внутрішніми невід'ємними компонентами. Отже, є всі підстави говорити не тільки про зовнішню, але й внутрішню діяльність, яка отримала назву пізнавальної діяльності.
МОДУЛЬ 3. ПСИХІЧНІПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ
Тема 3.1 Пізнавальна діяльність та пізнавальніпсихічніпроцеси
Пізнання (cognition) - є предметом дослідження когнітивної психології
Пізнання - вища форма психічного відображення дійсності, яка носить активний, вибірковий і упереджувальний характер.Це інтегральна властивість психіки і цілісний процес, в організації якого виділяють певні рівні та складові (окремі психічні пізнавальні процеси).
Пізнавальна діяльністьлюдини - один із головних активних факторів, що зумовлює досягнення мети і задоволення вищих потреб особистості. Більшість учених виділяють два ступня пізнання: I - емпіричний (практичний), II - абстрактно-логічний (теоретичний).
Важливою стороною психіки людини є психічні процеси, що забезпечують пізнання оточуючої її дійсності. Фізіологічною основою пізнавальних процесів є перша і друга сигнальні системи, а психофізіологічною основою пізнавальної діяльності є вища нервова діяльність.
Пізнання здійснюється в ході індивідуальної і спільної діяльності людей, в процесі їх соціальної взаємодії і спілкування. Результати пізнання кристалізуються і закріплюються в соціокультурному досвіді людини у вигляді більш або менш співвідносних між собою компонентів - знань. Тому пізнання - це динамічна характеристика духовно-теоретичного освоєння людиною умов її буття, а знання - характеристика, яка фіксує результати цього засвоєння, готових до використання та розповсюдження.
В залежності від результату пізнавальної активності розрізняють:
- пізнання - спрямоване на отримання знань, невід'ємних від індивідуального (суб'єктивного) досвіду;
- пізнання - спрямоване на отримання об'єктивованого знання, яке має соціальне значення (інтерсуб'єктивне).
Відчуття та сприймання
Пізнання дійсності, що оточуючує людину, починається з відображення цієї дійсності органами відчуттів людини. Таке відображення зветься чуттєвим пізнанням і складається з двох рівнів - рівня відчуття та рівня сприймання.
ВІДЧУТТЯ - це найпростіший психічний пізнавальний процес, який полягає в відображенні в свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ материального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі матеріальних подразників у даний момент на відповідні органи чуття - рецептори
Якщо казати про відчуття людини, то завдяки цьому психічному процесу нам відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, з якими ми маємо справу. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла і окремих його частин.
В цілому загальне значення відчуття полягає в наступному:
Відчуття є первинною формою психічного зв'язку організму зі світом;
В цій якості воно є необхідним джерелом інформації про оточуючий світ;
Відчуття є початковою формою пізнавальної діяльності людини;
Відчуття, які ідуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус.
Відчуття - це активний процес, оскільки в ньому відображаються не тільки зовнішні подразники, а й стан нервової системи та індивідуальні особливості людини. Крім того, у людини відчуття завжди пронизуються більш складними психічними процесами, властивостями та станами.
Анатомо-фізіологічною структурою, в якій відбувається виникнення відчуття, є аналізатор,
В організмі функціонує система аналізаторів, які забезпечують формування відчуттів певної якості - зорових, слухових, температурних, м'язових тощо. Аналізатор складається з периферійної частини - рецепторів, провідникових нервових шляхів - та центральної частини в корі та підкорці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднують рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.
Зауважимо, що кожний рецептор з безлічі фізичних та хімічних факторів середовища виділяє тільки ті, які є специфічними для нього. Наприклад, око реагує на електромагнітне випромінювання, вухо сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди і частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо.
Класифікація відчуттів:
Залежно від контакту рецептора зподразником:
ДИСТАНТНІ (рецептори реагують на подразнення, які надходять від віддалених об'єктів) - зорові, слухові, нюху.
КОНТАКТНІ (рецептори передають подразнення при безпосередньому контакті з об'єктами, які впливають на них) - кінестетичні, дотикові, смакові, органічні.
Залежно від розміщення рецептора:
ІНТЕРОРЕЦЕПТИВНІ(рецептори розміщені у внутрішніх органах і тканинах тіла. Відображають стан внутрішніх органів).
ПРОПРІОРЕЦЕПТИВНІ (рецептори розміщені в м'язах і суглобах. Дають інформацію про рух і положення тіла в просторі).
ЕКСТЕРОРЕЦЕПТИВНІ (відображають властивості предметів і явищ зовнішнього світу. Рецептори (зорові, слухові, дотикові, нюхові) розміщені на поверхні тіла.
Загальні властивості відчуттів
ЯКІСТЬ. Кожний вид відчуттів має свої специфічні особливості, що відрізняють його від інших видів. Так, слухові відчуття характеризуються висотою, тембром, гучністю; зорові - кольоровим тоном, насиченістю, світлотою.
ІНТЕНСИВНІСТЬ. Визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.
ТРИВАЛІСТЬ. Тривалість дії подразників та його інтенсивність. Тривалість відчуття містить у собі суб'єктивний компонент, який виявляється в тому, що відчуття виникає дещо пізніше від початку дії подразника і не зникає одразу після закінчення його дії. Інерція відчуттів має назву післядії (наприклад, завдяки цьому явищу окремі кінокадри за певної швидкості проекції сприймаються як безперервне зображення).
ПРОСТОРОВА ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПОДРАЗНИКІВ. Просторовий аналіз, який забезпечується дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. В деяких випадках відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник (смакові відчуття), а інколи вони більш розмиті (больові відчуття). Здатність до аналізу просторових характеристик подразників може змінюватись. Наприклад, гострота зору в різних людей чи однієї й тієї ж людини в різний час має велику варіативність залежно від особливостей професійної діяльності, мотивації, стану організму тощо.
Закономірності відчуттів
Основні закономірності відчуттів: пороги чутливості, адаптація, взаємодія. Існують такі пороги чутливості: нижчий поріг чутливості, верхній порігчутливості, поріг розрізняння або диференційований поріг.
НИЖЧИЙ ПОРІГ ЧУТЛИВОСТІ. Мінімальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття.
ВЕРХНІЙ АБСОЛЮТНИЙ ПОРІГ ЧУТЛИВОСТІ. Максимальна сила подразника, яку ми здатні відчути певним аналізатором.
ПОРІГ РОЗРІЗНЯННЯ або ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ ПОРІГ. Таким порогом є мінімальна різниця в силі двох подразників, яка викликає ледь помітну різницю відчуттів. Цей поріг для середніх значень характеризується величиною, постійною для даного аналізатора. Так для ваги диференційний поріг дорівнює 1/30 початкової ваги, для слухових відчуттів - 1/10, для зорових - 1/100.
Отже, характер відчуття зумовлений властивостями подразників (якісними, кількісними, просторово-часовими), а також особливостями нервово-психічної організації та стану суб'єкта відображення. Але, якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, то ми відображали б не предмети, події та явища, а якусь какофонію звуків, запахів, світове миготіння тощо. Це б суттєво обмежувало ефективність життєдіяльності організмів. Тому в еволюції тваринного світу і виникає такий психічний процес, як сприймання, завдяки якому оточуючий організм світ постає більш диференційованим і, як наслідок, більш прогнозованим, що значно підвищує шанси тварин на виживання.