рефераты курсовые

Ранній дитячий аутизм (діагностика і корекція)

Ранній дитячий аутизм (діагностика і корекція)

19

Зміст

  • Вступ
    • Розділ 1. Діагностика захворювання
    • Розділ 2. Причини виникнення захворювання
    • Розділ 3. Порушення поведінки при РДА
    • Розділ 4. Корекція РДА
    • Висновки
    • Список використаних джерел
Вступ

Ранній дитячий аутизм - особлива аномалія психічного розвитку, якій характерні стійкі і своєрідні порушення комунікативної поведінки, емоційного контакту дитини з навколишнім світом і вміння правильно реагувати на зовнішні ситуації. Основна ознаку аутизму, неконтактність дитини, виявляється зазвичай рано, вже на першому році життя, але особливо чітко у віці 2-3 років в період першої вікової кризи.

З клінічного погляду ранній дитячий аутизм є одним з найбільш важких порушень розвитку. Поведінці дітей з раннім дитячим аутизмом характерна байдужість або захисна реакція стосовно "нормальних" пропозицій контакту, спілкування; напружено-боязлива прихильність до певних щоденних устроїв і процедур; однобічність, самостимульовані практичні підходи; недостатній розвиток засобів вираження, комунікації (мови, міміки) і неготовністю до практичних вимог життя.

Все вищезазначене є концентрованим вираженням стану соціально-афектної та пізнавальної (логічною) незрілості (Miller Ст, 1982). Представники нейрофізіологічної концепції (Rimland Ст, 1964) кваліфікують її насамперед як прояв центральних порушень процесів обробки подразників нервової системи. Водночас, з позицій психології підсвідомості (Bettelheim Ст, 1977), підкреслюється значення неправильного ставлення матері до дитини в ранньому дитинстві як вагомої причини виникаючих розладів. В даний час більшістю дослідників визнається поліетилогічність раннього дитячого аутизму, проте нікому не удалося визначити суть синдрому.

Термін "аутизм" (від грецького autos) ввів швейцарський психіатр Л. Каннер у 1943 р. лікар вперше дав цілісний опис синдрому, який він визначив як ранній дитячий аутизм (РДА). Однак дослідження в цій області були проведені зовсім недавно.

З часів опису РДА Каннером і незабаром Аспергером виділяють дві його форми: синдром дитячого аутизму Каннера і аутична психопатія Аспергера.

Варіант Аспергера зазвичай легший, при ньому не страждає “ядро особи". Цей варіант багато авторів відносять до аутичної психопатії. У літературі представлені описи різних клінічних проявів при цих двох варіантах аномального психічного розвитку. Наприклад, РДА Каннера зазвичай рано виявляється - в перші місяці життя, або впродовж першого року. При синдромі Аспергера особливості розвитку і дивакуватість поведінки, як правило, починають виявлятися на 2-3 році і чіткіше - до молодшого шкільного віку. При синдромі Каннера дитина починає ходити раніше, ніж говорити, при синдромі Аспергера мова з'являється раніше ходьби. Синдром Каннера зустрічається як у хлопчиків, так і у дівчаток, а синдром Аспергера вважається за “крайнє вираження чоловічого характеру". При синдромі Каннера має місце пізнавальний дефект і важчий соціальний прогноз, мова, як правило, не має комунікативної функції. При синдромі Аспергера інтелект більш збережений, соціальний прогноз значно кращий і дитина зазвичай використовує мову як засіб спілкування. Зоровий контакт також кращий при синдромі Аспергера, хоча дитина уникає чужого погляду; спільні і спеціальні здібності також краще при цьому синдромі.

Розділ 1. Діагностика захворювання

Ранній дитячий аутизм розкривається на перших місяцях чи на першому році життя відмовою частини малюків обіймати матір. Дитина залишається відгородженою, впізнає небагато ознак соціального контакту та повністю зайнятий неживими предметами. Мова розвивається із затримками, або взагалі відсутня. Немовля пізнає сильну потрібність у збереженні та обслуговуванні постійності середи - це сильне нахилення протидіяти змінам і реагує виразними наступами гніву чи гострими турботами, коли дещо замінює звичні для дитини умови. Інтелектуальний розвиток може бути нормальним, більш швидким, чи повільним та неоднорідним.

Особливо яскраво проявляється у віці 3 - 5 років. Супроводжується страхами, негативом, агресією. Далі гострий період змінюється порушеннями розвитку інтелектуального та особистого.

Дефект у системі, яка відповідає за сприйняття зовнішніх стимулів, змушує дитину загострено реагувати на одні явища зовнішнього світу і майже не помічати інші. Це важка аномалія психічного розвитку дитини, що характеризується в першу чергу порушенням контакту з оточуючими, емоційною холодністю, перверсією інтересів, стереотипністю діяльності. Одною з вирішальних і діагностично важливих ознак захворювання є поява симптомів у віці до 2,5 років. Термін "аутизм" вживається також і в широкому сенсі на позначення крайнього відчуження, уходу в себе.

Ранній дитячий аутизм можна сплутати з деякими іншими проблемами, які зустрічаються у дітей.

По-перше, майже у кожної аутичної дитини у віці немовляти підозрюють глухоту чи сліпоту. Ці підозри викликані тим, що вона, як правило, не відгукується на своє ім'я, не виконує вказівки дорослого, не зосереджується з його допомогою.

Однак подібні підозри швидко розсіюються, оскільки батьки знають, що відсутність реакції на соціальні стимули часто сполучається у їхньої дитини з "надзахопленням" певними звуковими і зоровими враженнями, викликаними, наприклад, сприйманням шурхотіння, музики, світла лампи, тіней, візерунка шпалер на стіні - їх особливе значення для дитини не залишає у близьких сумнівів, що вона може бачити і чути. Для нормальної дитини соціальні стимули надзвичайно важливі. Вона передусім відгукується на те, що передає інша людина. Аутична дитина, навпаки, може ігнорувати близьку людину і чуйно відгукуватися на інші стимули.

З іншого боку, в поведінці дітей з порушеннями зору і слуху також можуть відзначатися одноманітні дії, такі, як розгойдування, подразнення ока чи вуха, перебирання пальцями перед очами. Також, як і у випадках дитячого аутизму, ці дії несуть функцію аутостимуляції, яка компенсує недостатність реального контакту зі світом. Однак ми не можемо говорити про дитячий аутизм, поки стереотипність в поведінці не сполучається з труднощами у становленні емоційного контакту з іншими людьми, зрозуміло, на доступному для дитини рівні, за допомогою доступних йому засобів. Необхідно також відзначити, що можливе дійсне сполучення дитячого аутизму чи, по крайній мірі, аутистичних тенденцій з порушеннями зору і слуху. Так буває, наприклад, при вродженій краснусі.

По-друге, часто виникає необхідність співвіднести дитячий аутизм і розумову відсталість. Адже відомо, що дитячий аутизм може бути пов'язаним з різними, у тому числі навіть низькими, кількісними показними розумового розвитку: дві третини дітей з аутизмом при звичайному психологічному обстеженні оцінюють як розумово відсталі (а половина з них - як глибоко розумово відсталі). Необхідно, однак, розуміти, що порушення інтелектуального розвитку при дитячому аутизмі має якісну специфіку: при кількісно рівному коефіцієнті розумового розвитку дитина з аутизмом у порівнянні з дитиною олігофреном може виявляти набагато більшу кмітливість в окремих галузях, з одного боку, і значно гіршу адаптацію до життя в цілому, з іншого. Її показники за окремими тестами будуть сильно відрізнятися одне від одного. Чим нижчий коефіцієнт розумового розвитку, тим виразнішою буде різниця між результатами у вербальних і невербальних завданнях на користь останніх.

По-третє, в деяких випадках необхідно вирізняти мовленнєві труднощі при дитячому аутизмі від інших порушень мовленнєвого розвитку. Часто перші тривоги виникають у батьків аутичних дітей саме у зв'язку з незвичністю їх мовлення: дивна інтонація, штампи, перестановка займенників, ехолалії. В найтяжчому випадку - випадку мутичної (такого, що не користується мовленням і не реагує на мовлення інших) дитини може постати питання про моторну і сенсорну алалії (відсутність мовлення при нормальному слуху і розумовому розвитку; моторна алалія - неможливість говорити, сенсорна - нерозуміння мовлення). Мутична дитина вирізняється від дитини, яка страждає моторною алалією тим, що іноді може мимовільно вимовити не тільки слова, але навіть складні фрази. Глибоко аутична дитина не зосереджується на звернене до неї мовлення, воно не є інструментом організації її поведінки. Найголовнішою ж ідентифіційною ознакою є характерне для глибоко аутичної дитини глобальне порушення комунікації: на відміну від дитини з чисто мовленнєвими труднощами, вона не намагається висловити свої бажання вокалізацією, поглядом, мімікою чи жестами.

В-четвертих, як для професіоналів, так і для батьків важливо розмежовувати дитячий аутизм і шизофренію. З їх змішанням пов'язана велика кількість не тільки професійних проблем, але й особистих переживань в сім'ях аутичних дітей. Західними спеціалістами зв'язок дитячого аутизму і шизофренії повністю заперечується. Відомо, що шизофренія є спадкоємним захворюванням. Проведені дослідження показали, що серед родичів аутичних дітей нема накопичення випадків захворювання шизофренією.

Дитина, яка страждає шизофренією, може не мати труднощів, специфічних для синдрому дитячого аутизму. Тут диференціації допоможе опора на головні критерії синдрому. Розвести "стабільні" і "поточні" форми всередині самого синдрому ранній дитячий аутизм дозволяє тривале спостереження за розвитком дитини. Позитивна тенденція розвитку спостерігається саме при аутизмі.

Нарешті, по-п'яте, необхідно зупинитися на розрізненні синдрому дитячого аутизму і порушення спілкування, обумовлені особливими умовами життя, виховання дитини. Такі порушення можуть виникнути, якщо ще в ранньому віці дитина не має саму можливість встановити емоційний контакт з близькою людиною, тобто у випадку так званого дитячого госпіталізму.

Відомо, що нестача вражень та емоційних контактів з людьми часто викликає серйозну затримку психічного розвитку у дітей, які виховуються в дитячих будинках. У них можливим є також розвиток особливої стереотипної активності, яка спрямована компенсувати нестачу контактів зі світом. Однак стереотипні дії не носять при госпіталізмі такого витонченого характеру, як при дитячому аутизмі: це може бути, скажімо, просто уперте розгойдування чи ссання пальця. Принципово тут те, що дитина з госпіталізмом, потрапивши в нормальні умови, може компенсуватися, у порівнянні з аутичною, набагато швидше, т. я. у неї є відсутніми внутрішні перешкоди для емоційного розвитку.

Іншою причиною психогенного порушення спілкування може бути негативний невротичний досвід дитини: перенесена травма, неспроможність у взаємодії з іншою людиною. Порушення спілкування тут, як правило, вибіркове і стосується саме окремих, тяжких для дитини ситуацій. Навіть якщо невротичний досвід спричинив вибірковий мутизм, тобто мутизм, який виявляється лише в особливих обставинах (під час відповіді на уроці, при спілкуванні з чужими дорослими тощо), то і тоді у дитини з порушеннями психогенного характеру контакт з близькими, з дітьми в ігровій ситуації може зберігатися. У випадку ж дитячого аутизму можливість комунікації порушена в цілому, причому найтрудніша для таких дітей організація ігрових контактів з однолітками.

У дітей із раннім дитячим аутизмом IQ у більш, ніж в двох третинах випадків менше від 70.

Діагностичні критерії:

А. Кількісні порушення в соціальній взаємодії, представлені щонайменше двома ознаками:

1) нездатність адекватно використовувати погляд ?очі в очі?, вираз обличчя, пози і жести тіла для регулювання соціальної взаємодії;

2) нездатність розвитку стосунків з однолітками з використанням взаємного обміну інтересами, емоціями чи спільною діяльністю;

3) рідко шукає чи використовує підтримку інших людей для заспокоєння чи співчуття в періоди стресу чи (і) заспокоює, співчуває іншим людям, що мають ознаки стресу чи засмучення;

4) відсутність спонтанного пошуку обміну радістю, інтересами чи досягненнями з іншими людьми;

5) відсутність соціально-емоційної взаємності, що проявляється в порушеній реакції на емоції інших, чи відсутності модуляції поведінки у відповідності зі соціальним контекстом; чи слабка інтеграція соціальної та комунікативної поведінки.

Б. Кількісні порушення в комунікації, що представлені щонайменше однією ознакою:

1) відставання чи повна відсутність мовлення, яке не супроводжується спробами компенсації через використання жестів, міміки, як альтернативної моделі комунікації (якій часто передує відсутність комунікативного гуління);

2) відсутність різноманітної спонтанної уявної чи (в більш ранньому віці) соціальної гри-імітації;

3) відносна неспроможність ініціювати чи підтримувати розмову;

4) стереотипне чи повторне використання мови чи ідіосинкратичне використання слів чи речень.

В. Обмежені, повторні чи стереотипні види поведінки, інтересів чи діяльності, що представлені щонайменше однією ознакою:

1) активна діяльність за стереотипними чи обмеженими видами інтересів (зацікавлень);

2) явно виражене обов'язкове підтримування специфічного нефункціонального розпорядку та ритуалів;

3) стереотипні та повторні механічні рухи;

4) дії з частинами предметів чи нефункціональними елементами ігрового матеріалу.

Розділ 2. Причини виникнення захворювання

Спочатку аутизм вважався тільки психіатричною або психологічною проблемою, його навіть досить довго плутали з шизофренією. Потім в усьому звинувачували батьків, які мало приділяли уваги дитині.

Аутизм може виникати як своєрідна аномалія розвитку генетичного генезу, а також спостерігатися у вигляді ускладнюючого синдрому при різних неврологічних захворюваннях, у тому числі і при метаболічних дефектах. Клінічна диференціація РДА має важливе значення для визначення специфіки лікувально-педагогічній роботи, а також для шкільного і соціального прогнозу.

Існує думка, що аутизм це не хвороба, це симптоматика, яку скорочено назвали одним словом, причиною її є багато проблем. Вважається, що аутична поведінка є інтегральним розладом з різною етіологією і патогенезом. З'ясування у кожному конкретному випадку механізмів його розвитку на клінічному етиопатогенетичному рівні має важливе практичне і теоретичне значення. Природу цього явища до сьогодні не вивчено, як з ним боротися також ніхто достеменно не знає. Аутизмом зараз називають все, чому не знайшлося пояснення. Дитині перевіряють все але нічого не знаходять, а проблема є і довкола цієї проблеми є цілком чітка симптоматика.

Вважається, що ранній дитячий аутизм частіше виникає в певному сімейному середовищі, звичайно це інтелектуальне середовище. Відомо також, що аутизм спостерігається у первістків і єдиних дітей в сім'ї.

Існує різний підхід до розуміння виникнення аутичної поведінки: одні автори вважають, що аутизм може виявлятися вже з народження, інші вважають за краще виділяти аутизм первинний і вторинний. Первинний розглядається як вроджена генетично зумовлена схильність, вторинний - як форма сформованих поведінкових реакцій. Практика показує, що зазвичай присутнє поєднання цих двох механізмів.

Існує чимало гіпотез, що пояснюють природу аутизму.

Одна з найрозповсюдженіших гіпотез полягає у тому, що це відхилення у розвитку викликано генетичними порушеннями. Так, висновками досліджень, що проводив Міжнародний консорціум по молекулярному і генетичному вивченню аутизму, стало твердження, що на людських хромосомах 2 і 17 є ділянки, які викликають схильність до аутизму. Дослідникам також вдалося підтвердити припущення щодо того, що подібні зони містять 7 і 16 хромосоми. На думку канадського науковця Стефана Шерера, за аутизмом є "відповідальною" 7-а хромосома ДНК.

Окрім цього встановлено, що в середньому мозок аутистів на 10% більше "нормальних" показників. Більшим є і розмір мозочкової мигдалини, яка бере участь в обробці емоційної інформації. Знайдені серйозні зміни в хімічному складі мозку.

Нав'язливі стани аутистів пов'язані з низьким вмістом серотоніну у мозку, а боязкість суспільства залежить від вмісту окситоцину, якого називають "молекулою комунікативності".

Біохіміки також наголошують на спадкоємних факторах, що спричинюють порушення у мозковій тканині. Їх рішучим опонентом є доктор Едвін Кук (Чикагський університет), котрий стверджує, що чинником розвитку аутизму є вірус; і цей вірус перешкоджає міграції нервових клітин у мозку, який зароджується. При цьому усі науковці виявляють обережність, коли говорять про генетичну схильність до аутизму і гормональний вплив.

Спеціалісти Центру аутизму Університету штату Вашингтон провели серію досліджень активності мозку аутичних дітей при різних емоційних ситуаціях. Керівник Центру Джералдин Доусон вважає, що отримані результати переконливо доводять, що при аутизмі виявляються „зачепленими” базові механізми функціонування мозку.

В. Rimland і С.С. Мнухін вказують на можливість роль порушень активуючих впливів зі сторони утворень стволу мозку.Д.Н. Ісаєв і В.Е. Каган висловлює припущення щодо значення порушення чололімбічних функціональних зв'язків у виникненні розладів системи організації і планування поведінки.

Кора головного мозку у дітей з аутичними розладами пасивно реєструє і закарбовує все, що потрапляє в їх поле зору, але втрачає здатність активного ставлення до явищ оточення; експериментально встановлено (С.С. Мнухін та інші), що у них домінують в корі головного мозку процеси гальмування.

Відомо, що у аутичних дітей ознаки мозкової дисфункції спостерігається частіше звичайного; у них нерідко виявляються порушення біохімічного обміну.

Останнім часом це захворювання все частіше відносять до розряду захворювань пов'язаних з проблемами оточення. Під оточенням розуміється їжа, ліки, повітря, вода, брак необхідних поживних мікроелементів, вміст токсинів в довкіллі, тобто, все, що оточує нас може мати потенційну небезпеку для людини.

Рис 2.1 Причини виникнення раннього дитячого аутизму.

Дослідження показали, що існує прямий зв'язок між збільшенням кількості ртуті у вакцинах і аутизмом. У 1950 р, коли національний календар щеплень включав у себе всього 4 щеплення (від дифтерії, стовбняку, коклюшу та натуральної оспи), аутизм розвивався всього у 1 дитини на 10 000. Водночас педіатри називають це збігом. Зокрема Ден Олмстед у своїх стаття “Епоха аутизму // United Press International" звертає увагу на те, що вперше аутизм виявили майже одночасно і в США, і в Європі.

Виникнення аутизму одночасно на різних континентах - не збіг, переконаний Ден Олмстед. Така одночасність означає, що хворобу спровокував якийсь єдиний для різних місць чинник. Цим чинником може бути одночасне для різних країн попадання в організм дітей етилртуті, причому не обов'язково у складі вакцин. Ден Олмстед дізнався, що дана особливо небезпечна форма органічної ртуті використовувалася приблизно з 1930 р. у виробництві фунгіцидів. Саме Моріс Хараш, американський хімік, який запатентував вживання цієї сполуки у вакцинах, - там вона застосовується під назвою тимеросал - вперше використав органічну ртуть для дезинфекції насіння.

Дві компанії (одна німецька, інша американська) створили церезан - фунгіцид на основі етилртуті. Спільне підприємство продавало цей фунгіцид і в Європу, і в США. Етилртуть досі входить в більшість вакцин від грипу, які отримують вагітні жінки і маленькі діти. Варто зауважити, що сільгосппродукти, які містять ртуть заборонені у сільгосппродукції у зв'язку з шкідливим впливом на людину та довкілля.

Отже, причиною виникнення аутизму могло бути - вважає Ден Олмстед - дія етилртуті через сільськогосподарські добрива. Таким чином, у деяких дітей, чутливих до дії нової нейротоксичної форми ртуті, розвинулося нове неврологічне захворювання - аутизм.

Із появою нових вакцин проти інших захворювань, медпрацівники почали вводити дітям більші дози ртуті. Ті, хто був народжений у 1981 р, отримали 135 мікрограм ртуті (у середньому), та вже почалася реєстрація 1 дитини із 2600 дітей, народжених у тому році.

Із додаванням вакцини від Гепатиту В (що вводилася у день народження) та вакцини від гемофільної інфекції типу В, діти, народжені у 1996 р, отримали вакцинами вже 246 мікрограм ртуті. Аутизм тепер реєструвався у одного із кожних 350 дітей.

На сьогоднішній день медпрацівники щеплюють дітей за календарем, що підготовлений Центром контролю захворювань і затверджений Американською академією педіатрії та Американською академією сімейної медицини. Цей календар включає в себе 13 вакцин, кожна з яких може вводитися серією уколів. Таким чином дитині, перш ніж вона досягне віку 2 років (коли завершується розвиток мозку), 33 рази буде зроблене якесь щеплення. Набутим аутизмом сьогодні страждають: один із ста хлопчиків та одна із чотирьохсот дівчаток. Кожний рік лікарі діагнозують 100 000 нових захворювань у США.

Звичайно, така реакція як аутизм виникає не у всіх, хтось може протистояти шкідливому впливу ззовні, а хтось вже ні. Аутисти просто набагато вразливіші до цих подразників.

Ще 10 років тому аутизм вважався невиліковним захворюванням, зараз почали з'являтися історії успіху. Але і досі кожна така перемога сенсація і щоразу ця перемога давалася дуже і дуже нелегко.

60 років тому це було вкрай рідкісне захворювання, зараз замість кількох дітей на 10000 на аутизм страждає в середньому 1 на 200 дітей, а в деяких країнах статистика ще гірша - в Англії це 1 на 80. Зростання аутизму в світі вже зіставляють за масштабами з епідемією. Випадки захворювання збільшуються в середньому від 25% до 100% в рік в одному і тому ж регіоні. За останні 30 років більше 1 000 000 дітей захворіли аутизмом. Сьогодні 1 із 68 сімей у США має дитину, що хвора аутизмом.

Розділ 3. Порушення поведінки при РДА

Рання діагностика аутизму має важливе значення, оскільки прогноз цієї аномалії розвитку в значній мірі залежить від часу початку психолого-педагогічної корекції і лікування.

У дитини з аутизмом порушено формування всіх форм довербального і вербального спілкування. Перш за все у неї не формується зоровий контакт, дитина не дивиться в очі дорослого, не протягує ручки з німим проханням, щоб її взяли на руки, як це робить здорове маля вже на першому етапі соціально-емоційного розвитку.

На всіх етапах розвитку дитина з аутизмом в спілкуванні з тими, хто оточує не звертається до мови міміки і жестів, як це роблять діти першого року життя, а також діти з порушеннями слуху і мови.

Основна особливість дітей з аутизмом - це прагнення уникати контакту з іншими людьми. Дитина ні на кого не дивиться, не спілкується з тими, хто довкола.

Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані і незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.

При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.

Для дітей з аутизмом характерні різноманітні порушення психомоторики, які виявляються, з одного боку, в моторній недостатності, відсутності рухів співдружності, а з іншого - в появі одноманітних, стереотипних рухів у вигляді згинання і розгинання пальців рук, потягувань, махів кистями рук, підстрибуванні, обертання довкола себе, бігання навшпиньки тощо. Особливо характерні кругові рухи кистями рук біля зовнішніх кутів очей. Такі рухи з'являються або посилюються при хвилюванні, при спробі дорослого вступити в контакт з дитиною.

Міміка дитини невиразна, характерний погляд повз або “крізь” співбесідника.

Багатьом дітям з аутизмом притаманна підвищена лякливість, вразливість, схильністю до страхів, при цьому особливо виражений страх новизни, який розглядається як хворобливо загострений інстинкт самозбереження.

Інтелектуальний розвиток цих дітей досить різноманітний. Серед них можуть бути діти з нормальним, прискореним, різко затриманим і нерівномірним розумовим розвитком. Відзначається також як часткова або спільна обдарованість, так і розумова відсталість.

До характерних ознак раннього дитячого аутизму належить порушення мови, що відображає основну специфіку аутизму, а саме - несформованість комунікативної поведінки. Тому у дітей з аутизмом, перш за все, порушений розвиток комунікативної функції мови і комунікативної поведінки в цілому. Незалежно від часу появи мовлення і рівня його розвитку, дитина не використовує мову як засіб спілкування, вона рідко запитує, зазвичай не відповідає на питання оточуючих в тому числі і близьких для неї людей. Водночас в неї може досить інтенсивно розвиватися “автономна мова", “мова для себе".

Серед характерних патологічних форм мови перш за все характерні ехолалії, химерна, часто скандована вимова, своєрідна інтонація, характерні фонетичні розлади і порушення голосу з переважанням особливої високої тональності в кінці фрази або слова, дитина довго називає себе в другій або в третій особі, відсутність в активному словнику слів, що позначають близьких для дитини людей, наприклад, слів мама, тато інші предмети, до яких у дитяти є особливе ставлення: страх, нав'язливий інтерес, їх одушевлення, тощо.

На відміну від мовних порушень, наприклад, алалії, мова при аутизмі на початкових етапах може розвиватися нормально або навіть пришвидшено, і дитина за темпом її розвитку інколи обганяє здорових однолітків. Потім, зазвичай до 30 місяців (в середньому близько 18 місяців) мова починає поступово втрачатися: дитина перестає говорити з оточуючими, хоча інколи може розмовляти сам з собою або уві сні, тобто не розвивається комунікативна функція мови. Втрата мови завжди поєднується з втратою виразної жестикуляції і імітаційної поведінки. При цьому така втрата мови частіше спостерігається у дівчаток.

При ранньому дитячому аутизмі в домовленнєвий період часто спостерігається відсутність лепетання і слабкий розвиток функції наслідування. Дитина не виконує прості мовні інструкції, хоча непрямими методами можна визначити, що вона розуміє мову. Більш ніж у 50-70% дітей з раннім дитячим аутизмом спостерігається недостатність використання жестів і інтонації в спілкуванні. На початку мовного розвитку ехолалії з'являються рідко, але вони можуть мати місце в старшому дошкільному віці.

Діти з аутизмом рідко використовують повноцінну мову в спілкуванні. У старшому дошкільному віці вони зазвичай погано говорять за межами звичного для них оточення, у них нерідко спостерігаються стійкі аграмматизми, вони майже ніколи не використовують особовий займенник я і ствердне слово та.

У деяких випадках аутизм може поєднуватися з різними мовними порушеннями, у тому числі з алалією. Ці форми особливо несприятливі стосовно розвитку мови, оскільки два цих дефекти взаємно підсилюють один одного.

Нерідко різні мовні порушення, у тому числі і алалія, можуть ускладнюватися окремими проявами аутичної поведінки.

Різні варіанти аутичної поведінки можуть формуватися повторно у дітей з важкими формами порушень мови і слуху. Важливе значення має клінічна диференціація різних форм аутичної поведінки стосовно кожної окремої дитини. Важливість цієї диференціації пояснюється ще і тим, що, як добре відомо, діти з аутичною поведінкою складають групу підвищеного ризику розвитку важкого психічного захворювання - дитячої шизофренії.

К.С. Лебединська та О.С. Нікольський виділяють чотири групи аутичних дітей з різними типами поведінки:

1. Перша група: відрізняється відсутністю мови, полювою поведінкою, майже повним відчуженим від світу, не демонструє вибірковості у контактах з оточуючим. Частина дітей починає говорити у ранньому віці, але потім мовлення поступово або в результаті стресу зникає. Внутрішнє комунікативне мовлення може розвиватися, але виявити його можливо лише після тривало знайомства з дитиною. Спостерігається страх звуків, дотику.

2. Друга група: неприйняття жодних контактів і змін, які не подобаються дитині. Активне прагнення зберегти постійність навколишнього середовища, комунікативних і мовленєвих форм. Мовлення скандоване. Основна проблема - екстремальна вибірковість. Побутові навики засвоюються важко, але міцно. Велика кількість рухових стереотипів. Невербальний інтелект може бути в нормі. Пасивний мовленєвий запас набагато ширший за активний, це проявляється у ситуаціях, коли дитині важливо, щоб її зрозуміли. Дуже чітко проявляються страхи, характер яких залежить від біографії кожної дитини.

Частина аутичних дітей 1 і 2 груп так і не починає говорити, батьки таких дітей, як правило, чують найбільш невтішні прогнози спеціалістів; розвиток дітей повільний, вони часто повертаються на його попередні фази. Для таких дітей найчастіше рекомендують поведінковий підхід (створення безлічі поведінкових стереотипних блоків), пи цьому звернення до особистості дитини, до її внутрішніх резервів залишається невиправдано рідкісним.

3. Третя група: виглядають дуже товариськими. Ці діти занурені в одну і ту ж справу, багато і добре говорять, але звертаються до абстрактного співрозмовника. Їм не потрібен зворотній контакт, вони різко прагнуть, щоб їх зрозуміли. Мовлення монологічне, словниковий запас багатий, мова являється для них ауто стимуляцією, а не джерелом інформації (при цьому стимулом часто виступає вербальна агресія - люблять говорити про те, що має для них негативне забарвлення). Для цих дітей важливі гострі відчуття, пов'язані із яскравою поведінкою дорослого, тому вони вдаються до провокацій. Такі діти вже можуть поставити собі ціль і добиватися її всіма можливими способами. Але пристосувати свої потреби до обставин, що змінюються, вони не вміють.

4. Четверта група: аутизм у найбільш легкій формі, діти схожі на заторможених, відсталих у психічному розвитку. Чутливі. Мовлення уповільнене. Легше встановлюють контакт очей. Здібності виражаються у менш стереотипній формі. Діти не створюють аутистичного захисту, автостимулюючих форм поведінки. Дуже залежні від емоційного контакту з близькими, від їх підтримки. Етапи розвитку максимально наближені до норми.

Розділ 4. Корекція РДА

Психологічна корекція направлена, перш за все, на подолання негативізму і встановлення контакту з аутичними дітьми, подолання у них сенсорного і емоційного дискомфорту, тривоги, занепокоєння, страхів, а також негативних афективних форм поведінки: потягів, агресії. При цьому, одним з головних завдань психологічної корекції є переважна орієнтація на підлягаючі зберіганню резерви афектної сфери з метою досягнення спільного розслаблення, зняття патологічної напруги, зменшення тривоги і страхів з одночасним збільшенням довільної активності дитини. З цією метою використовуються різні прийоми аутотренінга і оперантної регуляції поведінки.

Важливим завданням психокорекційної роботи є розвиток у дитини доступних їй способів афектної адаптації до свого оточення, використовуючи комплексний підхід до організації її афектного життя і нормалізуючи її взаємодію перш за все, з близькими для неї людьми. Вся коректувальна робота проводиться поетапно, при цьому першочерговим завданням є встановлення емоційного контакту з дитиною, розвиток її емоційної взаємодії із зовнішнім світом. При встановленні контакту особливо важливо уникати навіть мінімального тиску на неї, а в деяких випадках навіть прямого звернення до неї. Контакт, перш за все, встановлюється і підтримується в рамках інтересу і активності самої дитини, цей контакт повинен викликати у неї позитивні емоції, важливо, щоб дитина відчула, що з партнером йому краще і цікавіше, ніж одній. Специфіка роботи зі встановлення контакту диференціюється залежно від стану дитини. Важливо дуже поступово збільшувати тривалість афектних контактів. Розроблені методи диференційованої психологічної і педагогічної роботи з аутичними дітьми (К.С. Лебединська, О.С. Нікольська, Е.Р. Баєнська, М. Мліблінг, Т.І. Морозова, Р.К. Ульянова).

Особливо важливе значення у вихованні аутичної дитини має організація її цілеспрямованої поведінки шляхом чіткого розпорядку дня, формування стереотипної поведінки в певних ситуаціях.

Важливе значення має психологічна корекція, основи якої розроблені К.С. Лебединською, О.Н. Нікольською, В. Влебединським та ін. Психологічна корекція спрямована на подолання негативізму і встановлення контакту з дітьми, подолання сенсорного і емоційного дискомфорту, тривоги, занепокоєння, страхів, а також негативних афектних форм поведінки: потягів, агресії.

Особливо важливе значення має встановлення контакту з аутичним дітьми, активація їх психічної діяльності і довільно регульованих форм поведінки. Для вирішення цих завдань особливо важливе значення мають спеціальні ігротерапевтичні заняття.

Діти з аутизмом мають вкрай низьку довільну психічну активністю, що ускладнює проведення з ними педагогічних корекційних занять. Тому необхідне вживання низки психолого-педагогічних коректувальних прийомів, направлених на стимуляцію довільної психічної активності дитини (К.С. Лебедінська, О.Н. Нікольська та ін.). Для посилення психічної активності в ситуацію ігрових занять корисно вводити додаткові яскраві враження у вигляді музики, ритміки, співу (К.С. Лебединська, О.Н. Нікольська, Р.К. Ульянова та ін.).

Стандартний обсяг медико-соціальної реабілітації включає поетапне, а в разі потреби й комбіноване проведення кількох реабілітаційних тренінгів:

* сенсорної стимуляції та інтеграції;

* спеціалізованих когнітивних (загальної перцепції, наслідувальної діяльності, шкільних навичок);

* біхевіоральних, спрямованих на елімінацію небажаних форм поведінки;

* соціального функціонування (соціальної перцепції, емоційної когніції, елементарних навичок соціального функціонування (прийому їжі, особистої гігієни, спілкування з однолітками, використання побутових приладів, поведінка в класі та ін.);

* за відсутності експресивної мови використовують елементи методик альтернативної комунікації (полегшена комунікація, ярлики, піктограми).

На першому етапі терапії дитини з розладами спектра аутизму основним завданням є усунення наслідків впливу психопатологічних розладів на психомоторний розвиток дитини. Цієї мети можна досягти за допомогою таких форм втручання:

* нав'язування контакту з дитиною;

* подолання нейрофізіологічних порушень перцепції методами сенсорної стимуляції та інтеграції;

* вироблення вміння привертати увагу до елементів навколишнього середовища, особливо до соціальних стимулів, що є необхідним елементом процесу навчання;

* елімінація патологічних, насамперед агресивних, форм поведінки за допомогою дитячо-батьківської поведінкової терапії;

* робота з експресивною мовою;

* напрацювання вміння наслідувати інших;

* навчання грі іграшками відповідно до їх призначення;

* формування комунікативних навичок.

На другому етапі терапії дитини з розладами спектра аутизму метою терапії має бути досягнення максимального рівня когнітивного й соціального функціонування, забезпечення можливості самостійного існування. На цьому етапі психосоціальне втручання передбачає:

* діагностику рівня пізнавального функціонування і послідовне ускладнення навчання від секвенцій із окремими когнітивними вправами через додаткові реабілітаційно-педагогічні тренінги до індивідуальних навчальних програм;

* вироблення комунікативних навичок;

* трансформацію навичок використання допомоги в самостійну діяльність;

* вироблення альтернативних форм взаєморозуміння за відсутності експресивної мови;

* формування окремих навичок соціальної взаємодії

Медико-соціальна реабілітаційна робота з дітьми з розладами спектра аутизму повинна проводитися батьками, медичними сестрами, психологами та корекційними педагогами під наглядом та за допомогою фахівців, що мають спеціальну підготовку з питань дитячої психіатричної реабілітації. Усі діти один раз на півроку повинні оглядатися дитячим неврологом, корекційним педагогом і дитячим психіатром незалежно від змісту, форми й обсягу реабілітаційних послуг.

Реабілітаційна робота має проводитися в установах Міністерства охорони здоров'я (IQ вище 70), Міністерства освіти (IQ 35-70), Міністерства праці та соціальної політики (IQ нижче 35) відповідно до рівня когнітивного функціонування дитини та наявності стійких поведінкових порушень. Діти з ІQ вище 70 повинні навчатися в загальноосвітній школі за програмою інтенсивної педагогічної корекції з додатковим обсягом освітніх послуг у спеціалізованих реабілітаційних центрах відповідно до індивідуальної реабілітаційної програми, з ІQ 70-35 - за програмою допоміжної школи, нижче 35 - за індивідуальною програмою, спрямованою на формування навичок самообслуговування та доступних форм соціального функціонування в родині. У разі наявності стійких порушень поведінки діти повинні навчатися в установах Міністерства охорони здоров'я, а за відсутності стійких порушень поведінки - в установах Міністерства освіти.

Певну роль у лікуванні розладів спектра аутизму відіграє медикаментозна терапія. Безумовно, вона не є визначальною ланкою лікувального процесу, проте дає змогу суттєво поліпшити результати комплексної реабілітаційної роботи. Такі прояви захворювання, як поведінкові розлади, гіперактивність, агресія тощо можуть бути ефективно кориговані за допомогою фармакологічних засобів. Нівелювання цих симптомів підвищує здатність дитини до навчання та комунікації.

Дієта. При лікуванні раннього дитячого аутизму основним і найважливішим складовим є без глютеново-казеїнова дієта. Основна її ідея - ПОВНІСТЮ виключити із раціону дитини продукти, що містять казеїн і глютеїн.

Казеїн - молочний білок. Не існує тестів, які точно покажуть необхідність цієї дієти. У цьому випадку кращий тест - перевірка. На протязі трьох тижнів просто не вживайте продукти, що містять казеїн (молоко тварин (можна рослинне - рисове, наприклад), маргарин, якщо він містить молоко, або його композанти, сир, молочні десерти, йогурти, морозиво, та інші продукти, що містять молоко, (тістечка і пироги, булочки, шоколадні батончики, цукерки, шоколад, навіть чорний, і т.д.). Заміняйте молоко рисовим, кокосовим, каштановим або мигдальним).

Якщо на протязі цього часу помітні хоч якісь зміни - треба продовжувати дотримуватись дієти.

Глютеїн - пшеничний білок. Багато продуктів містять саме його (усі злакові - наприклад пшениця, овес, ячмінь).

пшениця, ячмінь, ячна крупа, перлова крупа, жито, овес, полба

хлібобулочні вироби, солодка випічка - шоколадки (як плитки, так і батончики - спробуйте самі робити трюфелі з какао), цукерки

злаки до сніданку і мюслі

піца, пироги і все на основі сиру і масла

все, що продається в магазині без етикетки про склад

продукти, до складу яких входить солод (ячмінь) і амідон

Проба безглютенової дієти дуже складна. Вона вимагає корінних змін у житті. Пробувати дієту треба на 4 місяці. Якщо допомогло - притримуватися і далі, якщо ні - дитина все одно хоч на якийсь час повинна знову отримувати цю дієту.

Продукти, які можна вживати:

1. Більше овочів: кольорова капуста, броколі, стручкова квасоля, кабачки, баклажани, морква, цибуля, огірки, буряк, гриби (небагато), гарбуз, салат, і ін.

2. М'ясо: будь-яке (якщо немає алергії - перевірте, може бути алергія на яловичину, оскільки її протеїни "нагадують" молочні. Обережно з ковбасними виробами, які можуть містити композанти молока); перевіряйте етикетки шинки, ковбас, сосисок і так далі

3. Риба: надавайте перевагу маленькій: сардини. скумбрія, кілька, оселедець

4. Десерт: по-перше, фрукти; банани, виноград (добре для дезінтоксикації), груші, сливи, ананас, абрикоса, і інші свіжі або в компотах. Домашня випічка з рису, гороху, гречки, крохмалю, масла (оливки, волоський горіх, соняшникове, виноградних кісточок, якщо знайдете - пальмовий маргарин або рослинний маргарин), яєць (не можна лише якщо є алергія, а так у випічці вони легко засвоюються), мало цукру, але можна мед, стевію, родзинки і так далі

5. Вода: якомога більше для виведення шлаків, поперемінно м'яку і мінералізовану (див. етикетки по мінералізації), сік: ананасний, абрикосовий, морквяний, апельсиновий і соки червоних ягід можна включати, якщо немає на них реакції

6. Додатки до салату: рослинна олія і трави (кинза і мелений коріандр для детоксикації, цибуля і часник, кріп, петрушка, базилік і т.д.)

7. Сніданок: сухофрукти (родзинки, чорнослив і ін), горіхи, злаки без глютену, яйця, домашня випічка, мед, варення і фруктове пюре без цукру (можна з фруктозою), рисове, кокосове і мигдалеве молоко, хліб без глютену і галети, млинці, оладки і домашні вафлі

8. Полудень: Фрукти, фруктові пюре і компоти, домашня випічка.

Арттерапія. З дітьми, які страждають на аутизм, проводять Арт - терапію, тобто лікування малюнками, малюванням. Психолог спочатку просить у дитини що-небудь намалювати, потім, якщо він це робить, не настирно просить дитину розповісти про його малюнок. Тим самим аутична дитина залучається у діяльність, розвивається її рухова і мовна активність, і захворювання по - трохи відступає.

Розвиваючі ігри Дуже велике значення в житті кожної дитини відіграють ігри. Під час гри із дитиною, яка хвора на аутизм, слід пам'ятати, що їй весь матеріал дається складніше, ніж звичайній дитині. Тому треба давати їй час, щоб подумати.

Ігри. Приклад однієї гри, в яку з дітьми, хворими на аутизм, грається психолог:

Гра Ручки.

Хід гри: група із 3-4 дітей сідає перед психологом. Психолог бере дитину за руку і ритмічно плескає своєю рукою по руці дитини, повторюючи "Рука моя, рука твоя". Якщо дитина опирається, забирає свою руку, тоді психолог продовжує плескати себе чи грати з іншою дитиною. При згоді дитини на контакт з допомогою рук продовжується плескання руки психолога по руці дитини по типу гри Долоньки.

Як відомо, 90 відсотків всієї інформації сприймається зором. Саме тому існує дуже велика кількість розвиваючих мультфільмів.

Серед них:

*Baby Einstein"

*"Right Brain baby"

*"Left Brain baby" та інші

*"Classical baby"

*"Сім'я Чомучок"

*"Природоведення для найменших"

*"Я можу все!"

*"Фізика для найменших" та інші

В більшості цих мультфільмів головні герої - звірі.

У таких фільмах все описується "по - простому про складне".

Крім того, дитина намагається повторювати дії, що виконують герої мультфільмів, намагається повторювати їхні слова.

Дуже допомагає класична музика. Достатньо лише 30 хвилин на день, щоб покращити мислення дитини.

Для дітей існують спеціальні дитячі розвиваючі комп'ютери.

На них діти можуть вивчити Абетку, назви звірів, слова і багато іншого. Біля картинки з'являється назва об'єкту та комп'ютер читає слово.

При проведенні лікувально-корекційної роботи з дітьми з порушеннями спілкування важливе значення має розвиток їх загальної та особливо тонкої моторики і підготовки руки до писання. У спеціальному дослідженні було показано, що дітям з аутизмом характерні своєрідні порушення тонкої моторики рук (Р.К. Ульянова, 1992). Дитина не може правильно узяти до рук пензель, олівець, розламати в руках пластилін, але особливі труднощі дитина має при опануванні графічних навиків (Р.К. Ульянова). В даний час розроблені методи підготовки дітей з аутизмом до засвоєння графічних навиків. Ця робота проводиться впродовж двох років. На першому (підготовчому) етапі вирішують наступні основні завдання:

встановлення і підтримка контакту з дітьми;

організація цілеспрямованої поведінки в наочно-практичній і ігровій діяльності;

корекція наявних рухових порушень;

розвиток плавності і ритмічності рухів;

виховання навиків самообслуговування;

розвиток зорово-моторної координації і підготовка руки до писання (Р.К. Ульянова).

Система спеціального навчання графічним навикам аутичної дитини включає:

словесну регуляцію її поведінки;

організацію орієнтувально-дослідницької діяльності;

проведення спеціальних пропедевтичних вправ (Р.К. Ульянова).

Підхід до навчання аутичної дитини ґрунтується на принципі стимуляції і підтримки розвитку підлягаючих зберіганню сторін психіки і переважаючих інтересів. При цьому у жодному випадку не можна пригнічувати або залякувати дитину, необхідно одночасно стимулювати і організовувати її активність, формувати довільну регуляцію поведінки.

Розділ 5. Психотерапія РДА за участю дітей-співтерапевтів.

При розробці своєї моделі лікування дітей з раннім дитячим аутизмом, найбільш близькою до гуманістичного і поведінкового напрямів в психотерапії, Л.С. Железняк, І.Б. Карвасарська, Н.Е. Марцинкевич (1993) керувалися низкою положень, які можуть бути сформульовані таким чином. Індивід постійно перебуває в процесі розвитку, причому чисто людські функції розвиваються відповідно до групово-динамічного досвіду (Ammon G), який накопичується впродовж життя, але найбільше значення має досвід раннього дитинства. Розвиток доступний терапевтичному втручанню на будь-якому етапі і незалежно від форм його протікання. Автори також розглядають людину як ціле, що включає здорові і хворі частини. Наявність здорового потенціалу передбачається у кожного індивіда. У розумінні поведінки людини інтерпретація подій є найбільш важливою. Враховується, що поведінка індивіда визначається спільною дією трьох чинників: спадковості, середовища і особистої активності (Allport F. Н). Велике значення надається волі самої людини, і в такому розумінні вона стає активним учасником терапевтичного процесу.

Автори, як і більшість гуманістично орієнтованих психотерапевтів, передбачають, що найбільш сильним в людині є мотив самореалізації, або максимального розвитку особистого потенціалу. Основне завдання психотерапевта полягає, таким чином, не в усуненні симптому як "мішені", а в пошуку контакту із здоровими елементами особи, їх активації і за рахунок цього - розвитку спільного потенціалу особи в цілому.

Метою терапії може бути все поле соціальних взаємодій хворого, а завданням психотерапевта, який працює в даному напрямі, стає створення довкола пацієнта соціально активного середовища. Новизну свого підходу автори бачать у вживанні на практиці принципу "терапія середовищем плюс терапія середовища", який полягає в тому, що терапевтична дія як на пацієнта, так і на його найближче оточення здійснюється соціально активним середовищем, яке спеціально моделюється психотерапевтом.

На практиці дитячої психотерапії є ефективним моделювання середовища, що включає однолітків пацієнта, які грають роль фасилітаторів корекційного процесу. Психотерапевт виступає агентом зміни (каталізатором), який запускає цей процес і згодом здійснює контроль і спостереження за ним.

У дітей з важкими психічними захворюваннями, раннім дитячим аутизмом особливо яскраво проявляються проблеми з функціонування в соціумі. Груба дефіцитарність спілкування, як первинно, біологічно, так і повторно, соціально зумовлена, веде до недорозвинення соціальної адаптації і особи в цілому. На думку авторів, забезпечення спілкуванням (заповнення "комунікативного резервуару", і насамперед його емоційною складовою) є важливим для таких дітей. Причому комунікативні навики, як база для гармонійного розвитку особи найуспішніше формуються в разі надання дитині можливості навчання взаємодії на власному досвіді за підтримки найближчого оточення і фахівців.

Сформоване психотерапевтом середовище за своїми параметрами має бути максимально наближене до природного.

Відповідно до цих положень, автори розробили методологічну схему поетапної корекції і активізації соціального функціонування дітей з раннім дитячим аутизмом та іншими психічними захворюваннями.

1-й етап - індивідуальні заняття.

Цей етап необхідний дітям, що знаходяться в найбільш важкому стані зважаючи на відсутність комунікативних навиків і відмови від спілкування в будь-якій формі. Основне завдання психотерапевта - викликати у дитини відчуття "комунікативного задоволення". Воно може бути досягнуте за рахунок зняття акцентів з регламентуючої та інформаційної функції комунікації і згодом приєднання до підлягаючих зберіганню, здорових частин особистості. На цьому етапі дитині дозволяються будь-які прояви поведінки, окрім життєвонебезпечних.

2-й етап - заняття в малій (2-3 людини) коректувальній групі.

Усі без винятку діти з синдромом раннього дитячого аутизму проходять через цей етап в бережному з погляду вимог режимі. Починаючи з цього етапу в терапевтичний процес на правах співтерапевтів включаються однолітки пацієнта, здатні продемонструвати більш зрілі форми ігрової діяльності, які мають гарні комунікативні навики і виражені емпатійні здібності. Тут головне завдання - досягнення безконфліктного співіснування з однолітками і зацікавленого (хоча б у формі спостереження) ставлення.

3-й етап - заняття в змішаній коректувальній групі (від 6 до 15 чоловік).

Основний і найдовший в психотерапевтичному процесі. Відкриті та гетерогенні за віковими і нозологічними параметрами групи об'єднують дітей з різними межовими станами і соціальними поведінковими девіаціями. Причому біля ядра колективу вікові відмінності зведені до мінімуму. Виняток становлять діти з важкими психічними захворюваннями (раннім дитячим аутизмом, зокрема), які свідомо прямують в групи більш старших і більш молодших за віком, виходячи з так званого "принципу зустрічного руху".

Реалізація на практиці даного принципу полягає в тому, що на початку занять діти, які знаходяться в найбільш важкому стані з погляду розвитку комунікативних навиків, стоять найдальше від основного вікового ядра групи. Це зумовлене тим, що діти, які максимально відрізняються за віком, пред'являють один одному мінімальні вимоги, що знижує відчуття небезпеки і тривоги при організації комунікації. У міру розвитку навиків спілкування у дітей з раннім дитячим аутизмом і покращення їх стану в цілому їх переводять в групи, де вік учасників наближений до віку пацієнта. Передбачається, що на завершальних стадіях психокорекційної роботи дитина з синдромом раннього дитячого аутизму зможе формувати адекватні взаємини зі своїми ровесниками і відповідати потрібним вимогам, не маючи при цьому почуття тривоги і дискомфорту.

Основне завдання на цьому етапі - здійснення переходу від одиночної наочної гри у присутності інших дітей до гри разом з ними. Відсутність мови або мінімальна мовна активність дітей з важкими розладами, як показує практика, не є перешкодою, яку не можна здолати.

4-й етап - заняття у відкритому соціальному середовищі.

Вони частенько проводяться паралельно із заняттями 3-го етапу і включають відвідини театрів, музеїв, екскурсії по місту туристичні походи і мешкання в літньому таборі. Основна мета даного етапу - закріплення навиків самостійної взаємодії з навколишнім світом.

Кожна дитина відвідує заняття 1 - 2 рази в тиждень впродовж навчального року, інколи впродовж кількох років. Тривалість одного заняття близько півтора години. Поведінка психотерапевта на всіх етапах психотерапевтичного процесу не директивна, дія здійснюється на основі емпатійної комунікацій. Особливу увагу впродовж всієї роботи фахівці приділяють підбору учасників терапевтичних занять. Тут важливі не біологічний вік і нозологічні параметри, а швидше особисті особливості і рівень соціальної зрілості пацієнта.

Учасники психокорекційного процесу підбираються з врахуванням їх приналежності до чотирьох основних груп:

діти з важкими хронічними психічними захворюваннями (переважно раннім дитячим аутизмом) є основною групою для спрямованих терапевтичних дій;

діти з межовими розладами і незначними поведінковими порушеннями складають групу, яка під час психокорекційного процесу не лише є "ігровим середовищем" для дітей з важкими психічними захворюваннями, але і насамперед вирішує власні проблеми в рамках традиційної ігрової терапії;

діти з розладами соціальної поведінки беруть участь в психокорекційній роботі як з метою нормалізації власних поведінкових проявів, так і, на пізніших етапах, як помічники;

здорові діти-співтерапевти є ядром психотерапевтичної групи. Вони беруть участь в роботі на добровільних засадах, свідомо, як помічники, мають досвід тренінгу спілкування і володіють такими необхідними якостями, як емпатія, спостережливість, активність і креативність.

На думку авторів, одночасна присутність в групі дітей чотирьох вказаних категорій власне і дозволяє моделювати середовище, максимально наближене до природного (мікромодель соціуму), з великим ступенем вірогідності прогнозувати поведінку дітей у відкритому соціумі.

оцінка результативності проводиться за трьома напрямами:

спостереження лікуючого лікаря,

відгуки батьків

незалежна експертна оцінка психологів.

Досвід роботи показує досить високу ефективність запропонованої методологічної схеми. Позитивним результатом для дітей з важкими хронічними психічними захворюваннями, як правило, є активізація і нормалізація взаємодії зі своїм оточенням за рахунок зниження відчуття тривоги і страху при побудові комунікації і, як наслідок, підвищення особового потенціалу загалом. Для решти учасників психокорекційного процесу наслідком занять в групі стає формування позитивного ставлення до себе і оточення, посилення активності і креативності за рахунок розширення меж схвалення своїх власних проявів і проявів оточуючих.

Розглядаючи людину як цілісне біосоціальне утворення, автори визнають, що на всіх етапах найбільш продуктивною є комплексна робота з біологічної, психологічної та соціальної корекції. Запропонована методика - лише один з можливих варіантів використання психотерапії в системі лікування дітей з раннім дитячим аутизмом.

Висновки

"Сторіччя аутизму" - так назвав наше сторіччя журналіст Дан Олмстед свою статтю, видану у 2006 році.

В сучасних клінічних класифікаціях дитячий аутизм визначено як глибинний розлад, який зачіпає всю психічну структуру людини: чуттєву, емоційну і пізнавальну сфери, моторику, увагу, пам'ять, мовлення, мислення.

З самих ранніх місяців і років життя діти з аутичними розладами вирізняються від дітей з нормальним типом розвитком. У них послаблена емоційна реакція на близьких, аж до повної відсутності зовнішнього реагування: вони уникають чи не шукають погляду в очі, не просяться на руки, їхня посмішка може бути мало адресована близькій людині і частіше виникає у зв'язку з іншими приємними для дитини враженнями. Відзначається, що такі діти нетерпимі до одних вражень (зорових, слухових, тактильних, вестибулярних) і захоплюються іншими.

До першого півріччя стає зрозумілим, що дорослому вкрай важко привернути увагу дитини, захопити спільною приємною грою. Особливим чином затримується і викривляється мовленнєвий розвиток дитини: гуління і белькотіння розвиваються поза зв'язку з комунікацією, і малюк не починає наслідувати дорослому, повторювати за ним склади і слова.

У зовнішньому вигляді дитини з синдромом раннього дитячого аутизму (РДА), зазвичай приємному, звертає на себе увагу погляд, спрямований у пустоту, в середину себе; погляд з переважанням зорового сприймання на периферії поля зору.

Моторика незграбна, рухи неритмічні, "закоснілі", чи неточні з тенденціями моторної стереотипії у пальцях, кистях рук, хода навшпиньки, одноманітний біг, стрибки з опорою не на усю ступню.

При мовленні відсутні експресія, жестикуляція; мелодика порушена. Нема інтонаційного переносу, постійні ехолалії, відсутність зв'язності, нездатність до діалогу. Тривалий час зберігається тенденція до „манерної" словотворчості.

На думку О.С. Нікольскої, РДА є чи не найзагадковішим типом порушення психічного розвитку. Він охоплює усі сфери психічного життя дитини, а однією з його найхарактерніших рис є суперечливість, неоднозначність проявів. Загальною же характеристикою для усіх аутичних дітей є проблеми у соціальній та комунікативній сферах, неспроможність використовувати свої знання і вміння у реальному житті, гнучко переносити засвоєні навички в нові умови, стереотипізація.

За інтегральними оцінками поширеність розладів спектра аутизму коливається в межах 4-8 випадків на 10 тис. дітей, тобто приблизно 0,04-0,08% дитячої популяції. Показник поширеності цієї патології в Україні, за офіційними статистичними даними, становить 2 на 10 тис. осіб (0,2%), що може свідчити про недосконалу організацію роботи системи надання медичної допомоги дітям із психічними захворюваннями.

Унітарна концепція розширює поняття аутизму від дітей із виразним відставанням в інтелектуальному розвитку (каннерівський тип) до дітей із легкими когнітивними порушеннями і розладами соціального функціонування (синдром Аспергера) і формально збереженими пізнавальними процесами при важких порушеннях соціального функціонування (синдром Булахової).

Велике значення для прогнозу щодо розвитку когнітивних функцій та соціальної адаптації дітей, хворих на аутизм, має рання діагностика захворювання. Наші дослідження показують, що приблизно 60% дітей із розладами спектра аутизму, реабілітацію яких було розпочато у віці 2-4 роки, до досягнення шкільного віку були здатні займатися за програмою загальноосвітньої школи, 20% - за допоміжною програмою. Водночас серед дітей, у яких діагноз було встановлено у віці після 6 років, лише 30% були здатні навчатися в школі.

Список використаних джерел

1. Башина В.М. О синдроме раннего детского аутизма Каннера // Журнал невропатологии и психиатрии. 1974. № 10

2. К. Гилберт и Т. Питерс "Аутизм. Медицинское и педагогическое воздействие".

3. Грэндин Т., Скариано М.М. Отворяя двери надежды (мой опыт преодоления аутизма).М. 1999. С.182).

4. Железняк Л.С., Карвасарская И.Б. Опыт включения детей с проблемами развития в состав психотерапевтических групп. - Обозрение психиатрии и медицинской психологии им. В.М. Бехтерева, 1993, № 1, с.102-104.

5. Каган.В.Е. Аутизм у детей. - Л.: Медицина, 1981. С.187-188).

6. Карвасарская И.Б. "В стороне. Из опыта работы с аутичными детьми"

7. Карвасарский Б.Д. Психотерапевтическая энциклопедия.С. ПБ. 1998

8. В.Е. Каган Аутизм у детей. - Л.: Медицина, 1981. С.187-188.

9. Мастюковая Е.М. Лечебная педагогика (ранний и дошкольный возраст). Москва, Владос,

1997, сс.99-108, 258-164

10. adalin. mospsy.ru (дитяча патопсихологія)

11. www.defektolog.org.ua

12. www.health-ua.com

13. www.krok.org.ua (батькам дітей - аутистів)


© 2010 Рефераты