арт (Barth) відкидав цю концепцію; він вважав, що "образ Божий" в людині повністю спотворений унаслідок гріху.В результаті гріхопадіння образ Божий в людині спотворений, але не втрачений повністю; інакше людина просто перестала б бути людиною.У Писанні також можна знайти свідоцтва того, що образ Божий не був втрачений людиною після гріхопадіння. Той факт, що людина створена по образу Божому, спонукало підставою для установи кримінального покарання (Бут 9:6). Верховенство чоловіка засноване на тому, що він є образ Божий (1 Кор 11:7). Іаков попереджає, щоб ми не проклинали людей, оскільки вони створені за образом і подобою Божою (Як 3:9). Ці уривки не мали б сенсу, якби образ Божий був втрачений при гріхопадінні.Наше відродження і освячення мають на кінцевій своїй меті перетворення по образу Христа; настане день, коли ми станемо цілком подібні Йому (2 Кор 3:18; 8:29). Це можливо тільки по благодаті Божій.Зображаючи Раду Божу про створінні людини, згадується про образ і подібність Божу в людині: “ І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою нашою... І Бог на Свій образ створив, на образ Божий її він створив, як чоловіка та жінку створив їх” (Бут. 1: 26--27). Образом Божим із всіх земних істот обдарована тільки одна людина. «Душа дорогоцінніше всього створеного, -- говорить святий Марк Великий, -- бо тільки людина творіння образу і подоби Бога». Оскільки Бог за природою Своєю є чистий і досконалий Дух, то і образ Божий потрібно вважати в духовній суті людини. Зовнішнім значенням образу Бога в людині, служить керуюча влада над всіма земними істотами, що даровані людині (Бут. 1: 26). Мабуть, здатність такого володарювання відноситься до душі, а не до тіла. Тіло людини тільки як житло і орган душі і до деякої міри її зовнішнє відображення. Образ Божий в душі, по поясненню Отців Церкви, полягає в тих властивостях і здібностях її, які складають суть духовної природи людини, наближають її до Бога і прославляють над безсловесними істотами. Такими властивостями є: - духовність, як образ духовності істоти Божої;розум, як образ нескінченного розуму Бога;вільна воля, як образ нескінченної вільної волі Божої;безсмертя, як образ вічності Бога;дар слова, як образ іпостасного Слова Божого.Вся нескороминуща значущість, незамінність і коштовність душі виходить від її богообраза, тобто від того, що людина створена по образу Тріїпостасного Бога.Богоподобіє душі полягає у віддзеркаленні Прототипу Бога в богообразній душі людській: Бог -- вседосконала Духовність, прототип духовності, душа -- відзеркалення цієї Духовності;Бог -- вседосконалий Розум, розум людський -- відзеркалення цього Розуму; Бог -- вседосконала Свобода, свобода людська -- віддзеркалення цієї Свободи; Бог -- абсолютна Вічність, прототип Вічності, безсмертна душа є віддзеркаленням цієї Вічності; Бог -- вседосконала святість і Доброта, здатність душі людської до святості і доброти -- це відзеркалення цієї Святості і цієї Доброти;Бог -- Верховний Володар і Управитель всього, здатність людини володарювати над природою є віддзеркаленням цього. Взагалі всі характерні риси Божества, по вченню святого Григорія Ниського, містяться відомим чином в богообразної душі людини.Створена по образу Триіпостасного Бога, людина є відзеркаленням цього Божества в найістотнішій суті свого буття (святий Опанас Великий). Божественна праведність і святість істини складають суть богообразної душі (Еф. 4: 24). Тому людина в основі своїй -- істота богообразна (греч. «феоїдес») і богоподіба (греч. «феоике-лон») (святий Мефодій). «Створена по образу Божому, -- говорить святий Григорій Ниський, -- у всьому подібна Прототипу: розум подібний Розуму». «Як художники за допомогою фарб переносять людські образи на свої полотна, так наш Творець написав образ Свій в істоті людській, прикрасивши її чистотою, безпристрасністю, блаженством, добротою» (святий Мефодій).Слова Біблії по образу Божіому створив Бог людини означають, що Бог створив людське єство, щоб воно брало участь у всякому добрі, бо Бог -- повнота добра, а людина -- Його образ, і цей образ знаходить свою подібність в Прототипі, оскільки Він наповнений всяким добром. Звідси образ Божий властивий кращим частинам наших властивостей, а все низьке і жалюгідне в нашому житті далеко від того, щоб бути подібним Богу.Душа людська одна по суті, а трійкова по властивостях, які можна назвати волею, розумом, відчуттям і волею, розумом, пам'яттю, -- отці бачать в цьому богообразність. Так, святий Амвросій пише: «Бог Батько, Бог Син, Бог Дух Святий, але не три Боги, а один Бог, що має три Особи; подібно, цьому і душа -- розум, душа -- воля, душа - пам'ять, але не три душі в одному тілі, а одна душа, що має три сили, і в цих трьох силах наша внутрішня людина по єству своєму чудово відображає образ Божий» -- розум, слово і дух; розум, воля і почуття.Сущий Бог є Розум, що має Слово і Дух. І Божественний образ Святої Тріїці свтий Григорій Ниський убачає в трихо- томічній будові внутрішнього складу людини, а саме: душа, її розумне слово і розум, який можна називати і духом.«Наш розум, -- підтверджує свтятий, Ігнатій Брянчанінов, -- слово і дух служать образом Отця і Сина і Святаго Духа».«Як Бог в трьох Особах, - міркує свтятий Дімітрій Ростовський, -- так і душа людська в трьох силах: розуму, слова і духу. І як слово від розуму і дух від розуму, так Син і Дух Святий від Отця. Як розум без слова і духу бути не може, так Отець без Сина і Духу Святаго не був ніколи і бути не може. І як розум, слово і дух -- три сили душевні різні, а душа єдина, а не три душі, так Отець, Син і Святий Дух -- три Особи Бога, а не три Боги, але єдиний Бог».Узагальнюючи різні думки святих отців про образ Божий в людині, святитель Григорій Ниський пише: «Бог за природою сама Доброта. Досконалість добрості виявляється в ній тим, що Бог визволяє людину з небуття до буття і повідомляє їй всяке благо. Список же цих благ такий довгий, що перерахувати їх неможливо, і всі вони містяться коротко в одному виразі: людина створена по образу Божому... Образ в тому і має схожість з Прототипом, що виконаний всякого блага».Оскільки душа тільки спільно з тілом складає людину, то вона, живучи в тілі, яке також Бог створив, відображає частково і в тілі своє богообразіє, унаслідок чого деякі святі отці вважали, що образ Божий знаходиться навіть і в тілі людському (святий Іустін Філософ). «Найменування "людина", -- говорить свтятий Григорій Палама, -- не додається окремо до душі або до тіла, але до обох разом, бо вони разом були створені по образу Божому». Св. Діонісій пише, що «сама материя, получив бытие от Истинной Красоты, сохраняет через все свое материальное устроение некие следы духовного благообразия, через посредство ее можно подняться до нематериальных прообразов ее».А преподобний Сімеон Новий Богослов, сказавши про творіння світу, пояснює, що усередині істот «залишилося те нематеріальне світло, не причетне нічого з цього світу». Як під попелом, в ній тліє Божественний вогонь, вона свідчить своїм диханням і внутрішнім світлом про Божественного Творця. Тому-то і людина може ожити, що дане їй при створенні щось від Духа. У ісихаста розум передає знаки Божественної краси і сполученому з ним тілу, Тіло може стати натхненним (1 Кор. 15: 44). У тому, що людина влаштована «по образу» і видно, що людина спочатку Божественна, що вона не тільки земна, що в ній закладене боголюдське.Маючи все це на увазі, можна сказати, що образ Божий більш менш міститься у всій людині, а не винятково в одній частині його тіла, або властивості, або силі. На думку святого Григорія Ниського, все ціле людське єство, що створене в Адамі і продовжується через весь людський рід, передає образ Божий, який знаходиться не в якій-небудь його (єства) частині, а в ньому як цілому.Святий Григорій Ниський зясовує: «Яким чином людина, як смертна, скороминуща, короткочасна істота, -- є образом того Сущого, Який безсмертний, чистий і вічний? Правильну відповідь на це питання знає тільки Сама Істина».Багатобічне і динамічне вчення про «образ» можна знайти в творах святого Григорія Палами. Він майже завжди проводить відмінність між образом Божим і тим, що -- «по образу Божому». Образ Божий є тільки Син Божга, тоді як людина створена по образу Божому, тобто вона є відмінна від Бога - образ, тоді як Син є ідентичний образ. Він бачить «образ» в думці людини, яка є вищою частиною його природи, Подібно тій відмінності, яка існує в Бозі між Суттю і енергіями, між розумом і його енергією також є відмінність. Енергія розуму є думка і інтуїція, які не повинні змішуватися з розумом, з якого походять, хоча і не можуть розглядатися як абсолютно відмінні від розуму, бо вони є виявлення розуму.Як Бог - Тріїця в Одному, тобто Розум, Слово і Дух, так і людина, створена по образу Божому, одержала в спадок триєдність розуму, слова і духу. З людського розуму походять слово і дух. Бог містить і повідомляє життя світу через Свій Дух, так і людський розум через свій дух містить і пожвавлює тіло. Це, на думку святого Григорія Палами, є важливим чинником, який підтверджує, що в людині образ Божий досконаліший, ніж в Ангелах. Ангели, як і люди, мають розум, слово і дух, але їх дух не має творчої сили, оскільки не сполучений з матеріальним тілом.Тільки людина наділена здібністю до всіх видів пізнання: інтелектуальною, розсудливою і творчою. Творча здатність також є перевагою тільки людини. Ангели -- це службові духи, що виконують служіння не тільки Богу, але і людині, як учить Писання. Нарешті, вільна воля (яку святитель Василь Велікий, Григорій Ниський, Іоан Дамаськін і інші отці вважають найважливішою межею образу Божого) є найбільшим даром Божим людині. Вона мала виняткову важливість до падіння, і навіть тепер, після пришестя Христа, виконання Божого плану людиною продовжує залежати від її вільної волі.3.3 Православна точка зоруПравославне богослів'я робить відмінність між образом і подібністю Божіїм в людині.У Святому Писанні є підстави для такого розрізнення. Так, визначення Бога про створення людини говорить:: “ І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою нашою... ” (Бут. 1: 26), а про саме створення говорить: “І Бог на Свій образ створив, на образ Божий її він створив, як чоловіка та жінку створив їх” (Бут. 1: 27). Умовчання про створення людини і по подібності, звичайно, не випадково. Цим дається вказівка на те, що образ Божий даний людині як щось природжене духовній природі людини, а подібність дана тільки в можливості, є тільки ідеал, до якого людина може наближатися шляхом розкриття своїх духовних сил, що направляють людину до спілкування з його Прототипом, з Богом. «Радою» Божою дана нам можливість бути «по подобі», -- міркує святитель Григорій Ниський.Таке розуміння підтверджується і іншими місцями з Священного Писання. Воно вказує, що образ Божий є і в занепалій людині, як видно із слів Бога до Ноя: “Хто виллє кров людську людине, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим” (Бут. 9: 6). Апостол Павло каже про людину, що вона є образ і слава Бога (1 Кор. 11: 7), заповідає тим часом: “і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди” (Еф. 4: 24). З цього можна з”ясувати, що образ Божий дається людині в його природі і зберігається, хоча і в затемненому вигляді, навіть і в занепалих людях; подібність же Божа повинна залежати від волі і діяльності людини і не тільки людини занепалої, але і відродженої. Тобто «образ» -- це загальне надбання людей, а «подібність» ми маємо тільки в можливості.Відмінність між образом і подобою Божіою розглядали і святі отці. Святий Григорій Ниський вчить: «Бути по образу Божому властиво нам по першому нашому створенню, а бути по подобі залежить і від нашої волі і існує в нас тільки в можливості, отримується ж насправді за допомогою діяльності». Це уподібнення Богу шляхом діяльності слід бачити в заповіді Спасителя: “Отож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мт. 5: 48).Досягнення подібності Бога -- мета людського життя. Виконання цієї мети залежить від вільної волі людини. Підкоряючись вільній волі Божієй, людина може розвивати свою природу і удосконалювати «образ».За задумом Творця людина при самому початку створення була причетна всякому благу. Саме в цьому дієприкметнику, згідно святителя Григорія Ниському, і полягає образ Божий. Але спочатку людина не володіла повнотою цих благ, вона могла досягти цієї повноти лише з часом, в русі до свого Прототипу, до Бога. Це рух людини від «образу» до Прототипу і висловлюється у отців «досягати подоби Богу».Святий Іоанн Дамаськін, відзначаючи різницю між образом і подобою, пише: «Словом по образу означаєтся сила розуму і сила свободи, а словом по подобі -- уподібнення Богу в чистоті, скільки це можливо».У цьому визначенні святий Іоан Дамаськін виділяє риси образу, які переважно удосконалюються в людині у міру богоуподібнення. Дійсно, добродійне життя -- це перш за все вдосконалення розуму і зміцнення волі в добрі. У тих, що досягли богоуподібнення образу виявляються особливо виразно. Не випадково преподобний Максим Сповідник відзначає, що «по образу Божому є всяка істота розумна, по подібності ж -- тількі добрі і мудрі».Іншими словами, в процесі богоуподоблення людина удосконалюється як особа. Людина вища природи, вона містить природу і в певному значенні вільна по відношенню до неї. Обираючи чесноту, особа тим самим удосконалює свою природу. Разом з тим, добродійне життя -- це слухняність Богу, це відмова від свавілля, від власної похоті.І в цій відмові від свого самозвеличання, від бажання самоствердження людина знаходить справжню духовну свободу. “Як у слові Моїм позостанетися, тоді справді моїми учнями будете, -- говорить Христос, -- і пізнаєте правду, - а правда вас вільними зробить” (Ів. 8: 31--32). Жертвуючи своєю природою ради любові до Бога і ближніх, людина духовно збагачується. “Хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за мене свою душу погубить, той знайде її” (Мт. 16: 25; Ів. 12: 25). Навпаки, якщо людина керується природними інстинктами, вона деградує як особа. Невідповідність між образом і подобою, спотворення в собі образу Божого стане джерелом вічних мук.Значення виразу за образом і подобою святий Григорій Ниський вбачає також і в трьохчастинній будові самої душі. Душа має три здібності: жадання, розуміння і роздратування. Через жадання вона стикається з любов'ю Божою; через розум сприймає від Нього витікаюче знання і мудрість, а через гнів протистоїть проти лукавих духів. «Цими трьома здібностями Бог управляє і панує над трьома областями: небесною, земною і пекельною, управляє Своєю судовою силою» (святий Григорій Ниський).«Богоподобію душі властиві сили споглядальна і розсудлива, тому що ними осягаємо ми Бога. Таким чином, не заперечуючи богоподібність в духовності, розумі, вільній волі і здатності управляти і володарювати, святий Григорій Ниський вважає за краще бачити її в самому внутрішньому світі нашої душі, в її таємничому житті.Людині тільки дана сила для уподібнення Богу; нам допущено бути працівниками, діячами в уподібненні Богу. Звідси: по образу -- ми маємо по створенню, це моє розумне буття, а по подібності -- придбаваємо по своїй волі або, кажучи словами святий Григорія Ниського, -- це моя можливість стати християнином, і це є справа душі. Від нас залежить прагнути до все більшого богоуподобленію. І те, що залежить від нашої волі, знаходиться в нас тільки як можливість, а придбати ми це можимо за допомогою нашї саме дії. Якби Господь, маючи намір створити нас, не сказав заздалегідь: Створимо людину... і по подібності -- і не дарував нам можливості бути по подібності, ми не могли б своїми власними силами стати подібними Богу. Ми при створенні дістали можливість бути подібними Богу. Але, давши нам цю можливість, Бог залишив нам самим упорядковувати свою подібність з Богом, щоб удостоїти нас за наш подвиг приємної нагороди. «При самому створенні моєму,, - міркує далі святий Григорій Ниський, -- я одержав образ Бога, а по вільній волі стаю подобою Бога... Одне дане, а інше залишилося незавершеним, щоб я, удосконаливши самого себе, став гідним нагороди Божої. А як ми стаємо по подобою? -- Через Євангелію. Що є християнство? -- Уподібнення Богу, наскільки це можливо для людського єства. Якщо ти вирішив бути християнином, то постарайся стати подібним Богу, вдягайся в Христа».Під подібністю Божою святий Іоан Златоуст розуміє уподібнення людини Богу, наскільки це можливо, за допомогою лагідності, упокорення і інших чеснот взагалі. Образ даний нам як реальність, подібність дана як можливість; перше дане, друге задане. «Насправді по подібності як можливість, потенційно, є тим же самим, що і по образу, -- говорить святий Василь Велікий, -- а практикою чеснот, творінням добра, євангельським життям досягається реальна подібність Бога». Душа створена по образу Божому, щоб прагненням і якомога повнішим уподібненням Богу вона могла зберегти своє благородство (святий Григорій Богослов). «Подібність Бога в людині полягає, дійсно у тому, що людина своїм життям якомога більше стала схожою до Бога, поки душа не стане зовсім богоподібною» (святий Григорій Ниський).По образу знаходиться в самій природі душі людської -- в її розумі, в її свободі, в її чутливості, а по подібності -- в правильному розвитку і богоцентричному вдосконаленні всіх психофізичних властивостей людської істоти, тобто в уподібненні Богу через всі думки і справи, слова і відчуття, наміри і бажання. А Святе Письмо -- це не що інше як Боже повчання, Божіє відкриття про те, як людина, на основі богообразу душі своєї, може стати богоподібною у всьому своєму житті. Богоподобіє досягається у вправляннях в благодатних, євангельських чеснотах, здобувається дарами Святаго Духу.Людині дана як би якась слухняність від Бога -- розвиток в собі духовних дарувань.У таємничій суті своєї істоти людина носить богоданну мету свого життя і засобу до її здійснення. Образ Божий в людині -- це реальна схожість образу з Прототипом, а подібність -- це мета людського життя, здійснюючи яку людина повинна у всьому уподібнитися Богу як своєму Прототипу. Новий Заповіт весь зосереджується на цій думці: мета людського існування -- весь зміст, всі властивості істоти своєї уподобитись Богу, стати досконалим, як Бог досконалий (Мт. 5: 481 Пет. 1: 16), досягти обожнення («феосис») всього свого єства спілкуванням з Богом (2 Пет. 1:4).Поступовим уподібненням Богу через віру, любов, надію, молитву, пост, лагідність, упокорювання, боголюбіє, братолюбство і інші чесноти людина насправді переживає все більше і більше блаженство, бере участь в ньому всьому своєю істотою, тому і прославляє Бога, Творця і Спасителя свого. Звідси подібність Бога як мета людського буття означає вдосконалення себе Богом, служіння Богу, прославляння Бога, блаженство в Бозі. Своїм благодатно-подвижницьким зростанням до Бога і Божественної досконалості людина в той же час і виразніше всього прославляє Бога і дійсно переживає Божественне блаженство як зміст свого існування. Людина, поза сумнівом, йде до своєї богоданної мети, якщо кожну частину своєї душі, свойого буття влаштовує в ім'я Боже і ради слави Бога (1 Кор. 6: 20; 10, 31; Мт. 5: 16), якщо живе гідно Божих Законів (1 Фес. 2: 12; Кол. 1:10).«Душа створена за образом Бога, щоб людина всією істотою своєю прагнула до з'єднання з Богом», -- святий Григорій Богослов. По вченню святого Василя Велікого, і самий пристрій людського тіла свідчить про це: «Влаштування тіла твого для тебе -- ціль мети, ради якої ти створений гнучким для того, щоб не тягнути все своє життя по землі, а поглядати на небо, до Бога, що там перебуває, і щоб не бігати за земною насолодою, але, згідно з даним тобі розумом, жити небесним життям». «Люди створені для того, щоб добрими подвигами невтомно прагнути до мети свого існування і досягати її» (святий Григорій Богослов). «Створюючи людей за образом Своїм, Бог дав їм через Слово Своє сили жити святим життям і, таким чином, брати участь в блаженстві» (святий Опанас Великий). «Бог створив людину за образом Своїм, щоб вона природженим їй прагненням до Бога, поступово зростаючи в духовній і моральній досконалості, досягла кінцевої мети свого таємничого існування -- обожнення» (святий Іоанн Дамаськін).Призначення і відношення людини до видимої природи Господь Бог визначив Своїми словами, сказаними першій людській парі:“Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і опануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!” (Бут. 1: 28). Це означає: люди повинні богоподібно володіти всім, що в світі; душею своєю світити всьому існуючому, освітлювати шлях до Творця; бути повноважним хранителем і посередником між істотами і Творцем; а все це робити через особисте самовдосконалення і зростання волі Божої (Кол. 2: 19; Еф. 4: 13). «Після того, як створив видимий і невидимий світ, -- говорить блаженний Феодоріт, -- Бог, нарешті, створив людину і поставив її як якийсь Свій образ посеред істот живих і неживих, видимих і невидимих, щоб Йому істоти живі і неживі надавали користь як якусь дань, а невидимі істоти, маючи піклування про людину, засвідчили тим самим любов свою до Христа».По образу Божому перш за все, це означає, що жінки і чоловіки володіють атрибутами особи, якими володіє Сам Бог, і якими не володіють ні тварини, ні рослини і ніяка інша матерія. Щоб володіти особою, істота повинна володіти знанням, відчуттям (включаючи релігійні) і волею. Бог - істота особова, такими ж є і ми. Заяви про те, що тварини володіють чимось подібним, що і людина, мають сенс тільки до певного ступеня. Особа в тому значенні, в якому ми говоримо про неї тут, це щось зв'язуюче людину з Богом, але не зв'язує ні Бога, ні людину зі всіма іншими істотами. Другим елементом буття людини, як створеного по образу Божому, є моральність. Мораль, у свою чергу, включає два інші елементи, а саме, свободу і відповідальність. Необхідно сказати, що свобода, якою люди володіють, не є абсолютною. Навіть на самому початку перший чоловік Адам і перша жінка Єва не були незалежними. Вони були створеними і були відповідальні за визнання і ухвалення їх такого статусу за допомогою слухняності. З часу гріхопадіння ця свобода була ще більш обмежена так, що, за словами Августина, їх початкове posse піп рессаге ("здатний не грішити") перетворилося в піп posse піп рессаге ("нездатний не грішити"). Але, оскільки навіть в їх занепалому стані люди володіють свободою, хоча і обмеженої, на них покладається моральна відповідальність. Кажучи стисло, нам немає необхідності грішити так часто або завжди, як ми це робимо. І навіть тоді, коли ми грішимо під тиском із сторони, ми знаємо, що що робиться нами є неправильним; цим ми ненавмисно сповідаємо нашу подібність (хоча і впали в гріх) образу Божому в Його моральності так само, як і в інших областях.Третій елемент нашої подібності Богу полягає в духовності. Людство існує для спілкування з Богом Який є Духом (Ів. 4:24). Задум цього спілкування в тому, щоб воно тривало вічно, так само як і Бог вічний. Тут ми могли б сказати, що, не дивлячись на наявність у нас фізичних тіл (що є і у рослин) і душ (які є і у тварин), тільки люди володіють духом. Тільки на рівні духу ми можемо усвідомлювати Бога і спілкуватися з Ним.Не припиняються суперечки між тими, хто вірить в трійкову конструкцію нашої істоти, і тими, хто вірить, що про людину можна говорити тільки на двох рівнях. Немає потреби в тому, щоб ці дебати дуже сильно залучали і нас. Обидві сторони визнають, принаймі, що людина складається з фізичної частини, яка вмирає і потребує воскресіння, і нематеріальної частини, яка не підвладна фізичній смерті; цю останню "складову" ми і можемо назвати самою особою. Єдине суперечне питання є тим, чи може нематеріальна частина бути далі розділена на персональность (у обмеженому значенні), якою володіють і тварини, і дух, який робить можливим наше спілкування з Богом.В даному випадку, визначальним чинником повинні служити лінгвістичні дані, але вони, на жаль, не такі ясні, як нам хотілося б. Іноді, особливо в ближче до початку Старого Завіту, терміни "душа" (не-феш) і "дух" (gvax) уживаються взаємозамінні, що викликало деяку плутанину. Та все ж, з часом все більш і більш слово “дух” позначав саме той елемент, за допомогою якого людина має відносини з Богом, тоді як нефеш малось на увазі просто життя. Відповідно до цієї відмінності, "душа" часто використовується по відношенню до тварин, а "дух"- ні. Пророки, що чули голос Бога і спілкувалися з Ним завжди були надихнуті духом Божим, а не Його душею. У Новому Заповіті лінгвістичні дані подібні старозавітним. Тому, душа (псухе) і дух (пнума) нерідко і без побоювань замінюють один одного так само, як і в Старому Завіті, пнума, проте, виражає собою ту особливу здібність, що торкається взаємостосунків з Богом, якою володіє всякий віруючий; у протилежність цьому, псухе володіють і неврятовані. (1 Кори. 2:9-16). В посланнях Павла дух людини вважається загиблою, або смертною, в результаті гріхопадіння, і поверненим до життя мають тільки ті люди, які відроджені.Нам не варто, проте, збиватися тут з вибраного напряму. Незалежно від того, чи говоримо ми про три або тільки про дві частини людського буття, людина є однією цілою. Розділ ІV. Ісус єдина людина без гріхаПерша людина тілом торкалася матеріального світу, духом - духовного. Таким чином мала доступ в обидва світи. Перші сторінки Біблії розкривають картину, коли „Ввійшов до світі гріх, а гріхом смерть, так і прийшла смерть у всіх людей” (Рим. 5:12);„Жало ж смерти - то гріх" (1 Кор. 15:56).Неслухняністю Творцю Адам відкрив двері гріху і смерті і сам став їх першою жертвою. Перш за все постраждав його дух, потім душа і, через деякий час, смерть наздогнала тіло Адама. З цієї пори всяка людина в очах Всевишнього мертва духовно, „тому що в ньому всі згрішили" (Рим. 5:12);Його дух мертвий. „Це ті, хто відлічується від єдності, тілесні, що духа не мають” (Іуд. 1:19).Дух перестав функціонувати, і більше не є житлом Бога в людині і зв'язок з духовним світом втрачений. Цей стан називається духовною смертю. Видаліть в думках місток в духовний світ і ви побачите, що людині залишається доступним лише матеріальний світ. І в питанні її пізнання людина може рухатися скільки завгодно, лише б дозволяли їй розумові здібності і технічні можливості. А в духовний світ дороги немає. Він не зрозумілий їй, вона навіть відкидає його існування, оскільки розум людини приймає лише те, що бачить.Значення народження зверху в тому, щоб померлий в Едеме дух людини ожив, повернулося до нормального стану, перекинув міст в духовний світ і по ньому зглянувся б Дух Божий в дух людини. Лише після цього колишній душевній людині відкриється і стане зрозумілим і доступним її розуму духовний світ і те, що в ньому.У наш реальний світ людина приходить через звичне народження. У духовний світ приходять через народження зверху.Третій розділ Євангелія від Івана зберіг для нас зміст бесіди Ісуса Христа з душевною людиною тієї пори - Никодимом. Це була достатньо освічена людина, вчитель. Але він ніяк не міг зрозуміти вчення Христа про народження зверху.„Як може людина народитися, будучи старим?" - запитує він. „Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духу є дух", - відповів йому Христос.Народженню чого-небудь в світ передує єднання двох начал. Так народжуються плоди в наших садах і городах (через запилення). Так поповнюються наші стада. Так множиться людство. Цей же принцип діє і в духовній сфері. І насінням для зародження нового життя в людині є Слово Боже. „Вийшов сіяч сіяти" - Христос. „Зерно це Боже Слово" (Лук. 8:5,11). „бо народжені ви не з тлінногонасіння, але з нетлінного, - Стовом Божим живим та тривалим” (1 Пет. 1:23).Бажаючи осягнути суть відродження особистим досвідом потрібно дві умови: „Тому то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідностю всіяне слово, що може спасти ваші души” (Як. 1:21). „Береже його в широкому й доброму серці, - і плід приносять вони в терпеливості”(Лк. 8:15).Ісус був єдиною Людиною, на Якому не було гріха (Ів. 8:46), та Він був і єдиним, Хто «безневинно постраждав» від рук злих людей. Коли за Ісусом прийшли, щоб схопити Його, один з Його учнів, Петро, спробував змінити Його долю, удавшися до насильства. Вихопивши меч, Петро сподівався з його допомогою затвердити свою волю замість волі Бога. Але Ісус, що знав задум Отця в Своєму житті, сказав Петру: «...думаешь, що не можу тепер упросити Свого Отця, - і Від дасть Мені зараз більше дванадцяти легіонів Анголів?” (Мат. 26:53). Дванадцять легіонів - це від тридцяти шести тисяч до сімдесяти двох тисяч ангелів. Більш ніж достатньо для великої битви! Проте Ісус зробив Свій вибір: Він вирішив не просити Отця про позбавлення, але натомість довірився Його задуму у всьому, навіть в смерті.Ісус вчить, що кінець кінцем все підвладне Богу, навіть коли люди поступають жорстоко і несправедливо. Люди, що зловживають свою вільну волю, щоб творити зло, все одно не можуть перешкодити здійсненню Божого задуму. Тому ті, хто по-справжньому вірять в Бога і беруть участь в Його задумі, ніколи не втратять значення життя - що б не робили з ними злі люди.Ісус дарував нам можливість зробити те ж - підкорятися задуму Бога і віддати себе в Його люблячі руки. Ісус випробував повноту життя на землі, підкоряючись волі Отця; але вершини Він досяг тільки після смерті. Біблія говорить, що Ісус «замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого” (Евр. 12:2).Справжнє значення неможливе без Того, Хто є початок і кінець; без любові Бога, Який є любов (1 Ів. 4:16). Ісус сказав: «Життя ж вічне - це те, щоб пізнати Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його” (Ів. 17:3). Знання, про яке говорить Ісус, - не просте інтелектуальне знання, але живе спілкування з Богом в Ісусі Хрет. Це знання означає заповіт з Богом, що веде у вічне життя. Поняття «вічне життя» має на увазі не число років і не протяжність часу; це якість життя, в якій є Бог, і саме її значення - в Бозі. Бог - це первинна і остаточна реальність, тому, прийнявши Його любов і відповівши на неї любов'ю, ми знаходимо вічне значення життя.Набування образу Христа (зміна характеру в цьому житті) -безсумніву, одна з головних цілей для кожного віруючого. Що стосується пошуку остаточного значення, то потрібно взяти до уваги те, що Фома Аквінській називав «принципом кінцевості», згідно якого «кожен вчинок має своє кінцеве значення».3 Іншими словами, Бог створив нас з певною метою, і ця мета пов'язана з Його славою і нашим справжнім щастям. Без Бога ми не зможемо піднятися вище за стан тимчасового достатку в цьому житті. У своїй книзі «Прагнення до Бога» Джон Пайпер пише:«Бажання бути щасливим властиво всьому людству, і це добре бажання, не гріховне. Марно заперечувати це бажання або чинити опір йому, немов якійсь поганій спокусі. Навпаки, потрібно підсилювати це бажання, живлячи його всім, що тільки може дати щастя. Вище щастя можна знайти тільки з Богом. Щастя, яке ми знаходимо в Бозі, досягає своєї вершини, коли ми можемо розділити його з іншими за допомогою всієї безлічі проявів любові. Чим менше прагнемо ми до щастя, тим менше ми шануємо Бога і любимо людей. І навпаки, прагнення до щастя - невід'ємна частина будь-якого богослужіння і будь-якої чесноти. Згідно «Вестмінстерському короткому катехізису віри»,] головне призначення людини -прославлять Бога і вічно радіти в Ньому»Ісус знав, що Отець любить Його, і що все належить Отцю.У житті людини є, зрештою, тільки одна мета: або догоджати Богу, або догоджати собі. Коли віруючі замість власних інтересів вибирають Бога, відбувається дивна річ: вони починають цінувати те, що цінує Бог, і вибирати те, що вибирає Бог. Тому, коли вони знаходять в Бозі все більше і більше радості, Він починає відповідати на їх найпотаємніші бажання. Саме про це говориться в Біблії: «Тішся Господом, і Він виконає бажання серця твого» (Пс. 36:4). У міру того як Бог змінює серця тих, хто по-справжньому вірить в Нього, - а разом з серцями і цінності, - вони і справді уподібнюються Сину Божому, і в їх житті відкривається Його слава. Таким чином, вони дійсно одержують краще і від цього світу, і від світу небесного. Дуже вірно висловлювався із цього приводу Клайв Люіс: «Цільтеся в небо - потрапите і в землю; цільтеся в землю - не потрапите нікуди!»Розділ V. Життя після життя5.1 Католицький погляд на можливість жити вічноНа більшості мов вираз, що означає "душа" (євр. nefe, грец. фохг;, лат. annra), пов'язаний безпосередньо з такими образами, як подих, подув.Подих або дихання - відмінна ознака живої істоти. Бути живим означає ще мати дихання (2 Сам 1:9; Ді 20:10), коли людина вмирає, душа виходить (Буг 35:18), спускається (Євр 15:9) або виливається, як рідина (Іс 53:12). Якщо людина воскресає, душа повертається у людину (1 Цар 17:21).Так могли вісловлюватися і греки, і семіти, але під тотожністю виразів скриті різні перспективи. За розповсюдженним висновком, котрий найбільш чітко простежується у представників грецької філософіі, душа все більше належить до суттєвого початку, котрий існує незалежно від тіла, у якому душа перебуває і з котрого виходить. Це-"спірітуалістична" уява, що грунтується вірогідно на ніби нематеріальному характері дихання, на противагу матеріальному тілу. Для семітів подих залишається невіддільним від оживленого ним тіла, він просте вказує, яким шляхом конкретне життя проявляється у людині, передусім, у тому, що в ній є рухом, навіть тоді, коли людина нерухома у сні. Чи не тут одна з глибоких причин, що спонукала до ототожнення душі з *кров'ю(Пс 72:14)? Душа знаходиться в крові (Лев 17:10), вона - сама кров (Лев 17:14; 5Н. 12:23), тобто жива людина.Від поняття "живий" легко перейти до поняття "життя". До речі, часто спостерігається паралельне вікорістання цих слів: “ Не віддавай звірині душі Своєї горлиці, живої Твоїв Бідарів не забудь же назавжди!” (Пс 74:19), і в законі відплати вираз "душа за душу" може бути переданій як "життя за жіття" (Віх 21:23).Таким чином, "життя" і "душа" часом стають рівнозначними, хоч мова може йти не тільки про "духовне" життя в протиставленні до життя "тілесного". Але з іншого боку це життя обмежене тільки земним обрієм, хоч наприкінці виявляється відкритим для життя небесного, вічного. Тому кожен раз слід звертатися до контексту, щоб вловити точний зміст слова.В окремих випадках душа розглядається як принцип тимчасового життя. Люди бояться загубити її (Ів. 9:24; Ді 27:34), хотіли б застерегти її від смерті (1 Сам 19:11; Пс 6:5), забезпечити їй безпеку (Лк 21:19), коли відчувають, що вона під загрозою (Рим 11:3; 1 Цар 19:10; Мт 2:20; Вих 4:19; Пс 35:4; 38:13). З іншого боку, про неї не слід надмірно дбати (Мт 6:25), треба піддавати її небезпеці (Флп 2:30), віддавати за те, в чому не сумнівалися, за євангеліє (1 Сл 2:8). Так її віддає Христос (Мт 20:.28; Йов 10:11, 15: 17) і за Його прикладом ми також повинні нею жертвувати (Йов 13:37; 15: 13; 1 Йов 3:.16). Якщо таке пожертвування життя можливе, то це не тільки від упевненості, що Ягве може його спокутувати (Пс 34:23; 72:14), а й тому, що Христос у слові "відкуплення" відкрив дар життя вічного. Христос використовує слово "душа" у різних значеннях. "Хто хоче врятувати своє жіття, той його погубить, а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде" (Мт 16:25) і далі "Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?" (Мт 16:26-27; Мт 10:39; Лк 14:.26; 17:33). Отже, "спасіння душі" є перемогою життя вічного, закладеного в душі (Лк 1:21; 5:20; 1 Пт 1:9; Євр 10:39).Якщо життя -найдорогоцінніше благо для людини (1 Сам 26:24), то врятувати свою душу -означає врятувати самого себе. Отже, слово "душа" означає особу."Душею", розглядаючи її, як "об'єкт", - називають будь-яку живу істоту, навіть тварину (Буг 1:20), але найчастіше мова йде про людей: дім з "семидесяти душ" (Буг 46:27; Дії 7:.14; 5М. 10:22; Дії 2:41; 27:37). Душа це - людина, хтось (Лев 5:1; 24.17; Мт 3:4; Дії 2:43; 1 Петра 3:20; Об 8:.9), наприклад, у протиставленні життя пасажирів до вантажу корабля (Дії 27:10). Найоб'єктивніше висловлюючись, навіть труп - у пам'ять про те, чим він був, - може бути названий "душею померлою). Душа ж, як суб'єкт, збігається з нашим "я" таке саме, як *серце або *тіло, але з більшим відтінком внутрішньої заглибленості і життєвої сили. Оклик "Я живу вічно!" (5М. 32:40; Ам 6:8: 2 Кр 1:23), означає глибоко усвідомлений обов'язок того, хто приносити клятву. Давид любив Йона-тана, як "свою душу" (1 Сам 18.1, 3). Це "я" виражається також різними видами діяльності, котрі не завжді "духовні". Наприклад, багач говорить: "І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складено. Спочивай, їж та пий, і веселися!. Бог же до нього прорік: “Нерозумний, - ночі цієї ось душу твою зажадаю від тебе…” "(Лк 12:19). Згадка "душа" підкреслює любов і волю до життя, подібну» певною мірою, до сила спраги у висохлому горлі (Пс 63:.2), але спрагла і голодна душа може бути насичена (Пс 107:9; Єр 31:14). Стан душі залежить і від почуття хвилювання (Пс 86:4) і почуття хвілювання (Йо 12:2.7) скорботи (Мт 26:38; Пс 42:.6), заспокоєності (Флп 2:19), знесилля (Євр 12:3). Душа має потребу зміцнитися, щоб бути в стані дати батьківське благословення (Буг 27:4) або перенести гоніння (Дії 14:22). Вона створена, щоб любити (Буг 34:3) або ненавидіти (Пс 1:1.5), бути прихильною до когось (Мт 12:18-Іс 42:2; Євр 10:38; Ав 2:4), щоб без вагань шукати Бога (Мт 22:37; 5М. 6:5; Еф 6:.6; Кл 3:23) і благословляти Господа навіки (Пс 103:1). При такій повноті розуміння слова "душа" окремі вирази можуть знову набути своєї первісної сили: душі повинні ''очищуватися послухом" (1 Пт 1:22). За них Павло "витрачає" себе (2 Кр 12:15), про них піклуються духовні наставники (Євр 13:17), Ісус обіцяє душам спокій (Мт 11:29). Ці душі - істоти у плоті, але в них закладено насіння жиіття, сім'я вічності (1 Пт 1:9) душа і дух життя. Душа і початок життя. - Душа - символ життя, але не його джерело. І в цьому друга відміна, котра глибоко ділить Семітський і Платановий світогляди. Згідно з Платоном, душа ототожнюється з духом, еманацією якого вона є певною мірою і надає людині, таким чином, повну автономність. Для семітів джерело життя, - не душа, а Бог, Котрий діє через Свого Святого *Духа: "... та вдихнув йому в ніздрі дух життя (нешамах) (Буг 2:7). У кожній живій істоті є "дух («под-іх) життя" (Буг 7:22), без котрого вона приречена на смерть. Цей подих дається йому на весь час смертного життя: "... як забираєш дух у них, вони гинуть..., зішлеш Твій дух, - вони оживають" (Пс 104:29). Душа (фіхл) початок життя і дух (KVSU), котрій є її джерелом, різниться таким чином у глибинах людської суті, там, куди доступ має тільки Слово Боже (Євр 4:12).У християнському плані завдяки цій відміні між душею і духом можна вести мову про людей, з душею, "що не мають духу" (Юд 19) або про "душевних" віруючих, котрі з "духовного" стану, отриманого хрещенням, повернулися до стану "земного" (1 Кр 2.14; 15.44; Як ЗЛ5).Душа і загробне життя. - Безпосередній наслідок: на відміну від духа, про котрий не кажуть, що він умирає, але стверджують, що він повертається до Ягве (Іов 34:14; Пс 31:6; Проп 12:7), душа може вмерти (Суд 16:30; Єз 13:9) може бути віддана смерті (Пс 78:50) як кості (Єз 37:1-14) або плоть (Пс 63:2; 16:.9). Вона сходить в шеол, щоб вести там ущербне існування тіней і мертвих, віддалено від землі "живих", про яку вона більше нічого не знає (Йов 14:21; Проп 9:5, 10), але також віддалено від Бога, Котрого вона не в стані славити (Пс 88:11), бо померлі перебувають в землі мовчання (Пс.94:17; 114,25); словом, душі більше немає (Йов 7:8-21; Пс 39:14). Проте цю душу, котра зійшла в глибини безодні (Пс 30:.4; 49:16; Прип 23:14), всемогутність Божа може звідтіля вивести (2 Мрк 7,9,14, 23) і знову оживити розсіяні кості. Віра в це тверда.Якщо душі ідуть у шеол, то це не означає, що вони там живуть без тіл: їх "існування" не є правдивим власне тому, що вони не можуть віявити собі, не маючи тіл. Внаслідок цього, вчення про безсмерття людини не можна ототожнювати з уявленням про духовність душі. Вірогідно нема підстав вважати, що воно введене книгою Мудрості у спадок біблійному Одкровенню. Не свобідний від еллінізму, автор книги Мудрості час від часу використовує терміни, котрі належать до грецької антропології, але його світогляд завжди залишається відмінним. Безсумнівно, "тлінне тіло обтяжує душу і земне шатро придавлює вельмі клопітливий дух". Але тут мова йде про пізнання людини, а не про дух життя і особливо не виникає питання про те щоб зневажати матерію.Якщо і є різниця між душею І тілом, то не для того, щоб рахуватися з існуванням відокремленої душі, як в єврейських апокаліпсісах того часу: "душі йдуть у пекло". Бог, у Котрого вона в руці, може воскресити їх, раз Він створив людину нетлінною. Біблія, яка приписує людині те, що буде торкатися виключно душі, з огляду на відмінність між душею і тілом неробіть меншим бездоганним вірування у безсмерття. Душі, котрі очікують віддяки під жертовником (Об 6:9; 20:4;) є тільки заклик до воскресіиня, а життя це діло Духу, а не будь-якої іманентної сили, У душі Бог засіяв насіння вічності, котре проросте свого часу (Лк 1:21; 5:20). Вся людина знову стане "душею живою" і, як говорить апостол Павло, "тілом духовним". Людина воскресне у своїй цілості (1 Кр.15:45; Бут 2:7). Коли тіло людини вмирає, його душа, будучи безсмертною, продовжує існувати поза тілом (Лк. 16:22,23; 23:43; Мт. 22:31,32; Лк. 20:37,38; Об. 14:13; Евр. 12:23; 2 Кор. 5:6,8; Флп. 1:23; Екл. 12:7).5.2 Погляд протестантів на смерть і життяПісля смерті, атоми, з яких складалося тіло, не гинуть і не зникають, а відділяються один від одного, щоб продовжити існування в іншому стані або в інших поєднаннях. Розум, що раніше існував нерозривно від тіла і, будучи пов'язаний з ним, що мав якості, властиві тільки людському розуму, був свого роду феноменом, що стояв над матерією. Тепер же, хоча він і зник, збереглася аналогія, яка не була скасована. Філософія, що доводить незруйновність атомів, що становлять тіло, підтримує вчення про безсмертя душі. Оскільки душа не є якоюсь субстанцією, що має певний склад, вона не схильна до розкладання. Тому якщо вона продовжує своє існування, то повинна існувати у всій своїй цілісності, зберігаючи якості, властиві тільки їй. Хоча філософія підтримує вчення про безсмертя душі, долаючи на своєму шляху стільки перешкод, що хоча і засвоює істину, але при цьому слабо вірить в неї. Рослини - це живі істоти, що мають особливу організацію або пристрій. Вони наділені життєздатністю, яка або є слідством їх природної організації, або нерозривно пов'язана з нею. У диких тварин є тіла, наділені життєвою силою, і у зв'язку з нею виявляються певні якості, що мають схожість з властивостями людського розуму. Досліджуючи різні класи живих істот, починаючи з простих організмів і рослин і закінчуючи людиною, найрозвиненішою і досконалою зі всіх тварин, філософи задаються питанням, чи володіє тільки людина безсмертям? На допомогу філософії, яку дане питання ставить в скрутне положення, приходить природна релігія. Моральність і схильність людини бути релігійною виділяють її з середовища решти живих істот і підтверджують висновок про те, що вона один з числа всіх тістот, що населяють землю, нагорогджена до безсмерттям. Проте філософія і природна релігія дають лише смутне уявлення про цю важливу істину. Тільки Євангелія вивчає життя вічне (2 Тим. 1:10). Необхідне божественне одкровення, щоб ясно зрозуміти дану істину; і це одкровення показує її так, що тільки той, хто уперто вважає за краще залишатися сліпим, не бачить її. На зорі одкровення, в епоху колишнього світосприйняття, на цю істину було пролито стільки світла, що віруючі того часу вважали себе мандрівниками і прибульцями на землі і заявляли про себе, що вони шукають вічне місто -- місце свого постійного перебування в загробному світі. Євангелія ж Ісуса Христа проливає ще більше світла на цю важливу істину. Вчення Ісуса і Його воскресіння підняло завісу, що досі приховувала невидимий світ від нашого погляду, і тепер нам з повною упевненістю і надією дозволено заглянути туди. Коли душа покидає свою смертну обитель, вона, як учить Пінія, не залишається самотньою. Дух Лазаря, що відлетів, «віднесений його Ангелами на лоно Авраамове» (Лк. 16:22). Розповідь нашого Спасителя про багача і Лазаря мала на своїй меті дати людям знання про загробне життя. Вона не називається притчею, але якщо ми все ж таки вважаємо її такою, нам слід пям'ятати, що притчі Ісуса не були подібні байкам Езопа, в яких звіри і птахи могли говорити і мислити, але були образами, узятими з оточуючого життя і відповідали дійсності природних речей беручи до уваги, ми не зобов'язані розглядати розповідь про багача і Лазаря як справжню історію, що мала місце в реальному житті. У цьому оповіданні ангели, що є службовими духами, згідно сказаного в Посланні до Євреїв (1:14), в якому немає ніякого іносказання, і посилані «на служіння для тих, які мають успадковувати порятунок», парили навколо всіма жебрака, що зневажається, під час його передсмертних мук, щоб прийняти його душу, що звільнилася від тілесних пут, і перенести її у вічне житло щастя і блаженства. Для святого, що відправляється в світ інший, смерть не є «одиночним плаванням». Як тільки він розлучається з своїми земними друзями, так його зразу ж зустрічають небесні духи, що пропонують себе в ролі супутників і поводирів, щоб перенести його у вічну, блаженну обитель.Павло учить нас, що віруючі, розлучаються з своєю старою хатиною, посиляються у дім Господа (2 Кор. 5:8). Обіцянка, дана вмираючому розбійнику, відноситься до кожного вмираючого святого: «Нині ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:43). Крім цього Він обіцяв: «...прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були, де Я» (Ів. 14:3). Як Господь спустився на гору Синай з тінню Своїх ангелів, так Він приходить з цими службовими духами в кімнату, де вмирає християнин. Входячи в невидимий світ, дитя Боже може вигукнути: «Не убоюся зла, тому що Ти зі мною». Перебуваючи з своїм благословенним Господом і будучи супроводжуючий службовими духами, вмираючий святий переноситься в обитель, яку Ісус приготував для нього в будинку Отця. Там він виявляється на лоні Авраамовом в тісному спілкуванні з Отцем всіх вірних і зі всіма святими патріархами, пророками, апостолами і духами праведників, що досягли досконалості. Рай, куди потрапляє дух, що відлетів, -- це те саме небо, де Бог виявляє Свою найбільшу славу і куди Христос ввійшов в Своєму прославленому тілі до часу здійснення всього. Уявлення про те, що дух, позбавлений тіла, має своє окреме існування в шеоле, або гадесе (пеклом), будучи відокремленим від славного суспільства, зібраного навколо престолу, виникло в результаті неправильного тлумачення Писання. Слово «шеол», як і слово «гадес», позначає невидимий світ, в який потрапляє дух після виходу з тіла, проте даний термін не повідомляє нічого конкретного про місце або стан померлого. Багач і Лазарь опинилися в невидимому світі, але першого спіткали муки, а другого -- блаженство на лоні Авраамовом.Будучи відокремленою від тіла, душа не втрачає своїх розумових здібностей, властивих їй. Сила сприйняття дійсності залишається, оскільки багач, фізичні очі якого були закриті і чиє тіло вже лежало в могилі, підняв інші «очі» і побачив вдалині Аврама. Пам'ять також не покидає людину, тому що Аврам сказав: «Згадай сину, що ти вже прийняв за життя свого добре саоє” (Лк. 16:25). Здатність переживати як радість, так і страждання залишається, тому що про Лазаря сказано, що він тішився, а про багача -- що він випробовував муки. З розмови між Аврамом і багачем також виявляється, що духи, позбавлені своїх тіл, не тільки взнають один одного, але і можуть розмовляти між собою. Ймовірно, їх способи сприйняття і спілкування один з одним сильно відрізняються від наших, і всі спроби зрозуміти те, що знаходиться за межами нашого життєвого досвіду і розуміння, неминуче приречені на провал. Ми можемо знати тільки те, що Писання говорить із цього приводу, а воно ясно сповіщає, що нам дано знати далеко не все про загробне життя: «Бо ми частково знаємо...» (1 Кор. 13:9); «...мы бачимо як би крізь тьмяне скло...» (1 Кор. 13:12).Писання учить, що дух померлого святого вільний від страждань. Він більше не зітхає під тягарем (2 Кори. 5:4). Лазар нині тішиться. Разом із свободою від страждань він насолоджується свободою від гріха. Духи праведників, вийшовши з тіл, в яких вони зітхали під тягарем, досягають досконалості (Евр. 12:23). Вони входять в святилище, куди ніщо нечисте не може ввійти.Душі нечестивих, як і душі праведників, безсмертні і існують після смерті тіла. У них також є свої супутники, тому що диявол, що полонив їх, і його ангели, з римі їм належить розділити вічні муки, приймають їх в своє суспільство. У них не віднімаються розумові здібності, і вони могли бачити вдалині небо і його славу, що дозволяє їм згадувати і гірко жаліти про свій гріх проти Бога і про знехтувані ними божественної милості, а також випробовувати нестерпимі страждання без будь-якої надії на те, що коли-небудь вони припиняться. I, Деякі висловлюють припущення про те, що душі померлих стають ангелами, і на підтвердження цієї точки зору Цитують слова ангела, звернені до Іоанна: «...я співслуга твій та братів твоїх, хто має засвідчення Ісусове…” (Об. 19:10). Згідно такому тлумаченню, ангел проголошує себе духом одного із стародавніх пророків. Проте це неправильне тлумачення даного Писання, яке слідувало б перевести так: «...я товариш по службі і братам твоїм, пророкам». Ангели -- це духи, але не духи померлих. Вони ніколи не спокутували кров'ю Христа і тому, радісно сповіщаючи віфлєємськім пастухам про народження Христове, вони сказали: «Бо нині народився вам [а не нам] в Давидовім місті народився для вас Спаситель...” (Лк. 2:11). Тому пісня спокутування, проспівана на небі, описується як нова пісня (Об. 5:9), яку коли не співали ангельські хори. Павло проводить чітку відмінність між ангелів і духами праведників. (Евр. 12:22,23), хоча всі вони перераховуються в одному списку, як частини тієї великої спільності, куди входять люди, ставши віруючими в Христа. У англійському перекладі Біблії, який використовувався автором: "Злиття душі з тілом - важлива частина Божого задуму щодо людини. Через тіло ми пізнаємо навколишній світ, користуємося різними речами і насолоджуємося ними, а також спілкуємося з іншими людьми. Коли Бог створив людське тіло, в ньому не було нічого поганого або порочного, і якби гріх не увійшов до нього, то хвороби і старіння, ведучі, до смерті ніколи не стали б частиною людського досвіду (Бут. 2:17; 3:19-22; Риму. 5,12). Проте тепер людина пиречена у всій своїй психофізичній суті, про що свідчать його згубні фізичні і розумові устремління, що ворогують як один з одним, так і із законами мудрості і праведності.5.3 Православний погляд на те, що відбувається з душею після смертіПравославні християни вважають, що з першого по третій день душа померлого перебуває в місцях його земного життя. На третій день здійснюється на честь триденного Воскресіння Ісуса Христа і в образ Святої Тріїці. Церква благає Господа воскресити померлого для блаженного майбутнього життя. У дев'ятий день Свята Церква благає Господа, щоб Він прилічив померлого до лику догоджених Богу, які, як ангели, розділяються на дев'ять чинів.Поминання покійних на сороковий день -- а по церковному переказу, душу померлого готується до Божого суду. На сороковий день здійснюється рішення Боже, де знаходитиметься душа померлого до Страшного суду.Смерть, як і страждання, і хвороба, відбувається не по волі Божій.Значення Адамового гріху полягає у тому, що людина, яка створена по образу Божому і наповнена Його Духом, з'явившись на обличчі землі, вибрала смерть замість життя, зло замість праведності. «Смерть перейшла у всіх людей, тому що всі згрішили» (Рим. 5, 12). Бо погрішивши, людина принесла смерть і своїм дітям, що розділяють її природу і життя. ”Отож я в беззаконні народженний, і в гріху зачала мене мати моя” (Пс. 50, 7). Навіть Пречиста Діва Марія не уникнула смерті. Не дивлячись на всю Її непорочність і духовну досконалість, вона теж потребувала спасіння Своїм Сином від смерті. Тільки один Ісус Христос -- втілений Син і Слово Боже -- міг би не вмирати. Зі всіх людських смертей тільки Його смерть була абсолютно добровільною. Він і прийшов, щоб померти і Своєю смертю звільнити всіх, полонених її силою. “ерез те Отець любить Мене, що Я власне життя віддав, щоб ізнову прийняти його; ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його і мою владу прийняти його знову, - Я цю заповідь взяв від Сого Отця” (Ів. 10: 17--18).Підводячи підсумок всьому, що було сказане про духовне життя, можна зрозуміти, що воно полягає в тому, щоб померти з Христом для гріховного світу і пройти з Ним через тілесну смерть, щоб бути воскресенним в Царстві Божім. Християни повинні перетворити свою смерть в затвердження життя зустрічаючи трагедію смерті з вірою в Господа і перемагаючи «останнього ворога -- смерть» (1 Кор. 15: 26) силою своєї віри. «Бо ніхто з нас не живе для себе, і ніхто не вмирає для себе. А чи живемо -- для Господа живемо; чи вмираємо -- для Господа вмираємо. І тому, живемо чи --, або вмираємо -- завжди Господа. Бо Христос для того і помер, і воскреснув, і ожив, щоб володарювати і над мертвими і над живими» (Рим. 14: 7--9). «Я воскресення й життя; хто вірує в Мене, - хоч і вмре, буде жити. І кожен хто живе та хто вірує в Мене, - повіки не вмре” (Ив. 11: 25--26)ВисновокДана дипломна робота дала зрозуміти, що питання хто така людина одне із складних і найголовніших запитань нашого буття. Це запитання тривожило багатьох письменників, філософів, богословів. Оскільки людина є образ і подоба Бога, а Бога побачити неможливо (тільки можна відчути і побачити віруючій людині, яка бачить Бога і то тільки своїм баченням особистим) - людина залишається до кінця не зрозумілою і не пізнаною. Тому існують різні погляди:- що людина - це душевне і матеріальне;- що людина - це триєдина істота (дух, душа і тіло).Я притримуюсь другої точки зору і згідна з тим, що душа є у кожній людині, як ознака життя, чуттєвий орган; а дух треба отримати через пізнання Істини і вдосконалення (тоді дух животворний в людині). Антропологія релігії розглядає проблему ставлення людини до Бога як фундаментальне питання релігійному світобаченню. М. Шеллер писав: „справжня людина починається з Богошукача”. С. К'єркігор зазначав: „Без релігії не може витримати жодна епоха, бо коли ми забуваємо, що означає релігійно існувати, ми забуваємо, що означає існувати людяно”. С. Франк підкреслював, що людина є людиною саме тому, що вона є щось інше, ніж природна істота, ознакою людини є її Боголюбська природа.Представники філософської антропологи (Шеллер, Плеснер) відзначають, що через суперечливу природу, парадоксальну ексцентричність свого статусу (у світі і проти світу, у собі і проти себе) людина переповнена стражданнями, сумнівами, які потребують розв'язання, нейтралізації, пошуку синтезного начала яке б могло надати й буттю онтологічної певності У пошуку онтологічного начала людина вдається до трансценденції (виходу за межі наявного буття), що здійснюється на принципах духу і робить людину людиною - особою, здатною піднестися над собою як живою істотою і зробити предметом свого пізнання як зовнішній світ, так і світ власного буття. Не знайшовши ґрунту абсолютної реальності в зовнішньому світі, людина в пошуках глибин буття спрямовує свої зусилля у світ. У релігії людина стверджується як діяльна цілісність, як тілесна субстанційність. Специфічного відчуття „благоговіння” зазнає в релігії антропологічна цілісність. До Бога людина через саморозкриття в процесі прозріння.Богоподібність -- поняття християнської антропології, засноване на біблійному переказі про створення Богом людини за своїм образом і подобою (Бут. 1:26, 27). Богоподібність була зруйнована гріхом. Її відновлює своїм Втіленням, смертю, воскресінням, перемогою над гріхом Боголюдина Ісус Христос, який є „образом Бога невидимого”. Поняття богоподібності є однією з передумов вчення про наслідуванні Христа.Оскільки Ісуса Христа люди бачили - він є образ Бога видимий. Ісус є шлях до Бога. Коли людина впускає в серце Ісуса Христа, Господа і Спасителя, Бог починає діяти в житті цієї людини. Все наступне життя на землі цієї людини стає підготовкою до вічного життя. Людина починає розуміти, що вона жила неправильно, багато грішила. Для того щоб змінитися треба час, зусилля і зразок до якого необхідно прагнути. Ісус є таким зразком і вчителем. Людина, яка прагне змінитися і у всіх словах та вчинках контролює себе - розвиває в собі характер доброти і справедливості. Цим самим вона готує себе до вічності. Якщо люди, сім'ї та цілі народи втрачають віру в Бога, не дотримуються Заповідей Господніх, грішать словами і ділами, творять беззаконня, не допомагають один одному, скривджують ближніх та ворогів своїх, не прощають, ворогують, не моляться й не прославляють Бога, то з ними трапляються нещастя, біди і хвороби, вони потерпають від стихійних лих і катастроф, а якщо вони не усвідомлюють цього і не каються, не виправляються, не стають на праведний шлях, не повертаються до Бога і Його Законів, то безмежно мучаться, безмірно страждають, вимирають або щезають із землі як непотріб...Список використаної літератури1. Августин Блаженний Теологический трактат Минск, 1954 с. 2. Ф Аверский, архиепископ. Четвероевангелие. -- М.: Изд-во Православного С ято -Тихоновского Богословского Института, 1999. - 334 с.3. Академічне релігієзнавство. - К., 2000. - 580 Мирова християнська місія. - Торонто-Канада, 1985. 4. Арцишевска І., Арцишевський Р.Світ, людина, суспільство. - К., 1997 -400 с.5. Берлянд И.М. Ключи к Библии. - К.: Кирилле-Афанасиевское Православное Братство, 1994. - 80 с.6. Библейская энциклопедия - М., 1898. - 902 с.7. Библейский Богословский Словарь / Под ред. В. Михайловского. - М.: Изд-во Свято-Владимирского Братства, 1995. -- 576 с.8. Библия -- слово Бога или человека? - Пер. с англ. - Бруклин: IBSA, 1998.- 192с. 7. Біблія -- це наш дороговказ. - К., 1993. --24 с.9. Боккино П., Гайслер Н. Непоколебимое основание - Симферополь. -2003. - 400 с.10. Глускін В.В У глибинах мудрості. - Острог, 1998. -11. Гоголь Н.В. Размышления о Божественной Литургии: сокращ. текст. -К.: Изд. Укр. правосл. церкви, 1991. -- 38 с.12. Голобуцький П.В. Православ'я: Хрещення Русі -- правда і вигадки. - К.: Політвидав, 1981. - 78 с.13. Головащенко С. Історія християнства: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1999. -352с.14. Гомілко О. Поняття плоті у Біблійному контексті.- Остріг, 2000. 15. Гуревич П.С. О смерти и бессмертии // Философия и жизнь. - 1991. -№ 4.- С. 3-62.16. Гуревич П. „Філософська антропологія” - Москва-, 199Z.17. Досконалі запитання - досконалі відповіді: Бесіди з Б. Кохеном. - К., 1993. - 96 с.18. *Евангельский словарь Библейного Богословия -- Санкт -- Петербург 200. -1232 с.19. Жизнь после смерти: Сборник. - М.: Сов. писатель, 1990. - 320 с. 20. Зайцев М. Людина і індивідуальність в системі християнського світобачення. - Остріг, 200021. Карвовский Г.Г. Что происходит с человеком, с его «Я» после смерти? // Философия и жизнь. -- 1991. - № 4. -- С. 63.22. Катихизм християнської віри. -- Львів, 1990. - 234 с.23. Кимелев Ю. Сучасна буржуазна філософсько-релігіозна антропологія.-М., 1985. - 280с 24. Колесникова В. Краткая энциклопедия православия. - М., Изд-во Лентрполиграф, 2002. - 589 с.25. Людина в концепції традиційного християнського вчення. - Остріг, 2000. 26. Люрин И.Б., Уткин B.C. Как развивалась жизнь на Земле. -- К.: Рад. шк., 1986.- 129с.27. Мартинеті Дж. Людина, Бог, Вселенна. - Мрспев-а-.1983.-567 с28. Мельник В.М. Я і вчення Ісуса Христа. - К., 2003. - 582 с.29. Методичний посібник з курсу: Філософія релігії. - Острог, 2001.30. Митрофан, монах. Загробная жизнь. -- К.: Радуга, 1991. -- 330 с. 31. Монтголлери Д., Основы христианской веры. - К. - 2001. - 70332. Моуды Р. Жизнь после жизни. - Пер. с англ. -- М: Интерконтакт, 1990. - 91 с.33. Мюллер Д.Т. Христианская догматика. - М., 1998. - 344 с 34. Наукові записки. - Остріг, 1999.-т.2.35. Несмелов В.Й. Наука о человеке. - Казань, 1994. - 450 с. 36. Нисский Г., Человек есть образ Божий. -- М., 1995. -- 31с. 37. Ніконов К. Сучасна християнська антропологія.-М., 1983 38. Новая Женевская учебная Библия Hansler-Verlag 2001. - 206739. Палау А. Шлях до Вічної Любові. - К.: МППО, 1992. - 17 с.40. Панкеев И. От крестин и до поминок. - М., 1997. - 252 с. 41. Пиаре Ф. После смерти что? Ответ Библии. - Пер. с англ. - Брянск: БУК, 1998.-20 с.42. Потапов В.В., Потапова И.С. По ту сторону смерти: Есть ли жизнь после смерти? - М.: Книга, 1991. - 104 с.43. Православный катехизис/ Филарет (Дроздов), митрополит // Православ-ный Церковный календарь. -- М.: Моск. Патриархия, 1991. -- С. 79-112.44. Прохоров А. Человек. - М., 2000 - 390 с. 45. Райри Ч., Основы богословия - М., 1997. - 655 с.46. Самый Великий Человек, Который когда-либо жил. -- Бруклин, 1991.-133с.47. Святитель Игнатий Бенчанинов. Слово о смерти. - М., 1993 - 315 с. 48. 49. Серафим (Роуз), иеромонах. Душа после смерти. - М.: МАСАИ, 1991.-247 50. Словник Біблійного Богословія. Вид-во Отців Василіан. - Львів, 1996. - 954с.51. Смальчук Ф., Людина - триєдина істота - США., 1983. - 34 с.52. Табинский Т.А. Божественное откровение и человеческое познание. -М.: Политиздат, 1989. - 128 с.53. Теологический энциклопедический словарь под ред. Уолтер Эльвелло. - М., 2003. - 1467 с. 54. Толковая Библия: В 12 т. / Под ред. А.П.Лопухина. - СПб, 1904-1907.55. Уайт Е. Дорога до Христа. - К.: Джерело життя, 1994. -- 96 с. 56. Франко I. Сотворения світу. - К., 1993.-118с. 57. Хемнец М., Ключевые вопросы Богословия Том 1 Worldwide printing duncaville, USA 1999.-731.58. Черенков М. Человек, история, гуманизм в Новом Завете // Человек.-2002.-№1. 59. Шедд В., Догматическое богословие - Нью-Йорк 1891. - т.2 С 77;60. Шримад Ш. По ту сторону рождения и смерти. -- М.: Можайск-Терра 1999. - 64 с.Літературні джерелаБіблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. Українське Біблійне Товариство. -- 1296 с.Библbя -- книга Священного Писания Ветхого и Нового Завета. - М.: Моск. Патриархия, 1983. - 1371 с.